Директор Центру історії
та розвитку української мови
Дніпропетровського національного університету
ім. Олеся Гончара
Наталія Голікова:

Днями колега розповів, як намагався довести на газетній сторінці, що ринок не може називатися «Образцовський», а має бути «Зразковим», «Взірцевим». Обурена власниця ринку зателефонувала в редакцію і заявила, що вивіску міняти не буде, бо так записано в документах. На жаль, психологія неповаги до державної мови — реалія сьогодення на Дніпропетровщині. Прикро, що так «історично складається» в краї, який називають колискою запорізького козацтва і який насправді є українськомовним — попри поширену думку про російськомовний регіон.

Саме на допомогу тим, хто не хоче паплюжити мову і небайдужий до її поширення, 2006 року в Дніпропетровську було створено Центр історії та розвитку української мови. Про його діяльність розповідає директор, доцент кафедри української мови Дніпропетровського національного університету ім. Олеся Гончара Наталія Голікова.

—  Наталіє Сергіївно, що спонукало створити такий центр?

— Наш центр як структурна одиниця університету почав свою діяльність за ініціативи тодішньої голови облдержадміністрації Дніпропетровщини Надії Миколаївни Дєєвої. Це був той період, коли в краї виникла потреба в поширенні та популяризації української мови, реальній допомозі жителям області, адже люди постійно звертаються до фахівців-україністів з різними запитаннями.

—  Якими саме?

— Насамперед громадян цікавить власне ім’я: як правильно пишеться їхнє прізвище, по батькові. Тому в нас одразу виник консультативний пункт з питань мовного оформлення офіційних документів. Ми тісно контактуємо з держслужбовцями, зокрема співробітниками РАЦСів, паспортних столів, пенсійного фонду — тими, хто оформляє документи громадянам. Проводимо для них спеціальні семінари, «круглі столи» тощо. Нам часто телефонують різні люди і питають про все, що їх цікавить.

—  Наведіть, будь ласка, приклад.

— Найчастіше до нас звертаються ті, хто оформляє пенсію або якийсь спадок. Було звернення громадянки, в якої у паспорті і свідоцтві про народження по-різному записано її по батькові: в одному документі вона Крисантівна, а в іншому — Крисантіївна. Виявилося, що у «Словнику українських імен» імена Крисант і Крисантій — це розмовні варіанти офіційного імені Хрисанф! Жінці ми написали, що обидві назви ідентичні. До речі, торік ми підготували до друку й опублікували «Словник назв по батькові», а в 2007 та 2009 роках — дві редакції «Російсько-українського словника прізвищ жителів м. Дніпропетровська».

—  У нас люди гаразді й самі вигадувати імена…

— Так. Співробітники РАЦСів нам неодноразово говорили про те, що батьки мають право називати своїх дітей так, як самі хочуть, «навіть Табуреткою».

—  То що, були Табуретки?

— Та ні, це образно. Працівники РАЦСів намагаються батькам пояснити, що в дитини у майбутньому можуть виникати проблеми з такими іменами, адже тут потрібно спиратися на основні правописні закони. Ними слід керуватися і записувати в усіх документах те саме ім’я однаково.

—  Чи надавали центру, який спочатку був обласним, фінансову підтримку з обласного бюджету?

— Так, ми двічі отримували адресну допомогу з облбюджету, зокрема для публікації нашого часопису «Український смисл». Тепер журнал виходить коштом університету. Є публікації, які видаються коштом самих авторів. До центру надходять замовлення і з боку влади. Наприклад, Дніпропетровська міська рада звернулася з проханням перекласти з російської мови на українську назви проїздів — тобто вулиць, проспектів, провулків, майданів. Ми опублікували навчальний посібник «Назви проїздів міста Дніпропетровська: погляд мовознавця», де йдеться про історію назв вулиць, подані щодо цього мовознавчі коментарі та, головне, надруковано повний список назв проїздів міста.

—  І які особливості назв дніпропетровських проїздів?

— Найбільше у Дніпропетровську найменувань, пов’язаних з різними історичними постатями: вулиці Руднєва, Рум’янцева, Руставелі, Свердлова, Свєтлова, Кірова, Титова… Внаслідок нашої роботи багато аншлагів (це таблички, на яких написані назви вулиць) було замінено.

—  А ось, наприклад, вулицю Красную замінили на Червону?

— У російській мові дуже давнє слово «красный» має два значення: і колір, і гарний. Наприклад, «красна девица». А в українській воно вживається лише в значенні «гарний». Щоб визначитися з перекладом, ми вивчали історію цієї та інших назв. Вулицю Красную ми змінили на Червону, а ті, що пов’язані з радянськими часами, залишили: Краснофлотська, Краснозаводська, Краснодонська…

—  Краснопільська…

— Якщо брати до уваги семантику й етимологію цього слова, то розуміємо, що поле червоним не буває, хіба що це метафора. Ми перекладали назви, враховуючи й народно-місцеву традицію, тому Краснопольскую залишили Краснопільською. І не обов’язково подібні назви своїм значенням пов’язані з революцією 1917 року. Повернімося до тих самих прізвищ. Роблячи лінгвістичний коментар деяких найменувань вулиць, похідних від прізвищ, ми зіткнулися з поширеним в українській мові фактом, коли однакові прізвища на письмі варіюються залежно від походження.

