Навколо Великої Північної війни і Полтавської битви завжди було багато міфів. Головний із них — перемогу в ній здобуто завдяки російській зброї. Як розповідають про баталію нині і як відзначатимуть її 310-річчя, «Урядовому кур’єру» повідали директор Державного історико-культурного заповідника «Поле Полтавської битви» Наталія БІЛАН і її заступниця з наукової роботи Людмила ШЕНДРИК.
Без радянських стереотипів
Наталіє Володимирівно і Людмило Кирилівно, чи змінився підхід до висвітлення цієї важливої історичної події?
Н.Б.: Так. Останнім часом ми акцентуємо увагу на тому, як Полтавська битва вплинула на долю України, щоб засвоїти певні уроки з минулого і правильно оцінювати нинішній день.
Л.Ш.: Розповідаємо екскурсантам, за яких обставин Україну втягнули у вир Великої Північної війни, про епоху Богдана Хмельницького, коли уклали березневі українсько-московські статті, і як поступово Україну прибирали до рук Московії.
У 1687 році Іван Мазепа, вступаючи на гетьманство, змушений був підписати Коломацькі статті, їх аж 22, натомість Богдан Хмельницький підписав тільки 11. Оці дописані статті свідчать про те, що поступово урізали права України. І на підставі уже цих статей козацька Україна мала брати участь у всіх збройних конфліктах московського царства.
— Яка нині відвідуваність музею історії Полтавської битви?
Н.Б.: У середньому за рік ми приймаємо 30—50 тисяч відвідувачів. Це найкращий показник серед комунальних музеїв Полтави.
Кількість гостей музею залежить від економічних, а також погодних умов. Значно зменшився притік туристів до нас після того, як почалася війна на сході країни. Змінюється географія відвідуваності закладу. До 2014 року сюди приїжджало багато росіян. Тепер їх значно менше. Зате наш заповідник став популярним у німців, французів, шведів, англійців. Відтак на екскурсію до нас приїздять з усіх континентів, але найбільше, звичайно, зі Швеції.
— Ви чекаєте їх у себе і 27 червня?
— Так. У нас склалися хороші стосунки з товариством військової історії Швеції. Ця громадська організація налічує понад 40 тисяч членів. Їхні делегації приїжджають до нас щороку, ми для них проводимо екскурсії, готуємо особливу туристичну програму. Товариство нас підтримує тим, що поповнює наші фонди — це ті експонати, які представляють шведську сторону. За радянських часів більшість експонатів (зображення, картини, бюсти, стяги, гравюри) слугували уславленню перемоги Петра I.
Так ось, співпраця зі шведами дала змогу врівноважити і їхню складову.
Про участь українців у Великій Північній війні можна дізнатися з експозиції «Козацька держава», яку ми відкрили у 1994-му й оновили 2009 року.
.jpg)
— Що зроблено для розвитку і популяризації музею за останні 10 років?
— За цей час ми чимало зробили. Зокрема внесли зміни до тематико-експозиційного плану закладу, стали працювати по-сучасному, динамічніше. У нас з’явилися цікаві тематичні екскурсії: «Міфи і факти Поля Полтавської битви» — з елементами театралізації, яку проводимо у вечірній час, і «Велика Північна війна: історії великого кохання». Такі екскурсії дуже подобаються молоді, студентам.
— Історії чийого кохання?
— Історичних постатей, які жили в той час: Івана Мазепи, Карла XII, Пилипа Орлика. Вони теж закохувалися. І, можливо, ці їхні почуття істотно впливали на подальший хід історії.
Ми знайшли відповідні матеріали, усі історії мають реальне підґрунтя.
У 2014 році розробили музейно-педагогічну програму «Доторкнись до історії», розраховану на учнів різних вікових категорій. Для дітей середньої й молодшої вікових груп проводимо «Козацькі розваги». Під час таких інтерактивних екскурсій їм розповідають про історію козацтва, демонструють певні уривки фільмів. Потім вони беруть участь у відповідних змаганнях із визначенням переможців. Така само екскурсія у нас присвячена Швеції. Вона називається «Україна — Швеція: на перехресті століть».
Проводимо майстер-класи, навіть із пісочної анімації.
У 3D-форматі
— Мабуть, у музеї з’явилися нові картини?
— Так, зокрема серія портретів історичних діячів роботи заслуженого художника України Миколи Підгорного. Останню його роботу, портрет Пилипа Орлика, ми придбали у 2010 році, коли відзначали 300-річчя його Конституції.
Намалював цей художник для нас і портрет Івана Мазепи. Його зображення не збереглося, є різні припущення щодо того, який у нього був вигляд насправді. Микола Підгорний створив власний образ гетьмана. Цей портрет використовують багато видань.
— А що ви зараз розповідаєте туристам про Івана Мазепу?
