Під час обговорення на слуханнях Комітету Верховної Ради з питань освіти і науки нової редакції закону «Про наукову та науково-технічну діяльність» зала була переповнена: зібралися академіки, молоді науковці, університетська спільнота, народні депутати, представники різних відомств та організацій. Обговорення чотирьох законопроектів, як і торішні парламентські слухання на цю тему, було бурхливим.
Згідно із програмою дій уряду, закон мали ухвалити в першому півріччі 2015-го. Перший проект було зареєстровано в парламенті в липні цього року. Документ, який називають кабмінівським, готувало Міносвіти на основі законопроекту, ініційованого народними депутатами на чолі з Лілією Гриневич. Після резонансу, який викликала його поява, з’явилися альтернативні: № 2244 а-1 (автори — народні депутати Г. Заболотний, І. Кириленко, В. Литвин), № 2244 а-2 (народні депутати О. Березюк, О. Скрипник, О. Сотник) і № 2244 а-3 (народний депутат С.Тарута).
«Законопроект акумулює пропозиції науковців з університетів, НАНУ, галузевих академій, експертів Реанімаційного пакета реформ, громадських організацій», — сказав, презентуючи урядовий варіант, заступник міністра освіти і науки Максим Стріха. За його словами, основна мета документа — бажання зробити закон дружнім до науковців.
Принцип реформування, який пропонує урядовий законопроект, полягає у трьох тезах. По-перше, демонополізація фінансування дос?ліджень. Це планують втілити через створення Національного фонду досліджень, де буде виключно конкурсний добір проектів для фінансування із залученням іноземних експертів. По-друге, децентралізація ухвали рішень про стратегію та пріоритети наукових досліджень. Цим опікуватиметься створена Національна рада з питань розвитку науки та технологій. По-третє, інтеграція до європейського наукового простору.
Саме дві перші пропозиції, на думку експертів, зумовлюють те, що різні групи впливу ніяк не дійдуть згоди щодо майбутніх змін. З одного боку, всі ніби розуміють, що демонополізація та децентралізація дасть змогу рівного доступу до фінансування в науці й основним критерієм при цьому буде конкурентоспроможність. З другого — небажання багатьох розставатися з куркою, що сумлінно несе для них золоті яйця. Зокрема, як бик на червону ганчірку, зреагувала старша академічна спільнота на пропозицію ліквідувати довічні доплати для членів та членів-кореспондентів академій і пропоновану норму про виключення їх із академій за порушення етики.
Крім того, в законопроекті заплановано, що до Наукового комітету мають входити 4 провідних представники терміном на 4 роки, які можуть обіймати посаду два рази поспіль. Ними не мають права бути керівники установ і організацій вишів, що також викликає невдоволення науковців. НАН, за словами Максима Стріхи, залишається вищою самоврядною організацію і є головним розпорядником коштів, але водночас вперше право голосу під час виборів у президію отримують не лише члени-кореспонденти, а й делеговані представники наукових установ, які становитимуть третину числа загальних зборів НАН. Вводиться обмеження щодо часу перебування на виборних посадах: лише впродовж двох термінів.
«Наголошую: законопроект компромісний. Ми намагалися врахувати всі точки зору, крім тих, котрі наполягали, що не треба нічого міняти в українській науці, й крім тих, які казали, що треба змінити негайно все. Після ухвалення в першому читані його можна доповнити важливими положеннями інших законопроектів», — сказав він.
Загалом дискусія була запальною: до кожного з проектів було що закинути. «Жоден із них не розв’язує завдань реформування науки», — вважає академік Ігор Мриглод, який представляв проект № 2244 а-2.
Доповідачі також акцентували на проблемах української науки. Наводили цифри мізерного фінансування, нагадували про відтік мізків за кордон, наголошували на потребі підвищення соціального статусу науковців. Серед справді вагомих закидів урядовому законопроекту — намагання монополізувати управління наукою.
До речі, окремо Максим Стріха наголосив на «сакраментальному», за його висловом, пункті: «Закон зберігає положення про фінансування науки на рівні 1,7% ВВП, яке, на жаль, ніколи не виконувалося. Ми розуміємо, що це декларація, яку потрібно зберегти, щоб втілювати в життя». Автори документа № 2244 а-1 запропонували збільшити видатки на науку до 3% ВВП до 2025 року. Але яка ймовірність того, що ці цифри стануть живими грошима, якщо не змінити самих правил гри?
«Законопроект від Кабміну найбільш системний, тому пропоную взяти його за основу», — виступив із трибуни президент АПН Василь Кремінь. Його слова викликали невдоволений гул частини залу. «Добре, візьмімо інший за основу. Моя пропозиція не означає, що нас усе влаштовує в законопроекті Кабміну, ми підготували пропозиції. Але закон потрібно якнайшвидше ухвалити», — намагався переконати колег науковець.
Рішення про те, який законопроект виносити на перше читання, так і не ухвалили. Голова профільного парламентського комітету Лілія Гриневич наголосила, що оскільки під час дискусії лунали різні пропозиції, комітет має визначитись, як привести їх до спільного знаменника.
ПРЯМА МОВА
Наталія ШУЛЬГА, головний експерт Реанімаційного пакета реформ:
— Законопроект № 2244 а — це новий підхід до регуляції в галузі науки. Наукова рада, яку ми пропонуємо створити, — це платформа, на якій нарешті виконавча влада слухатиме й ухвалюватиме спільні рішення з науковцями. Уперше вона зобов’язана виконувати ці рішення, чого не було досі. Це основний прогресивний момент.
