Виробництво основних зернових культур стає дедалі менш вигідним через падіння світових цін з одночасним зростанням вартості всіх складових аграрного виробництва (техніка, добрива, насіння тощо). Натомість приваблива, велика і цілковито вільна інвестиційна ніша для вітчизняного аграрного бізнесу — експорт яловичини. Про це і багато іншого йшлося на міжнародному форумі Ukrainian Beef Congress, що відбувся нещодавно в Києві.
Попит є, а виробництво?
Порівняно з вирощуванням зернових тваринництво дає набагато більшу частку доданої вартості, зауважує заступник міністра аграрної політики України Ольга Трофімцева. Крім того, розвиток тваринництва сприяє розвитку суміжних галузей — виробництва кормів, переробки, обладнання для них. Додамо, що саме у тваринництві створюється найбільше робочих місць для сільського населення, де нема тваринництва — там і роботи на селі нема.
З-поміж усіх галузей тваринництва виробництво яловичини має найбільший потенціал зростання, який поки що не реалізовано. Нині він не сягає більш як 200 мільйонів доларів. Але ж щороку в Україні народжується майже мільйон бичків. Отже, теоретично можемо експортувати продукції на два мільярди доларів. Натомість і надалі, розбиваючи дороги зерновозами, посилено намагаємося виштовхати на світовий ринок зерно. Яловичина — єдиний вид м’яса, дефіцит якого відчуває ЄС, свининою вони ще й нас можуть закидати, і птицю нашу проштовхувати стає дедалі важче. Натомість у безперебійному постачанні нашої яловичини європейці зацікавлені. То де наші два мільярди?
Аби експортувати яловичину в таких обсягах, щоб це стало вигідно, треба насамперед цю яловичину мати. Отут полягає головна заковика. Реалізувати згаданий потенціал можна лише за наявності зернової відгодівлі, глибокої переробки та професійного маркетингу.
За що гинуть бички
Економіст департаменту технічного співробітництва ФАО (міжнародна організація із сільського господарства та продовольства), керівник м’ясного проекту ФАО та ЄБРР Андрій Ярмак пояснює: Україна — держава занадто дорогих грошей, необхідність повернення позиченого під великі відсотки змушує шукати якомога швидшого обігу коштів. У цьому сенсі зернові кращі, тут гроші повертаються менш ніж за рік. Добре і птахівництво — результат маємо через 42 дні, у свинарстві трохи довше, але теж непогано — 180 днів. А у виробництві великої рогатої худоби (ВРХ) потрібні довші гроші.
На жаль, оцей тривалий термін виходить нашим бичкам боком — їх забивають задовго до того, як вони наберуть забійних кондицій. Але й виробники від такого поспіху не виграють, навпаки — втрачають потенційну виручку. Чому так відбувається? Наші конкуренти на ринку яловичини здебільшого вигодовують худобу травою — це дешево, але можливо лише там, де трава росте цілий рік. Ми в Україні не можемо собі цього дозволити, ось і забиваємо недорослих бичків, щойно трава зів’яне.
А за кордоном найбільше цінують саме яловичину зернової відгодівлі, особливо так звану мармурову, в якій м’ясо помережано тонкими прошарками жиру. Така яловичина вважається делікатесною. У нас що, дефіцит фуражного зерна? Ба ні, навпаки, не знаємо куди подіти, бо світові ціни на неї геть низькі. Натомість тваринного білка пересічний українець споживає набагато менше, ніж належить за світовими нормами.
Віра — не перешкода
Ринок яловичини набагато ширший географічно, ніж ЄС, адже багато країн, які вже є чи можуть скоро стати нашими торговельними партнерами, свинини не вживають з релігійних міркувань. До речі, й шлях нашої яловичини до Близького Сходу набагато коротший, ніж у конкурентів, — це також перевага.
Щоправда, для експорту в країни, де сповідують іслам, потрібний спеціальний сертифікат халяль — він засвідчує, що даний продукт виготовлено згідно з настановами шаріату. Але, стверджує Андрій Ярмак, отримати такий сертифікат нашим експортерам неважко — наше законодавство, на відміну від законодавства країн ЄС, не містить обмежень щодо ритуального забою тварин.
Інша річ, що, за словами віце-президента Асоціації виробників молока України Любомира Дикуна, не всі наші бійні відповідають вимогам — на багатьох відбувається забій і корів, і свиней, що, на думку правовірних мусульман, неприпустимо. На всю Україну лише кілька боєнь відповідають їхнім вимогам. Зате ще цікавий момент: для експорту до Ізраїлю вимагають сертифікат кошер, але вимоги цих двох сертифікатів настільки схожі, що власники одного з них мають перевагу під час отримання другого.