Наприклад, у Дніпропетровську є вулиця, названа на честь генерала Черняховського, але знаємо ми і письменницю Людмилу Старицьку-Черняхівську. Пріз?вища на -овський за походженням переважно російські або польські, хоч за нормами української вимови вони мають закінчуватися на -івський, як і українські прізвища типу Баранівський, Журахівський тощо. Такі й схожі назви викликають запитання не лише в пересічних громадян, а й у мовознавців, адже вони потребують знання правописних норм й історії власних найменувань.

—  Які ще є цікаві напрями роботи в центрі?

— Природно, величезну роботу проводимо зі студентами. Відновили діяльність студентського наукового товариства «Філолог», у лавах якого — найкращі студенти українського відділення. Протягом трьох років наші вихованці працювали над проектом «Мовотворчість письменників — випускників ДНУ», а 21 лютого цього року, в Міжнародний день рідної мови, оголошено старт нового проекту — «Тарас Григорович Шевченко: соціолінгвістичні студії», присвяченого 200-річчю від дня народження Кобзаря.

Крім того, центр протягом п’яти останніх років організовує і проводить конкурс з української мови імені П. Яцика серед студентів університету, а також обласний його етап серед студентів — переможців вишів Дніпропетровщини. Три роки поспіль проводимо мовно-літературний конкурс імені Т. Г. Шевченка, в якому беруть участь студенти всіх факультетів.

—  Бачу, ось лежать у вас досить цікаві книжки…

— Ці три книжки об’єднані однією назвою — «Писемне слово на вулицях м. Дніпропетровська», в них зібрані парадоксальні факти анормального мовного оформлення різних назв, оголошень, реклам тощо. Сфотографовані такі написи з помилками, які в цих книжках ми виправили й прокоментували з огляду на «Український правопис». До слова, недалечко від нас є вулиця Марії Кюрі, а в документі однієї громадянки було написано «Кь’юрі». Днями читаю на одному з будинків «Все на віс» (треба — «Усе на вагу»).

На жаль, схожих прикладів паплюження української мови в нашому місті чимало: «Тут живе пиво», «Взуття на Леніна», «Одяг на Титова»… Ми намагалися вста?новити контакти з рекламодавцями. Виявилося, що за зміст і мовне оформлення реклам та інших написів, якими майорять вулиці Дніпропетровська, не відповідає ніхто! Мабуть, тому ніхто ще з тих, хто розміщує друковану інформацію на різних носіях у Дніпропетровську, до нас не звертався.

— Наталіє Сергіївно, скажіть, чи можна назвати Дніпропетровщину російськомовним регіоном нині і в минулому?

— Ні, не можна. Не була і не є Дніпропетровщина російськомовною. Тому що вся принаймні сільська місцевість говорить українською мовою, хай і не літературною. Російська переважає лише в містах. Так у нас склалося історично. Звісно, міграційні процеси вплинули на формування мовної ситуації в нашому та сусідніх регіонах. Результати планомірного зросійщення наших земель з прикрістю в душі спостерігаємо сьогодні. За козацьких же часів був досить помітним і вплив польської мови. Загалом історія мови Катеринославщини в минулому відображає тенденції розвитку мови східної частини України. Але те, що наш край був українськомовним, це точно. Стверджуючи це, я, зрозуміло, не заглиблююся в давню історію.

—  Якою є нині українська мова на Придніпров’ї порівняно з іншими регіонами?

— На Дніпропетровщині, крім літературної мови, побутують південно-східні діалекти української мови, які діляться на говори й говірки. У чистому вигляді діалектизми різних рівнів побутують лише в сільській місцевості. На жаль, дедалі частіше «об’єднує» мовлян нашого краю суржик, який є результатом змішування одиниць споріднених мов — української та російської.

—  Яким ви вбачаєте сучасний розвиток державної мови на Дніпропетровщині?

— Поки існує такий центр, як наш, українська мова розвиватиметься. Ми все для цього робимо.

Наталія БІЛОВИЦЬКА,  «Урядовий кур’єр»

ПРЯМА МОВА 

Ірина ПОПОВА, 
професор, декан факультету української й іноземної філології
та мистецтвознавства ДНУ ім. О. Гончара,
науковий керівник Центру історії  та розвитку української мови:

— Ідею створення центру, зрозуміло, ми підтримали. Приємно, що одразу було започатковане і його фінансування, яке нині здійснює університет. Центр — окремий структурний, культурно-просвітницький підрозділ нашого вишу. Маємо свій статут, програму діяльності. Одразу ми отримали приміщення і обладнання. У нас є потужний потенціал і цілковита підтримка керівництва, зокрема ректора професора М. В. Полякова. Ми змогли опублікувати й літературу, аналогів якій, гадаю, більше немає.

У центрі за сумісництвом працюють шестеро викладачів ДНУ, повністю відданих своїй справі. До речі, всі вони кандидати наук, доценти. Щороку ми надаємо десятки розгорнутих довідок з посиланням на наукову літературу, лише за минулий рік надали громадянам 97 таких довідок.

Гадаю, всі усвідомили, що в Україні є державна мова, що вона має бути єдиною. І нам розмови вже не потрібні. Ми робимо конкретні справи, допомагаємо громадянам і прагнемо, щоб українська мова розвивалася в нашому регіоні.

ДОСЬЄ «УК»

Наталія ГОЛІКОВА. Народилася 1962 року в Запорізькій області. Закінчила Дніпропетровський державний університет, працювала тут після навчання в аспірантурі. Кандидат філологічних наук, доцент кафедри української мови. Автор 72 наукових праць.