За даними авторитетної сільськогосподарської організації ООН (ФАО) у 2020 році 65% споживчого кошика населення планети становитиме риба, вирощена підприємницькими структурами, і лише 35% — виловлена в дикій природі. У нас усе навпаки: менш як 20% вирощують підприємці й понад 80% вигрібають з дикої природи. А з понад 400 тисяч тонн рибної продукції, яку ми споживаємо щорічно, лише 88 тисяч тонн мають українське походження, решта — імпорт.

За підрахунками експертів, незаконний вилов риби в Україні перевищив офіційний, а тіньовий рибний ринок наблизився до 6 мільярдів гривень. Ідеться, по суті, про браконьєрство, яке не лише завдає фінансових збитків державі, а й, що набагато страшніше, через 30 років, вважають науковці, у наших річках залишаться хіба що жаби і п’явки. Адже в останнє видання Червоної книги України вже занесено понад 70 видів аборигенної риби як такі, що зникають.

Це внаслідок того, що наші багатостраждальні водойми перегороджено тисячами кілометрів браконьєрських сітей. Не обійшлося і без легальних структур господарювання. Приміром, у Дністровському лимані, де замість заявленого карася тралом вигрібають усю живність, яка в нього потрапляє.

Але не лише ці чинники мають негативний вплив на вітчизняні рибні запаси. Існують ще й види браконьєрства, які справедливо можна назвати цинічним убивством, що має згубні наслідки для майбутнього відтворення водних ресурсів. У цьому довелося переконатися авторові публікації візуально й під час спілкування з десятками рибалок-аматорів.

Убивство під виглядом риболовлі

Якщо сплавлятися Дністром від села Маяки в Біляївському районі Одеської області до гирла річки, необхідно подолати близько 15 кілометрів. Часто цей відрізок нагадує вулицю великого міста. Тільки замість авто ним снують моторки і катери, а пішоходів замінили цілі полчища рибалок, які днюють і ночують тут. Якщо врахувати, що один від одного вони перебувають на відстані приблизно 10 метрів, то в підсумку виходить понад 2 тисячі любителів риболовлі, в кожного з яких 5—10 спінінгових або фідерних вудлищ з одним або кількома гачками. Додаймо ще й моторки та катери з лісом вудок, і стає очевидно, що така атака на водні ресурси аж ніяк не сприяє їхньому відновленню. Адже, по суті, ніхто не повертається додому без улову, який інколи сягає 30—50 кілограм, а норма 3. Звичайно, бувають дні, коли риба не йде на жодну приманку. Проте ніколи не залишаються без трофеїв ті, хто використовує заборонені снасті. Про них довелося дізнатися від знайомого рибалки і його товаришів, з якими ми протягом трьох днів орендували вагончик на понтоні в гирлі Дністра.

Звична картина: дорогий катер і чотири особи на ньому. За віком можна визначити, що це сім’я: батько з матір’ю та їхні сини віком 10 і 12 років. Кинувши якір неподалік нас, вони одразу ж узяли спінінги і стали шмагати водойму. Зазвичай такі снасті придатні для полювання на хижу рибу з використанням різних блешень, твістерів, силіконових рибок тощо.

Однак сімейство час від часу витягувало тарань, плотву, карасиків, коропів, хоч наші фідерні вудки стояли непорушно. Тому мене як неофіта на цій водоймі зацікавив секрет такого успіху. У відповідь мій знайомий виголосив не дуже цензурну промову, завершивши її риторично: «І який приклад ці… подають дітям? Вони хоч на секунду замислилися, що залишать своїм внукам?»

Так уперше довелося почути про такі браконьєрські снасті, як драч і муха. А після спілкування з іншими рибалками стало зрозуміло, чому за останні п’ять років деякі види риби тут зникли, а розповіді про те, що раніше не рідкістю були трофейні коропи, товстолобики по 10—15 кілограмів, трикілограмові судаки, жерехи та інша велика риба, сприймаєш як рибальські байки.

Рибалка-любитель, перш ніж рушити на водойму, має купити недешеві фідери чи спінінги, різноманітні прикорми, наживки, підібрати гачки, волосінь залежно від бажання впіймати той чи інший вид і екземпляр риби, годину розкладати снасті, бруднити руки наживкою, а потім терпляче чекати кльову. Також зважати на погоду, напрямок вітру, пору року, фази місяця тощо. Браконьєри ж цим не заморочуються: спінінг, котушка, намотаний на ній шнур, яким можна витягнути навіть бегемота, і прив’язаний драч, чи так звана муха. Ними загарпунюють здобич за будь-яку частину тіла. Оскільки ж велика рибина досить сильна, то переважно зривається, але через поранення вже немає шансів вижити, а дрібну просто викидають уже напівмертвою.

