Заслужений академічний Закарпатський народний хор — одна з візитівок області. На пісенних хвилях розносить світом красу краю за Карпатами, своєрідність його культури, багатонаціональні традиції. З директором-художнім керівником і головним диригентом хору Наталією ПЕТІЙ-ПОТАПЧУК незадовго до відзначення 75-річного ювілею зустрівся кореспондент «УК».

Створений у рік возз’єднання Закарпаття з Україною

— Три чверті століття минули від часу створення мистецького колективу, яким ви, Наталіє Йосипівно, керуєте. Який символізм несе для вас ця дата?

— Вона символічна з огляду на те, що у рік створення хору, а саме 1945-й, Закарпаття увійшло до складу України. Цим рішенням уряду тодішньої УРСР цей професійний колектив мав репрезентувати творчість закарпатців у царині виконавського мистецтва — пісенного, музичного й хореографічного і в області, і за її межами. Так, зрештою, відбувалося всі наступні десятиліття.

— Хто з художніх керівників, які були до вас, зробив найпомітніші власні зарубки в літописі хору?

— До мене Закарпатським хором керували восьмеро. Найдовше з-поміж усіх — аж 17 років — Микола Попенко. Він, а також Петро Милославський та Михайло Кречко заклали основи, сформували творче обличчя колективу.

— Що випало на вашу долю як художнього керівника?

— Той час, коли я прийшла, був найскладнішим. Принаймні так мені здається. Гостро постали проблеми фінансування, гастрольної діяльності, кадрового складу. Якщо раніше не відчувалося жодних обмежень, то в часи ринкової стихії всі біди звалилися водночас. Кращі артисти на час мого приходу в хор уже залишили його, і це теж додавало складнощів. Довелося багато змінювати по ходу справи.

Наприкінці 2017 року Заслужений академічний Закарпатський народний хор ступив на самостійні рейки — став окремим комунальним закладом культури обласної ради. Це позитивно вплинуло на матеріальне забезпечення, розширило наші творчі можливості. Для хору придбали автобус, на третину зросла заробітна плата. Я успішно витримала конкурс на посаду директора-художнього керівника.

Перезавантаження на ходу

— Можливо, було складно ще й тому, що ви — перша жінка, яка очолила хор…

— Не в порядковому номері і не в статі ховалися труднощі. До них я звикла, справа в іншому — хор повинен був змінитися відповідно до потреб нового часу. Можна сказати ще й так: поєднати народне коріння з нинішнім розумінням музики, очікуваннями учасників. Усі зміни довелося втілювати мені, звісно, з урахуванням того, що раніше в історії колективу були і Петро Милославський, і Микола Попенко, і Михайло Кречко, й інші світила. Не перериваючи творчої лінії і не змінюючи вектора розвитку, ми змушені були працювати в нових реаліях, з урахуванням смаків публіки.

Іншими словами — зробили перезавантаження. У моє бачення розвитку хору люди повірили, і я за це їм вдячна. До нас почала повертатися молодь. Рівень виконавської майстерності колективу залишається високим, про що свідчить присвоєння хору в 2009 році звання «академічний».

— На кого спиралися в складні часи, про які щойно йшлося?

— Запропонувала очолити наш оркестр молодому диригенту Михайлові Бровдію. Він на той час був двадцятирічним юнаком, але мав бажання працювати, глибоко розумів музику. Це якості справжнього професіонала. І я не розчарувалася в ньому. Крім того, запросила в колектив Петра Матія. Час показав: це був правильний крок, адже талант народного артиста України дуже нам прислужився. До слова, ми — єдиний хор в Україні, у складі якого ще кілька років тому були аж три народні артисти. Поряд із Петром Петровичем мали Клару Балог і Клару Лабик. На превеликий жаль, ці дві жінки з величезним талантом і непохитною вірністю мистецтву зовсім нещодавно вже пішли від нас — душі їхні відлетіли у Небо.

— У складі хору в різні роки було ще багато іменитих артистів і музикантів...

— У 75-річній його біографії яскраво сяяли й такі зірки, як заслужені артисти України Іван Опаленик, Терезія Бартфай, Марина Сєніна, Борис Єрьоменко, Віктор Даньо, Петро Куштан, Олена Поляк, Михайло Ходанич, Микола Форіш, Марія Білоєнко, Адольф Баглаєнко та Віра Баганич.

— Хто сьогодні підтримує високий творчий рівень колективу?

— Це заслужені артистки України Яна Садварій та Надія Гораль, Федір Копинець, солісти та мої помічники Михайло Бровді та Володимир Гірник, Шандор Шрайнер, а також Ольга Свида, Василина Голянич, Мирослава Копинець, Ганна Кохан, Андрій Свид, Вікторія Тимко та багато інших. У нас працюють талановиті особистості, загалом 91 штатна одиниця.

— До 2010-го хор не міг похвалитися гастролями, однак усе-таки зміг відновити їх.

— Ніхто не заперечить, що ми пропагуємо й збагачуємо як закарпатську пісенну та хореографічну культуру, так і мистецтво національних меншин краю. Нас запрошують ще й завдяки тому, що маємо в репертуарі пісні шістьма мовами. Часто нас розуміють без перекладу. Тож у різні часи побували з концертами у Польщі, Болгарії, Словаччині, Угорщині, Німеччині, Румунії, Франції, Нідерландах, Португалії. Останнім часом щороку їздимо до Хорватії, Сербії. Концертів у Словаччині й Угорщині, зокрема у великих містах — Братиславі, Пряшеві, Кошице, Будапешті, Дебрецені, Ніредьгазі й не злічити. Ми щасливі, що маємо багато запрошень і в Україні, і за її межами.