Заморожена чи охолоджена
Певна річ, заморожені туші експортувати легше, ніж розібране охолоджене м’ясо. Але важче продати. Вгадайте, яка єдина у світі країна згодна купувати у великих кількостях українське заморожене м’ясо? Правильно, Росія. Там із часів СРСР народ привчений до заморожених продуктів. Решта вимагає якіснішого продукту — охолодженого.
У нас це знають, але все одно мусять заморожувати м’ясо з досить сумної причини — не набирається одразу товарна партія необхідного обсягу, бо нема потрібних масштабів виробництва. Отож поки її зберуть, доводиться заморожувати, інакше не долежить. Із тієї самої причини в нас нема глибокого обвалювання, бо ж тоді з бичка залишиться всього нічого, то скільки бичків треба на товарну партію вирізки? Та нема у нас стільки! Ось і доводиться везти замороженими напівтушами.
Натомість у самій Україні споживання яловичини набагато менше, ніж належить за міжнародними нормами. Причини дві: по-перше, бідність, падіння купівельної спроможності населення, по-друге, те, що у нас називають яловичиною — насправді некондиційна телятина, що негативно позначається на її смакових якостях.
Знову про кооперацію
Як зауважив аналітик відділу агробізнесу ЄБРР Василь Говгера, з реалізацією планів розвитку виробництва яловичини прибутки нашого агросектору на один гектар зростуть не на відсотки, а в рази. Що заважає — насамперед брак гарантії якості кінцевого продукту і проблеми з доступом до фінансування.
Вартість відгодівлі одного бичка до належних забійних кондицій становить близько 600 доларів — не кожен може собі це дозволити. Вертикальна інтеграція в агрохолдингах тут не допоможе, бо малий і середній виробник у цьому секторі більш конкурентоспроможний. Тому, на думку аналітиків ЄБРР, найбільш оптимальна форма розвитку виробництва яловичини — кооперація професійних виробників. Саме вона дасть змогу надавати професійні консультації, забезпечити належний ветеринарний, санітарний, контроль якості готової продукції, полегшить доступ до фінансів тощо.
До кооперації в галузі тваринництва можна залучати і особисті селянські господарства. Як зауважила Ольга Трофімцева, у нас нині вирощування ВРХ переважно зосереджене в підсобних господарствах населення — не менш як 65% поголів’я. Як там справи із селекційною роботою, санітарним і ветеринарним контролем — неважко уявити. Така структура виробництва позначається і на зовнішній торгівлі.
За кооперації можливі цікаві моделі співпраці: найперше, індивідуальні виробники отримають послуги, яких позбавлені. Крім того, корову члена кооперативу можна штучно запліднити від бика доброї породи. Новонародженого бичка-напівкровку у власника корови викуплять і відправлять до спеціалізованого господарства на повноцінне дорощування. Уже звідти він піде на експорт.
Ось лише на перепоні стоїть українське законодавство — воно не дозволяє юридичним особам об’єднуватися у виробничі кооперативи, лише в обслуговуючі. Тваринницький кооператив — якраз виробничий, а сільгоспвиробник незалежно від розміру його господарства — юридична особа. Тому ФАО та ЄБРР у межах проекту розвитку сільськогосподарської кооперації в Україні виступають за вдосконалення законодавства. Законопроект, розроблений за участі їхніх фахівців, уже надійшов на розгляд до аграрного комітету Верховної Ради.
Рятівна соломинка
Як ми вже казали, внутрішній ринок недостатньо місткий, аби витягнути галузь. Але й залишитися зовсім без ВРХ теж погано. Тож експорт, за словами Ольги Трофімцевої, і має стати тією рятівною соломинкою, яка витягне галузь.
Для зміцнення експорту яловичини, а водночас і виготовлення молока слід змінювати саму структуру виробництва. Держава, за словами Ольги Трофімцевої, приділяє цьому належну увагу, передбачає у бюджеті наступного року 2,3 мільярда гривень на підтримку тваринництва, зокрема на здешевлення кредитів, генетику, побудову тваринницьких комплексів. Ось лише конкретних механізмів розподілу цих коштів ще не вироблено. Тут варто звернути увагу, як питання хвацько перекинули з ніг на голову — гроші вже передбачили, а як їх розподілятимуть і кому — досі не з’ясовано. І ще одне: виробництво яловичини — це довготерміновий проект, який треба стабільно фінансувати кілька років поспіль, аж поки підуть перші плоди. Наскільки це відповідає нашим реаліям, коли кожен новий бюджет напханий несподіванками? Ми вже не кажемо про зміни уряду: ще жоден із них не продовжив без докорінних змін хоч якусь програму, започатковану попередниками.