Ознайомившись з опублікованим Бюджетним кодексом та Законом «Про Державний бюджет України на 2016 рік», нині багато кого непокоїть питання доцільності внесених новацій. Звісно, закон є закон, і його треба виконувати. Однак є галузі, які не готові опинитися без будь-якого державного фінансування. Одна з них — освітня.
Прикінцеві положення закону дозволяють уряду виконувати (або не виконувати) багато норм освітнього законодавства, залежно від наявних коштів. Таку ситуацію на недавній обласній нараді працівників профтехосвіти її учасники називали критичною. Адже прагнення зекономити, в одну мить залишивши галузь на голодному пайку, може невдовзі спричинити негативні наслідки — навіть болючіші, ніж може здаватися. Цю тезу, яка звучала в багатьох виступах працівників закладів профтехосвіти, найповніше розкрив директор Черкаського професійного ліцею Юрій Куліш. Пропонуємо ознайомитися з його думками.
Галузь на голодному пайку
Загальновідомо, що матеріальні блага створюють робітники. Тому в розвинених країнах роблять усе необхідне для підготовки висококваліфікованих робітників. Тим часом українське реформування, зокрема галузі профтехосвіти, яке починається зі змін у державному бюджеті, змушує дивуватися. Стаття 27 Закону України «Про Державний бюджет України на 2016 рік» передбачає з 1 січня нинішнього року фінансування закладів профтехосвіти з місцевих бюджетів. Навчальні заклади, розташовані в обласних центрах, відтепер підпорядковуються містам обласного значення, решту утримуватимуть обласні бюджети.
Кабміну доручено передати заклади профтехосвіти з державної власності у комунальну. З одного боку, такі дії влади нібито відповідають політиці децентралізації. Але з іншого — таке реформування з одночасним припиненням державного фінансування і щорічним скороченням на 10% персоналу однозначно зумовлять руйнівні процеси в галузі, які неминуче призведуть до зменшення кількості учнів професійно-технічних закладів, а відтак і кваліфікованих робітників.
Тому виникає чимало запитань. Чи матиме від цього користь держава? Чи відомо високопосадовцям, що у країнах Європи половина випускників шкіл здобуває робітничі професії, а в Україні таких лише 20—25%?
Чому ж у нашій державі утворилася така система підготовки кадрів, що не відповідає структурі вітчизняної економіки і ринку праці?
Ті самі граблі
Одна з причин — держава всі роки незалежності фінансувала заклади профтехосвіти за залишковим принципом, надаючи гроші лише на поточні витрати (та й то не на всі). Розвиток профтехосвіти вона практично не фінансувала.
Розв’язувати цю проблему належало безпосередньо колективам закладів, які самотужки знаходили шляхи її розв’язання. І нерідко вони вражали своїми результатами. Наприклад, колектив Черкаського професійного ліцею власними силами побудував і обладнав 3 центри інноваційних технологій, 3 навчальні майстерні, 2 навчальних кабінети. Нині закінчено будівельні роботи, триває оснащення ще однієї виробничої майстерні.
Далекоглядним владцям, які орієнтуються на європейський досвід, варто було б підтримати зусилля профтехосвітян, запровадивши програму модернізації їхніх закладів. Ось це — державний підхід. А рішення, яке ухвалила Верховна Рада у згаданому законі, ускладнює і без того нелегке життя закладів профтехосвіти, які розташовані в обласних центрах і переходять на фінансування з міських бюджетів. Річ у тім, що більшість із них значну частину майбутніх робітників готує для потреб регіону, тобто для області. Тому й виникає резонне запитання: наскільки необхідне фінансування з міського бюджету підготовки робітничих кадрів для всього регіону? Чи погодяться на це депутати місцевих рад? Звісно, ні. Тому в Черкасах орієнтовно три із шести закладів профтехосвіти будуть «зайвими». Це потужні заклади, які навчають на сьогодні по 400—700 учнів, готують робітників, які затребувані на ринку праці. На жаль, в Україні вже є негативний досвід закриття дитячих садочків, яких тепер бракує. Навіщо ж знову наступати на ті самі граблі?