Щоб зрозуміти, якої шкоди завдають такі браконьєри біоресурсам, зробимо простий підрахунок. За розповідями рибалок, лише у гирлі Дністра та на Турунчуку, рукаві річки, інколи можна нарахувати понад 50 човнів і катерів із трьома-чотирма браконьєрами в кожному. Деякі з них хваляться, що за день можуть натягати майже 50 кілограмів риби. І це насправді так. Особливо в холодні пори року, коли вона сповільнює рух, залягає на дно і не встигає відреагувати на небезпеку.

Однак візьмемо цифру значно меншу, апелюючи до одного з повідомлень управління Держрибагентства в Одеській області: «Держінспектор рибоохоронного патруля спільно з представниками Держприкордонслужби затримав трьох браконьєрів, які колючим знаряддям (драчем) виловили 48 кілограмів риби». Отже, по 16 кілограмів. Помножимо їх принаймні на 100 — середню чисельність тих, хто промишляє таким різновидом браконьєрства. Виходить за день понад півтори тонни. Додаймо до цієї кількості ще 8—9 тонн, по суті, вбитої риби, оскільки на одну виловлену припадає 5—9 поранених, які рано чи пізно загинуть. У підсумку одержуємо понад 10 тонн. Це за один день, а скільки за рік?

І якщо із браконьєрських сітей риба все-таки потрапляє на прилавок, то в цьому разі вона просто розкладається на дні водойми, спричиняючи різні хвороби її мешканців. Так убивають майбутнє відтворення рибних запасів, оскільки маточне поголів’я сазана, коропа, жереха, сома та інших мешканців річки, яка колись славилася багатством та різноманіттям, фактично знищено.

Охоронці й порушники в одній іпостасі

За даними Держриб­агентства, у 2016 році рибоохоронні патрулі та органи рибоохорони виявили понад 28 тисяч порушень риболовлі, у 2017-му — близько 32 тисяч, а у 2018-му порівняно з попереднім їх стало більше майже на 10 тисяч. Це офіційна статистка.

Однак очільник ВГО «Асоціація рибалок України» Олександр Чистяков вважає, що 104 тисячі браконьєрів, яких затримали у 2018 році природоохоронні та правоохоронні органи, — це лише 15% тих, хто насправді винищує водні біоресурси. За його словами, браконьєрство у країні виросло до критичних розмірів і набуло ознак організованої злочинності. І це не перебільшення.

Приміром, НАБУ розслідує справу колишнього начальника поліції Одеської області, під покровительством якого перебували не лише контрабандисти та браконьєри, а й навіть рибалки, які змушені були платити дань за кожен упійманий кілограм риби. У це угруповання, крім місцевих, входив навіть громадянин Греції. Мабуть, зрозуміло, що, маючи такого патрона, браконьєри чхати хотіли і на рибоохорону, і на нормативний вилов, який не може перевищувати 3 кілограми. Дійшло до того, що у вже згадуваних Маяках внаслідок підриву автомобіля загинув місцевий рибалка, а човен сина одеського еколога зрешетили кулями. Винних так і не знайшли.

А у гирлі Дністра та на Турунчуку браконьєрськими снастями промишляють не лише місцеві, а й, як свідчать реєстраційні номери плавзасобів, варяги з інших регіонів України, окремі високопосадовці та представники правоохоронних органів. Таких патрулі рибоохорони намагаються не чіпати, бо навіщо потім одержувати на горіхи від начальства або ходити на допити в поліцію чи прокуратуру. Та й ті, хто мав би віднаджувати браконьєрів від злочинного промислу, нерідко самі займаються ним.

Наприклад, за повідомленням пресслужби Одесь­кого прикордонного загону, громадські інспектори охорони природи затримали двох браконьєрів. Ними виявилися… інспектор Нижньодністровського націо­нального природного парку та його брат. А промишляли вони в заборонній зоні Дністровського лиману, де цей інспектор відповідає за збереження рибних та інших ресурсів парку.

В Асоціації рибалок України наголошують: «Кожен патрульний рибоохорони знає акваторію регіону як свої п’ять пальців. І тому без його відома регулярно і незаконно у великих кількостях виловлювати рибу неможливо. Браконьєрство процвітає завдяки заступництву тих, на кого держава поклала повноваження охороняти і берегти природу».

