«Лікарні в райцентрах нам більше не потрібні. Ми побудуємо свої», — заявили керівники об’єднаних територіальних громад Буковини. Вони тепер при грошах. Через прямі міжбюджетні взаємини з Мінфіном їм впали наче з неба мільйони гривень медичної субвенції, якої вони раніше не мали і яку тепер з рук випускати не хочуть.

Область просить квоти

Державний бюджет, як і було обіцяно в межах реформи місцевого самоврядування, надав новоствореним адміністративно-територіальним одиницям кошти для забезпечення медичних послуг їхнім жителям. Оскільки певні види цих послуг надають лише районні та обласні лікарні, об’єднані громади мали б перерахувати їм відповідну частку отриманої з центру субвенції.

«Хай на це навіть не сподіваються», — заявляють  голови сільських рад об’єднаних громад Путильського, Хотинського районів, маючи намір відкрити у своїх селах лікувальні заклади із сучасними хірургічними та реанімаційними відділеннями.

Їм ніхто не указ. Територіальні громади лише з доброї волі можуть через рішення своїх сільрад перевести кошти в бюджети районів та області для лікувальних закладів вторинного рівня медичної допомоги. Але на ці не бачені досі міжбюджетні трансфери вони погоджуються неохоче. Тому департаменти фінансів та охорони здоров’я Чернівецької обласної держадміністрації в режимі індивідуальних переконань і умовлянь намагаються пояснити керівникам таких громад не лише фінансову марність побудови у селах медичних нью-васюків, а й згубність таких проектів для жителів сіл і селищ. Адже їм все одно доведеться звертатися в районні лікарні чи спеціалізовані медичні установи. З яких джерел тоді компенсувати лікарням витрати?

Забезпечити заклади вторинного рівня медичної допомоги  фінансовим і кадровим ресурсом, організаційно-методичним супроводом — робота складна і відповідальна, села самотужки з нею не впораються, зазначають у департаменті охорони здоров’я Чернівецької облдержадміністрації. Проте ситуацію не драматизують. Навпаки, впевнені: реформа територіальної організації влади допоможе чимшвидше впровадити в країні реформу системи охорони здоров’я, зокрема удосконалити вторинну медичну допомогу.

До профілактики треба докласти дороги

— Завдання територіальних громад — не будувати по селах дорогі лікарні, а фінансувати і розвивати у себе первинну медико-санітарну ланку (вона довела свою ефективність і має добрі напрацювання), а також акцентувати на профілактичній роботі фельдшерсько-акушерських пунктів та сільських амбулаторій загальної практики сімейної медицини, — наголошує Юрій Лесюк, заступник директора департаменту охорони здоров’я. — Потрібно побудувати дороги, щоб швидко транспортувати хворого до високоспеціалізованого закладу, чим врятувати йому життя.

А ось у взаєминах з медичними закладами другого рівня мають статися зміни. Громади повинні платити їм зі свого бюджету за конкретні  послуги з чітко визначеною вартістю за схемою «медзаклад — пацієнт». І тоді одразу зміняться пріоритети, бо однозначно краще спрямовувати фінанси та організаційні зусилля на профілактику хвороб.

— Громада побачить, що навіть з економічної точки зору, не кажучи вже про мораль, вигідніше забезпечити людей, що мають, приміром, серцево-судинні захворювання чи схильність до них, ліками, апаратами для вимірювання тиску, щоб запобігти інсульту, інфаркту, зменшити кількість ускладнень, врешті покращити людям життя, — зазначає Юрій Миколайович. — Краще придбати сучасні діагностичні модулі, які дають змогу миттєво зроблену кардіограму одразу відправити в кардіодиспансер (в обласному центрі чи навіть у столиці), де фахівець в режимі онлайн її розшифрує, визначить діагноз і скаже, чи потребує пацієнт термінової госпіталізації.

Менше лікарень — кращі лікарі

— Половина хворих, що перебувають нині в центральних районних лікарнях, — це або одинокі пенсіонери, або пацієнти лікарів старого гарту, яким краще зняти з себе відповідальність і відправити людину в стаціонар, — авторитетно заявляє Юрій Лесюк. — Ми закриваємо очі на проблему і не хочемо самі собі сказати правду: в ЦРЛ не лікують належно. Тому коли громади почнуть рахувати свої медичні кошти, кількість лікарень вторинного рівня суттєво зменшиться. Частина з них змінить профіль, займеться профілактикою, реабілітацією. На цьому зекономимо значні фінансові ресурси. А головне — покращимо стан здоров’я населення.

Понад те, члени громади зможуть вибирати лікувальні заклади другого та третього, спеціалізованого, рівня. Тоді самі собою вирішуватимуться важливі питання оптимізації ліжкового фонду та  підвищення кваліфікації медперсоналу. 

ПРЯМА МОВА 

«Страховий фонд — за рахунок частини єдиного соціального внеску» 

Володимир КУЛІШ, перший заступник голови Чернівецької облдержадміністрації: 

— Ніхто із жителів області не залишиться без кваліфікованої медичної допомоги. Тепер взаємини між лікувальними закладами вибудовуються на госпрозрахункових засадах. Але на офіційному рівні не затверджено вартості конкретної медичної послуги. Тож міжбюджетні розрахунки здійснюватимемо поки що на підставі торішніх даних про, образно кажучи, середню температуру в лікарні: тобто за кількістю пролікованих хворих конкретним закладом другого та третього рівнів.

Наступним кроком, на мою думку, має бути запровадження системи, коли вартість окремих чітко визначених медичних послуг відшкодує лікувальному закладу, окрім держави, ще й страхова компанія. Її експертна група оцінить достовірність наданих лікарями рахунків за виконаний ними обсяг робіт, а також, що особливо важливо, об’єктивно оцінить якість лікування. Це одразу позитивно позначиться на кваліфікації медичного персоналу, зрештою на підвищенні рівня здоров’я населення.

Про страхову медицину ми говоримо давно. Настав час перейти від слів до діла. Приміром, запровадити добровільне страхування, зокрема за допомогою залучення інвестиційних ресурсів компаній, що працюють на міжнародному страховому ринку, мають досвід, високу репутацію і готові розгорнути діяльність в Україні.

Натомість обов’язкове медичне страхування потребує змін до законодавства. Але вже нині, не чекаючи таких змін (бо очікування може бути довготривалим), можемо і навіть зобов’язані виокремити медичну частку у фонді соціального страхування і спрямувати нарешті ці кошти за їхнім призначенням, а не розпорошувати невідомо куди. Зокрема сформувати страховий фонд за рахунок частини єдиного соціального внеску, який сплачують наші громадяни. Це питання рівня і компетенції Міністерства фінансів та Мінекономіки.