Також вперше ми пропонуємо 1% ВВП із 1,7%, відведені на науку, дати виключно на прозорі конкурсні програми. Уперше запропоновано участь індивідуального дослідника, групи, інституції й навіть мережі.
Підготовка законопроекту була проблематичною. Він компромісний і в жодному разі не ідеальний. Тому у спільній заяві ми засвідчили, що надалі працюватимемо між першим і другим слуханнями: проект від Кабміну може бути платформою, на якій враховуватимуть усі прогресивні думки.
Треба зробити цей перший крок реформування наукової сфери, на який чекаємо 20 років. Інакше не зможемо зупинити відтік молодих кадрів, повернути тих, хто пройшов стажування, здобув науковий ступінь у кращих університетах, щоб вони працювали в Україні. Ми будемо винні в тому, що в майбутньому української науки може не бути.
БЛІЦ-ІНТЕРВ’Ю
«Мета – входження до європейського дослідницького простору»
Голова Комітету Верховної Ради з питань освіти і науки Лілія ГРИНЕВИЧ
— За основу потрібно взяти саме кабмінівський законопроект передусім тому, що він має найрозвинутішу структуру, — роз’яснює «УК» Лілія Гриневич, — у ній передбачені всі аспекти реформи, мета якої — входження до європейського дослідницького простору. Проте його теж треба буде допрацьовувати, бо є низка положень, які потребують удосконалення.
— Ліліє Михайлівно, які саме новації пропонує цей законопроект?
— Основне його завдання — оптимізувати управління і фінансування в сфері науки, демонополізувати це управління і фінансування й забезпечити механізми входження до європейського дослідницького простору. Що саме пропонується? По-перше, об’єднати прийняття рішень щодо визначення пріоритетів, за якими фінансуються дослідження, з пріоритетами держави на міжвідомчому рівні. Досі наука розпорошена між багатьма відомствами, спільної координації досліджень немає. Трапляється, що в різних відомствах фінансуються й проводяться однакові дослідження. Тому нині йдеться про створення Національної ради з питань розвитку науки і технологій і Національного фонду досліджень.
Ідея полягає в тому, щоб у цю наукову раду не лише ввійшли авторитетні науковці, а також щоб її очолював безпосередньо віце-прем’єр. Це дасть змогу забезпечити зв’язок, коли науковці приймають рішення, а виконавча влада не просто дослухається до нього, а повинна забезпечувати його виконання. Тому що нині ми маємо надзвичайно мізерне фінансування наукових досліджень: всього 0,23% ВВП, хоч у законі закріплено 1,7%.
А яка роль фонду досліджень?
— А Національний фонд передбачатиме фінансування не тільки колективних грантів – науково-дослідним інститутам чи університетам, а також індивідуальних. Прописується і механізм фінансування, за якого більше коштів отримуватимуть саме науковці. Досі грант зазвичай отримує інститут, науковець, який виконує дослідження, має мізерну платню, а більша частина цього гранту йде на покриття видатків самого інституту. А ми хочемо змінити цю систему так, щоб дати більше можливостей отримати кошти на свої дослідження саме науковцям.
Окрім того, в цьому законі є місця, які потрібно змінювати. Там передусім недостатньо механізмів для забезпечення інтеграції до європейського наукового дослідницького простору. Є дуже дискусійне питання, чи міняти чинну статтю про пенсійне забезпечення науковців. Тому що, наприклад, в урядовому законопроекті пропонується зменшення з 80% до 60% зарплатні. Я ж наполягаю, що ми повинні залишити на тому рівні, на якому є зараз. З одного боку, це загалом питання пенсійного законодавства, а не закону про наукову й науково-технічну діяльність. Але якщо вже цю статтю виписувати, то її, як я вважаю, треба залишати на тому рівні, на якому вона була в чинному законодавстві.
— Як вивести на належний рівень наукові дослідження в університетах, без чого вони не можуть конкурувати зі світовими університетами?
— Потрібно (і ми намагаємось це запропонувати в законі) створити механізми для об’єднання університетської і академічної науки задля акумуляції зусиль і розвитку саме університетської. Тому що в нас наукові дослідження досі практично повністю зосереджено в НДІ. Університети ж отримують настільки малі кошти на свою наукову діяльність, що їх мало на що вистачає. А справжня вища освіта повинна грунтуватися на результатах наукових досліджень. Тож у законі є пропозиція, що насамперед будуть вітатися заявки на отримання грантів спільними колективами представників університетів і академічних інститутів. Передбачає закон і спільне використання сучасного дорогого обладнання, що дасть змогу оновлювати й розвивати матеріально-технічну базу наукових установ.
Саме цього року ми ратифікували повноцінну участь України у великій європейській програмі «Горизонт–2020», яка дає нашим науково-дослідним інститутам і університетам змогу виступати повноцінними партнерами у науково-дослідних програмах, які здійснюють країни ЄС. І цим обов’язково треба скористатись. Проте тут багато залежить від ініціативності самих науковців — від того, як вони навчаться писати заявки, шукати партнерів, заповнювати аплікаційну форму для входження в програму, тобто бути конкурентними при пошуку таких коштів. Цього також потрібно вчитись.
Матеріали підготували Тетяна МОІСЕЄВА, Лариса УСЕНКО, «Урядовий кур’єр»
Ми в Google+