— Кілька років тому ви, Наталіє Йосипівно, стали упорядником друкованого видання, про яке довго не стихали схвальні відгуки.

— Ця книжка під назвою «Закарпатський народний хор» увібрала в себе історію колективу, тексти пісень і нотний матеріал. У ній зібрано золотий фонд нашого репертуару. А до 75-річного ювілею готуємо нове видання, яке вмістить твори, що зберігались у нашій бібліотеці лише в рукописах, архівні фото. Готуємо до випуску і новий аудіоальбом «Любім своє» — з відібраних пісень і танців сучасного репертуару. Ще одна цікавинка — фото- й відеоальбом, що відображатиме насичене сьогодення уславленого колективу.

Підтримуємо захисників, славимо Україну

— У День Незалежності України хор завжди виступає з концертом на набережній Ужа просто неба. Кому спала на думку ця ідея?

— Це була, зізнаюся, моя ідея. Патріотичний порив, який охопив усіх після початку військових дій на сході, підтримав і наш колектив. Ми поставили собі за мету зібрати кошти для українських воїнів-захисників. Уперше наша акція мала назву «Зустріч сонця з Закарпатським народним хором». Слухали «Молитву за Україну», інші духовні твори, підготовлені спеціально до цього дня. Концерт відбувався о шостій ранку просто неба поряд із філармонією. Попри те, що йшов рясний дощ, зібралася величезна кількість людей. Коли ж порахували добровільні пожертви, то виявилося — близько 11 тисяч гривень. Щиро вдячні землякам-ужгородцям.

Цього року мистецько-патріотична акція відбулася всьоме. Її локація щороку змінюється: нею стають знакові місця Ужгорода. Цьогоріч світанкова «Молитва за Україну» відбулася біля найстарішої святині краю — «Горянської ротонди». Її називають місцем сили та світла, місцем, звідки, за легендою, бере початок давній Ужгород. Спочатку звучала екуменічна молитва священників різних конфесій, о 6-й ранку почалася хорова молитва, яка завершилася зі сходом сонця о 6.37 виконанням Гімну України.

Не чекати, а самим іти до глядача

— Глядачі звикли, що на кожному концерті їх чекають несподівані відкриття…

— Ми б хотіли зробити це стильовою ознакою колективу. Він повинен постійно вдосконалюватися, набувати нових якостей. Ось, наприклад, у нас з’явилися програми, складені на основі фольклору низинних районів області. Раніше програма будувалася переважно на етнокультурі горян, але ж є в нас і інші регіони. Так виникла вокально-хореографічна програма «Червена ружа». Колектив запропонував глядачам абсолютно нову концепцію побудови вокальних і хореографічних номерів. Програму складено з традиційних закарпатських народних співанок, пісень національних меншин Закарпаття.

— І яка ідея цього твору?

— Вона втілює давню традицію збору винограду. Поєднує в собі вокал і хореографію, повною мірою демонструючи красу закарпатського фольклору. Задіяли талановитих майстрів сцени — заслуженого працівника культури України Михайла Шютіва. Намагались передати наші автентичні пісні й танці, зробити все так, як було колись. Завдяки цьому весь захід сприймається дуже природно та реалістично. Торік на основі цієї програми було знято музичний фільм «Ой, на горі винобрання». Зйомки відбувалися в природному середовищі в урочищі Чизай на околиці Берегового.

— Які ще новації втілили на сцені?

— Програму «Бал у старому селі» побудовано в тому самому ключі — максимальна наближеність до глядача. Її вперше виконали на Різдво кілька років тому, й відтоді часто радуємо глядачів такими концертами просто неба. Це величезне задоволення й для артистів.

— Закарпатський хор відзначився в жанрі опери: кілька років тому виконав «Запорожець за Дунаєм» Гулака-Артемовського.

— Цей твір ми втілювали на сцені разом із симфонічним оркестром обласної філармонії. Далеко не перший наш спільний проєкт продемонстрував можливості творчої співпраці. Участь у ньому свідчить, що колективу під силу різні жанри і стилі. Наш хор — народний, академічний, і цим усе сказано.

Ми зробили світові прем’єрні виконання ораторій «Мати» та «Український реквієм» композитора Василя Гайдука, хорової симфонії «Світ» молодого китайського композитора Ман Чінг Ю. Але, підкреслюю, основу репертуару завжди становили і в ньому залишаться довершені зразки закарпатського фольклору. Його прагнемо доносити у всій різноманітності та багатстві.

— Бажаю, щоб і надалі вистачало сил, бажання втілювати найсміливіші творчі задуми.

Василь БЕДЗІР,
«Урядовий кур’єр»

ДОСЬЄ «УК»

Наталія Йосипівна ПЕТІЙ-ПОТАПЧУК  народилася 1963 року в селі Доманинці біля Ужгорода. Закінчила Ужгородське державне музичне училище та Львівську державну консерваторію ім. М.В. Лисенка. Директор-художній керівник та головний диригент Заслуженого академічного Закарпатського народного хору, доцент. Кавалер Ордена Княгині Ольги II та III ступенів, заслужений працівник культури України. Нагороджена багатьма міжнародними відзнаками та медалями. Художній керівник і диригент хору з вересня 2006 року.