Мустафа, меткий і ввічливий продавець солодощів на єгипетському базарі Стамбула, на моє запитання, що він думає про корупцію, яка, за твердженням ЗМІ та експертів, розквітла в його країні, спершу завбачливо запропонував скуштувати всього потроху і лише коли посмакувала так, що вже й купувати відпала потреба, виставив рахунок. Невже й справді, аби шукати відповіді на гострі запитання, журналіст має бути голодний і злий?
І солодке гірчить
Охочіше про вилучені стамбульською поліцією коробки з-під взуття, в яких нібито зберігав готівку, призначену на хабарі за «правильні» тендери один з представників найближчого оточення керівника турецького уряду, виконавчий директор державного банку Сулейман Аслан, висловився Салім, продавець смажених каштанів на площі Таксим. Тій самій, що була в центрі уваги світових ЗМІ торік улітку. І на якій протести екологів проти вирубування невеличкого парку Гезі згодом переросли у політичні.
«Коли розпочалися події на Таксимі, люди сподівалися, що влада попросить вибачення за свої дії. А вона застосувала сльозогінний газ… Коли побачили, як поліція виносить з будинку коробки з доларами, люди думали, що влада попросить вибачення, а вона сказала, що це темна змова, і пообіцяла переламати руки опонентам», — з гіркотою зазначив мій співрозмовник, який з перших днів на власні очі бачив усе, що відбувалося навколо пам’ятника Ататюрку, разом з іншими кричав «Спіймай злодія!» та отримав свою порцію газу з балончика правоохоронця.
Чи не найбільше несприйняття політики турецької влади викликає у представників середнього класу. Однак і вони тривалий час не могли повірити в те, що відбувається. «Я не міг уявити, що можна красти і потім так використовувати крадені гроші!» — щиро запевняв заможний турецький бізнесмен, пригощаючи нас вечерею у колі домочадців.
Нині на Таксимі, де група українських журналістів мала змогу прогулятися підвечір 5 лютого, усе спокійно. Туристи із задоволенням вештаються пішки або під’їжджають ретро-трамвайчиком до Галатської вежі — однієї з найяскравіших історико-архітектурних пам’яток міста, яку збудували генуезці.
Далеко не всіх цікавить, що турецька поліція провела масштабну операцію. Зокрема у Стамбулі й Анкарі було затримано десятки бізнесменів і синів деяких міністрів за звинуваченнями в корупції, контрабанді та реалізації наркотиків.
Експерти кажуть, що розслідування ініціював мусульманський проповідник Фетхуллах Гюлен, який нині очолює опозиційний рух «Хізмет», що сповідує цінності ісламу, виступає за толерантність і діалог. Мовляв, у колишнього імама, який нині проживає в США, є зв’язки в турецьких правоохоронних органах.
Утім, не все, що показували і про що розповідали світові медіа, без купюр дізнавалися прості турки. Адже, як кажуть турецькі колеги по перу, на кожній зустрічі очільника турецького уряду зустрічають тисячі прихильників із числа соратників по партії, а кілька підконтрольних телеканалів і майже 75 відсотків газет (за даними незалежних соціологів) показують привабливу картинку, не шкодуючи компліментів для всіх кроків влади. Щедро харчуючись із руки наближених, вони покликані показувати, що влада ратує виключно за народ.
Згодом за круглим столом на майданчику, наданому платформою «Діалог Євразії», один з турецьких колег пояснював: правляча партія країни тричі поспіль вигравала вибори, бо обіцяла людям поліпшення життя, дотримання прав і свобод та європейські цінності. Однак згодом, «наростивши м’язи», прем’єр та очолювана ним Партія справедливості і розвитку почали дедалі більше зважати тільки на силу.
Між Дніпром і Босфором
Засновник Турецької Республіки Мустафа Кемаль Ататюрк казав: «Якщо подивитися на географічну карту регіону, то можна помітити, що єдина перешкода на шляху до зближення двох країн — Чорне море. Якщо ж хоч на секунду уявити, що воно зникло, то Україна і Туреччина виявляться безпосередніми сусідами, «приреченими» на розвиток дружніх відносин».
Справді, попри чимало відмінностей, між нами багато спільного. Обидві країни знову постали перед цивілізаційним вибором, а тому й інтереси в пошуку балансу сил у новій геополітичній ситуації, що склалася в останні роки, можуть збігатися.
У нас багато спільного, зазначив редактор міжнародного відділу однієї з найбільших незалежних газет Туреччини «Заман», що в перекладі означає «Час», Мустафа Юлмас. Девальвація ліри і девальвація гривні, Таксим і Майдан, українські антизакони від 16 січня і боротьба із соціальними мережами та Інтернетом по-турецькому.
Тим часом економісти застерігають про загрози для турецької економіки, яка фінансує дефіцит закордонної торгівлі шляхом короткотермінових запозичень. Україна також перебуває у пошуку «свіжої крові» для своєї економіки. Водночас порушення громадських прав і свобод стало проблемою. Туреччина тримає у тюрмах більше журналістів, ніж будь-яка інша країна. Утім, навіть природно цинічних колег по цеху вразила моя розповідь про те, як прицільно стріляли в журналістів на київській вулиці Грушевського, як цілили в об’єктив, тобто фактично в очі, й дівочі ноги.