Передбачена у законі норма (заборона закривати чи перепрофільовувати заклади профтехосвіти впродовж 2016—2018 років) не допоможе. Адже влада міста щороку зменшуватиме замовлення на нових учнів, орієнтуючись на потреби міста, штучно обмежуватиме закладам набір випускників шкіл з інших районів області, які бажають після здобуття професії повернутися працювати в рідне село. А це вже порушення конституційних прав цих дітей, затримка розвитку території регіону, зменшення ефективності використання потужностей навчального закладу. Натомість державний інтерес — у зміцненні профтехосвіти, створенні структури підготовки кадрів, адекватної європейській. Тобто потрібно не зменшувати, а збільшувати кількість майбутніх робітників. Цього потребує нині і ринок праці, якому необхідно 80% робітників і 20% інших фахівців. А ми вперто чинимо навпаки: готуємо 20% робітників і 80% інших фахівців, створюючи нові проблеми. Це непродуктивно навіть з економічної точки зору. Адже, якщо вірити науковцям, кошти, вкладені в професійно-технічну освіту, окупляться вдвічі-втричі швидше, ніж в інші напрями галузі.
Ризики більші, ніж можливі вигоди
Треба зважити і на соціальну функцію профтехосвіти, яка певною мірою нівелює негативні процеси, що відбуваються в українському суспільстві. Наприклад, у Черкаському професійному ліцеї питома вага соціально незахищених дітей із малозабезпечених сімей за роки незалежності збільшилась із 24% до 68%. Кількість сиріт із 4—5 осіб зросла до 34 осіб, тобто у 8 разів. Дотепер ці діти могли здобути професію, мали пільги, встановлені державою. Чи отримуватимуть вони їх завтра, якщо держава припинить фінансування? Та й чи зможуть узагалі ці діти (особливо із сільської місцевості) потрапити в навчальний заклад і здобути робітничу професію?
Висновок напрошується сам по собі: держава, залишаючи систему підготовки робітничих кадрів без фінансування, рубає гілку, на якій сидить. Чим швидше умови фінансування буде змінено, тим буде краще як для профтехосвіти, так і для держави.
У професійно-технічних навчальних закладах навчаються юнаки та дівчата, які не мають перспективи чи бажання здобувати освіту у вищих навчальних закладах, тому і обирають робітничі професії. А через руйнацію професійно-технічної галузі цю молодь позбавлять можливості подальшого навчання, розвитку, адаптації в суспільстві. Безперспективність майбутнього в молодому віці особливо небезпечна. Така ситуація може спровокувати істотне зростання злочинності.
Не перекладати відповідальність на інших
Про ймовірне знищення системи професійно-технічної освіти в Україні каже й начальник управління освіти і науки Черкаської облдержадміністрації Валерій Данилевський. Він наголошує, що забезпечення кваліфікованими робітничими кадрами економіки країни — це справа загальнодержавної ваги, і віддати її в сферу містечкових інтересів — означає повністю розбалансувати єдиний живий організм. Як наслідок — держава може залишитися без кваліфікованих робітників. Усвідомлюючи ризики, які зумовлює такий підхід до справи, на останній сесії Черкаської обласної ради депутати прийняли рішення клопотати про відновлення централізованого фінансування професійно-технічних навчальних закладів.
А ось як оцінює ситуацію директор департаменту фінансової політики Черкаської міської ради Наталія Джуган: «Передбачена передача повноважень фінансування закладів професійно-технічної освіти державної форми власності, які розташовані в містах обласного значення, відповідним місцевим бюджетам повністю руйнує базові засади місцевого самоврядування та місцевих фінансів. Цим самим порушено принципи реформування місцевого самоврядування й територіальної організації влади, визначені Концепцією реформування місцевого самоврядування та територіальної організації влади (розпорядження КМУ №333-р від 01.04.2014), зокрема розподіл видатків за рівнями, відповідно до якого надання і фінансування профтехосвіти належить до обласного рівня, оскільки ПТУ як спеціалізовані заклади надають послуги жителям усієї області й навіть країни. Наприклад, у Черкасах в закладах профтехосвіти навчається 2661 учень, з них жителів міста — усього 895, а це лише 33,6% загалу. Тобто територіальна громада має забезпечувати утримання дітей з інших населених пунктів.