А експерт-правознавець у рибогосподарській галузі Василь Коротецький вважає, що рибоохоронним патрульним вигідно плодити браконьєрів на своїх дільницях. Від них вони одержують мзду і покривають їх, попереджають про правоохоронні рейди.

Та й серед працівників цієї галузі трапляються далеко не бездоганні особи. Два роки тому на браконьєрстві впіймали ексдиректора Нижньодністровського національного природного парку. Ще один керівник цього об’єкта після того, як його заступника затримали на одержанні хабара, втік із зарплатою працівників у Росію. А патрулі рибоохорони, що попалися на гарячому, часто опиняються в іншій природоохоронній структурі.

На жаль, ці факти — лише маленький штрих до загальної картини. Тому недарма представники громадськості, вчені-екологи, природоохоронці вимагають негайних дієвих заходів, щоб зупинити повне знищення біоресурсів у наших водоймах. Що ж необхідно для цього робити?

Велосипед винаходити не треба

Винна передусім у цьому держава. Оскільки рибогосподарську галузь раніше не вважали важливою складовою агропромислового комплексу, то й законодавство з цього питання далеке від досконалості. Щоб його вдосконалити, варто, мабуть, поглянути на досвід інших країн, де законодавство та судді, на відміну від наших, не дають жодних поблажок не лише браконьєрам, а й порушникам правил риболовлі.

До прикладу, ФРН. Усі водойми тут мають господарів: державу, риболовну компанію, рибальське об’єднання або приватних осіб. Несанкціоновану риболовлю вважають кримінальним злочином і карають за статтею «крадіжка». Без ліцензії на вільних водоймах розцінюють як браконьєрство навіть якщо ти лише закинув вудку, а риби на гачку немає. Браконьєрство карається позбавленням волі строком до двох років або грошовим штрафом. Наприклад, у Бранденбурзі за ловлю риби без необхідних документів можна заробити штраф у 50 тисяч євро.

Навіть легальна риболовля може довести до в’язниці, якщо ти не дотримуєшся правил любительського рибальства. Тому там кожен чітко знає, яку рибу, в якій водоймі, яких розмірів і в якій кількості можна ловити. Рибалки беруть із собою рулетку і ваги, використовують не більш як дві вудки і зобов’язані фіксувати вилов у журналі, зазначивши вагу, розмір і вид пійманої риби.

Дехто, прочитавши ці рядки, мабуть, обуриться. Мовляв, німці багаті, вони собі можуть дозволити такі драконівські закони, а в нас ловлять не для розваги, а щоб прохарчуватися. Дозвольте не погодитися. У гирлі Дністра не раз доводилося бачити браконьєрів на моторках і катерах вартістю 10—50 тисяч доларів. Їм що, теж нічого їсти? Чи, може, ті, хто виловлює замість нормативних 3 кілограмів удесятеро більше, теж з’їдає її?

Проте даймо спокій німецьким законам, а поглянемо поряд. Приміром, у Польщі необхідно скласти екзамен, одержати ліцензію, а потім уже починати рибалити. За найменше порушення, не кажучи вже про браконьєрство, штрафи починаються в перерахунку на гривні з 3,5 тисячі. У Румунії, громадяни якої живуть не набагато краще, ніж наші, браконьєрство оцінюють в еквіваленті півтори тисячі євро. У всіх європейських країнах існує кримінальна відповідальність за нього.

Варто дослухатися і до наших рибалок-любителів. Приміром, ті, з ким довелося спілкуватися, вважають, що для збереження рибних запасів у таких місцях скупчення риби, як пониззя Дністра, його гирло, Турунчук, Дністровський лиман та подібних водоймах, необхідно ввести зонування для промислового і любительського лову. Слід заборонити перебувати плавзасобам (окрім суб’єктів господарювання) на воді в нічний час, оскільки темряву використовують лише браконьєри. А також конфісковувати човни і катери у браконьєрів. Необхідно запровадити кримінальну відповідальність за використання електровудок, драчів і так званих мух. Адже власників таких знарядь штрафують лише за незаконно виловлену рибу, не враховуючи, що вони вбили її вдесятеро більше. А після детального вивчення стану водойм вченими можна просто заборонити будь-який вилов риби до періоду відновлення її запасів. Мабуть, такі пропозиції цілком слушні. Головне, щоб до них дослухалися ті, від кого залежить їх реалізація на практиці.