Свого часу Прем’єр Реджеп Ердоган назвав соцмережі найбільшою загрозою для суспільства. Напередодні круглого столу для українських і турецьких журналістів медійний простір Туреччини сколихнуло чергове потрясіння: турецький парламент ухвалив закон, який дасть змогу посилити контроль за Інтернетом.
Зокрема цей акт дозволяє блокувати сайти без постанови суду і зобов’язує інтернет-провайдерів протягом двох років зберігати дані про діяльність користувачів у мережі та надавати її на вимогу влади. Нова загроза виходить від намагання законодавців ввести цензуру під соусом втручання в особисте життя політиків і їхніх близьких.
На моє запитання, якими будуть наступні дії, якщо президент Туреччини підпише скандальний закон, шеф-редактор міжнародних новин телевізійного каналу «Хабер», що входить до медіа-холдингу «Саманіолу», Аднан Топкапі зауважив: незгодні мають намір використовувати для боротьби всі законні способи. Передовсім звернення до Конституційного суду, а якщо не вдасться там виграти, то й до Європейського суду з прав людини. Хоча, звісно, краще було б, аби президент ветував сумнівну ініціативу. Саме з такою вимогою зверталися наступного дня до президента Туреччини й учасники протесту проти цензури. Однак їхню акцію розігнали у кращих традиціях Таксиму.
Стамбул примирить
Одне з найбільших міст світу (за офіційними даними, тут живе близько 15 мільйонів осіб, неофіційно кажуть про всі 25 мільйонів), що лежить на берегах протоки Босфор і Мармурового моря, — своєрідний місток з Європи в Азію. А отже, точка дотику геополітичних процесів. Дуже хочеться, щоб справді точкою дотику, а не каменем спотикання. Однак як сьогодні не можна стверджувати, що європейська частина міста переважає, адже з азійською майже злилися кілька сателітів, так і на шальках політичних терезів поки що немає переваги.
Тут варто згадати про ще одну з найвизначніших пам’яток Стамбула — головний палац Османської імперії Топкапи, який бачив і нашу Роксолану. Саме найвідоміша українська наложниця, а вже потім дружина султана Сулеймана I, зробила так, щоб гарем перенесли в султанський палац. Однак наш погляд спрямований на найвищу споруду палацу — вежу Справедливості. Цю символічну назву вона отримала на знак того, що не може бути у світі нічого вищого за справедливість.
Тривалий час вежа була однією з найвищих будівель у всьому Стамбулі. Та нині навколо виросло чимало значно вищих. А в самого поняття «справедливість» тепер, схоже, не найкращі часи.
КОРИСНА ДУМКА
«Незавершена демократія вразлива»
Бюлент КЕНЕШ,
головний редактор газети «Тудей заман»:
— Україна і Туреччина нині схожі в тому, що в обох країнах борються сила і загальнолюдські цінності. В Туреччині тричі поспіль перемогла партія, яка здебільшого роздавала цінності, обіцяла дотримуватися демократичних законів, і це давало їй змогу бути на чолі держави. Після того, як прем’єр відчув силу, про всі цінності, зокрема й про свободу слова, забув.
На жаль, і в Туреччині, і в Україні незавершена демократія, а вона має тенденцію до ослаблення і розпаду. Особливої ваги це набуває в геополітичному вимірі. Нині триває боротьба за вектори розвитку.
Про українську ситуацію можемо сказати, що суперництво геополітичного характеру відбувається між Кремлем і Європейським Союзом. У Туреччині ситуація ще складніша. З одного боку країну «намагаються увійти» до Шанхайської організації співробітництва, з другого — до когорти Середньо-східних держав, повернувшись до ісламської політики. А з третього — Європа, яка вимагає «Демократію в країну!»
Оксана ГОЛОВКО,
«Урядовий кур’єр»,
Київ — Стамбул — Київ
ДОВІДКА «УК»
Платформа «Діалог Євразії» — міжнародна недержавна організація, створена 1998 року під час з’їзду письменників, журналістів і академіків усього Євразійського континенту.
Ініціатор створення і перший голова платформи — відомий письменник Чингіз Айтматов. У 2011 році головою організації обрано українця Володимира Сергійчука, професора-історика Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Нині він почесний голова цієї організації.
Замість P.S.До речі, це було не перше моє відрядження до міста з трьома назвами. Та цього разу від відвідин колиски Візантії, осяйного Константинополя, величного Стамбула найяскравіше враження залишила одна незвична екскурсія: вдосталь намилувавшись вечірнім краєвидом з найвищої точки Європи, найвищої будівлі — торгового центру «Стамбул Сапфір», ви маєте змогу переглянути 20-хвилинний 4D-фільм про найпопулярніші місця легендарного міста з видатним минулим. Політ триває нормально. Мить — і ви всередині перлини православ’я Святої Софії, далі Блакитна Мечеть, палаци, майдани, ефект вітру, бризки води, ноги лоскоче риба у підземному водосховищі. Важко передати враження словами. А головне, можна не ходити по екскурсіях особисто... а всього лише подивитися ролик. А це ще одна ознака сучасного світу — всім ніколи за глобалізацією.
Ми в Google+