Передача таких видатків здійснюється без надання відповідних ресурсів на їхнє фінансування та призводить до додаткового навантаження на місцеві бюджети, порушуючи один з основних принципів Європейської хартії місцевого самоврядування, ратифікованої Україною. Отже, міська влада змушена зменшувати фінансування на житлово-комунальне господарство і дошкільну освіту, скорочувати програми соціально-економічного розвитку, аби знайти додаткові кошти для забезпечення закладів професійно-технічної освіти, а це для Черкас понад 54 мільйони гривень.
Передача зазначених функцій без затвердження державних соціальних стандартів і нормативів та внесення змін у нормативно-правові акти, що регламентують застосування галузевих стандартів надання соціальних послуг і нормативів при здійсненні видатків з місцевих бюджетів, зокрема щодо мережі, штатних нормативів, робочого навантаження, нормативів витрат бюджетних установ, призведе тільки до перекладання відповідальності на органи місцевого самоврядування та самоусунення профільного міністерства від забезпечення підготовки робітничих кадрів.
Отож, зазначаючи, що така новація в чинному законодавстві порушує норми Конституції України, самоврядного та бюджетного законодавства, ставить під загрозу існування державного замовлення на підготовку робітничих кадрів, обласна та Черкаська міська ради звернулися до Президента України, глави уряду та Голови Верховної Ради України з пропозицією врегулювати це питання під час внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2016 рік». Буде це зроблено шляхом цільових трансфертів місцевим бюджетам на підготовку робітничих кадрів чи в інший спосіб — вирішувати народним депутатам. Із заявою щодо неприпустимості прийняття незважених рішень, які спричиняють розвал системи профтехосвіти в Україні, виступила й Громадська рада освітян і науковців України. Президія Всеукраїнської асоціації працівників професійно-технічної освіти запропонувала Верховній Раді України внести законопроекти щодо змін до згаданих законів, зокрема про збереження у 2016 році фінансування професійно-технічних навчальних закладів у формі субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам, а також щодо зупинення на цей період дії норми про передачу майна закладів профтехосвіти з державної у комунальну власність.
ОФІЦІЙНО
Професійно-технічна освіта — це рівень області
.jpg)
Павло ХОБЗЕЙ, заступник міністра освіти і науки України:
— Міносвіти завжди стояло на тому, що професійно-технічна освіта — це рівень області, і нині тримається цієї позиції. Коли формувався бюджет, ми просили не передавати галузь на рівень міст, оскільки через це ускладнюється сфера управління системою профтехосвіти. Нас запевняли, що проблем із фінансуванням не буде. Однак, як виявилося в ході децентралізації, доходи міст, де працюють професійно-технічні заклади, зростають неоднаково. До того ж, ці заклади й розташовані нерівномірно. Отож у 78 закладах у 33 містах 14 областей України склалася доволі драматична ситуація. Міські ради, формуючи свої бюджети на нинішній рік, не включили ПТУ в бюджетне фінансування. Тобто ці заклади не зможуть оплачувати харчування дітей-сиріт, комунальні послуги, зокрема електропостачання. Є також проблеми з виплатою стипендій та заробітної плати працівникам училищ.
Можна зрозуміти й розпорядників коштів у містах, у яких обмаль ресурсів. Та навіть і за їх наявності — чому вони повинні спрямовувати кошти з інших витратних статей на фінансування ПТУ, в яких навчаються жителі інших територій?
Отож нині треба допомогти закладам профтехосвіти не залізти в борги у січні-лютому цього року за рахунок не повністю використаних субвенцій, які залишилися в областях з минулого року. А тим часом разом з іншими міністерствами шукати вихід, щоб заклади профтехосвіти нормально працювали.