Л.Ш.: Українська історична наука зібрала за ці роки величезний масив даних про гетьмана, про його зовнішню і внутрішню політику, про те, як він намагався створити армію для того, щоб позбутися московського панування. А також про його економічну політику, про те, як він розвивав культуру та освіту в Україні.
Він огорнув своєю протекцією Києво-Могилянську академію, зробив навчання безкоштовним, усіляко підтримував талановитих людей. Посилав кадри навчатися за кордон і сам здобув блискучу європейську освіту.
Іван Мазепа зводив храми: головний собор Хресто-Воздвиженського монастиря і Спаську церкву, головний собор Мгарського Лубенського Спасо-Преображенського монастиря, розбудовував Густиню, Переяслав. Про все це ми розповідаємо туристам.
Н.Б.: Мені дуже шкода, що в Україні немає якісної художньої стрічки, яку можна було б показати і в студентській авдиторії, і в дитячій, і всім охочим, розповідаючи про ті справи, які зробив гетьман Мазепа. Ми це робимо щодня.
Крім того, ми започаткували цікавий проєкт «Відомі історики на полі Полтавської битви», у його межах у нас побували й виступили із захоплюючими лекціями відомі науковці-історики Ольга Ковалевська з Києва, Сергій Павленко із Чернігова, Віктор Брехуненко, Олексій Сокирко.
— Чим плануєте здивувати учасників ознаменування чергового ювілею Полтавської битви?
— У програмі заходу — презентації нових експозиційних доповнень. Півроку ми плідно співпрацювали з Лабораторією історичного одягу (м. Київ) та її керівником Святославом Сичевським, одеським істориком одягу Сергієм Шаменковим. В експозиції другої зали «Українська держава до подій Великої Північної війни (1648—1700 рр.)» презентуємо манекен сердюка — козака-піхотинця, представника професійного війська. Сердюки часто завдавали неабияких проблем супротивнику, були вірним оплотом гетьманської влади. На 1709 рік в Україні діяли 5 сердюцьких полків. До роботи над створенням образу вояка долучився і полтавський художник Ігор Гречановський.
Сподіваємося, сподобається учасникам заходу і фільм «Полтавська битва», створений у 3D-форматі полтавським художником Олегом Лебединським. Уперше в історії автор візуалізував карти шведського Генерального штабу, створені на основі досліджень військового топографа Карла Бенедика протягом 1914—1918 років.
Цього дня гості нашого закладу зможуть ознайомитися з оновленим картографічним матеріалом періоду Великої Північної війни та Полтавської битви і путівником «Державний історико-культурний заповідник «Поле Полтавської битви», переглянути нумізматичну виставку із фондів музею.
— Дехто зазвичай вважає, що Полтавська битва — це уславлення імперії.
— Ті, хто так вважає, сюди не приходять. А шкода, бо, відвідавши наш заклад, вони змінили б свою думку, переконалися б, що ми стоїмо на державотворчих позиціях. Хоч би як намагалися б звинуватити нас у чомусь іншому.
Олександр ДАНИЛЕЦЬ,
«Урядовий кур’єр»
ДОСЬЄ "УК"
Наталія БІЛАН. Народилася у м. Твер (РФ). Проживала на Харківщині й Полтавщині. Закінчила філологічний факультет Полтавського педінституту. Працювала за фахом, перебувала на державній службі. З 2008 року — директор Державного історико-культурного заповідника «Поле Полтавської битви».
Людмила ШЕНДРИК. Народилася 1958 року в смт Диканька Полтавської області. Закінчила місцевий педінститут, історичний факультет. Із 1984 року й понині працює у Державному історико-культурному заповіднику «Поле Полтавської битви». Тепер вона заступниця директора з наукової роботи.
ДОВІДКА «УК»
Створення музею історії Полтавської битви ініціював викладач історії Петровського Полтавського кадетського корпусу Іван Павловський. Його відкрили 26 червня 1909 року. Там було 339 експонатів, серед яких портрети Івана Мазепи, Карла XII, їхнього найближчого оточення, козацька зброя, стяги. У 1917—1918 роках музей тричі пограбували, забрали найцінніші речі. Певний час на території нинішнього Державного історико-культурного заповідника «Поле Полтавської битви» розташовувався концентраційний табір для дітей «буржуазного елемента», так званий реформаторіум. Іван Павловський навіть змушений був зберігати музейну експозицію вдома. Потім передав її на зберігання у Центральний пролетарський музей Полтавщини (нині — краєзнавчий музей імені Василя Кричевського).
У 1941 році частину експонатів краєзнавчого музею вивезли в евакуацію, його будівля горіла, але у 1944 році до роковин Полтавської битви заново створили невеличку експозицію, де був розділ «Полтавська битва».
1950-го музей на полі Полтавської битви повернули на старе місце. Повторно його відкрили 23 вересня 1950 року. З 1981-го він набув статусу державного.