Досвідчена Галина Ковальчук, начальник відділу управління культури та туризму Рівненської ОВА, давно виношувала ідею зібрати разом ляльок-мотанок з різних куточків області. Але, зізнається, навіть не сподівалася, що рукотворна маленька лялечка стане символом для об’єднання всіх 64 територіальних громад краю. Та що краю, всієї України!

У День Державного прапора на майдані Незалежності, в самісінькому центрі Рівного, 180 ляльок-мотанок сформували колоритну мапу області. Окремо представили ще 20 ляльок, які приїхали до нас із восьми областей: Дніпропетровської, Запорізької, Чернігівської, Одеської, Харківської, Київської, Черкаської, Львівської. Виходить, у народний оберіг українці вклали єдність та потужну переможну енергетику, а це для нас надважливо. Ось вам і відповідь на відоме питання Черчилля: заради чого ми воюємо? І чи потрібно вкладати гроші в культуру в буремні часи війни.

А вкладення тут мінімальні. А ефект, як бачимо, колосальний: і для наших душ, і для незламного духу. Бо велике лялькове королівство, наче магнітом, притягувало перехожих і в День прапора, і в День Незалежності — люди навіть між тривогами поспішали побачити рукотворне диво «Народний оберіг». Коли незалежність у генах

Для когось це був спогад з дитинства, що вибив скупу сльозу, хтось захотів передати оберіг коханому на фронт. А хтось прискіпливо роздивлявся, як  зробити таку ляльку дітям або разом з ними. Тож охочих придбати лялечку виявилося чимало (частина колекції продавалася). Кошти, звісно, спрямують на потреби ЗСУ.

Із 25 серпня по 4 вересня виставка «Народний оберіг» проходитиме на літньому майданчику обласного краєзнавчого музею. Рівняни вже звикли, що саме тут відбуваються велике фольклорно-етнографічне свято «Музейні гостини», різноманітні виставки, тож частенько цікавляться, чи можна побачити щось новеньке.

Можна, та ще стільки! Ляльки із соломи, тканини, мішковини, льону; набиті  сіном, усіляким зіллям-травами і прикрашені квітами — фантазії наших майстринь немає меж. Адже незалежність у них у генах. До традиційної технології виготовлення ляльки-мотанки вони додали трішечки сучасного шарму. Вийшло неперевершено. 

 …І забриніли струни небайдужих душ

«Рівненщино, твій «Народний оберіг» зачарував увесь світ. Щира подяка організаторам і талановитим майстрам. Ваш культурно-мистецький фронт наближає перемогу, на яку з нетерпінням чекаємо всі ми», — зазначила на презентації проєкту на сторінці у фейсбуці Лідія Лапка із Кременця.

«Ми дуже хочемо долучитися до перемоги і вкладаємо в ляльку всю свою волю», — писали майстрині з інших областей, надсилаючи роботи до управління культури та туризму Рівненської обласної військової адміністрації. Бо струни людських душ тут зачепило за живе. Долучилися до організації обласний центр народної творчості, театр ляльок, Рівненська художня школа. 

«Ось наречена з поліського села Степаня, їх до нас приїхало аж три, — демонструє симпатичне тріо начальниця управління культури та туризму Любов Романюк. — Як і годиться, у традиційному вбранні: жупанчик, вишитий бісером, спідничка й унікальний восковий вінок. А в іншому поліському селі Сварицевичі, яке відоме обрядом водіння Куста, який виконують на Трійцю, зробили лялечку, що відповідає цій традиції: вона у вишитій сорочці, зеленій спідниці та вінку із зелені — так зване клечання.  Найменша в Україні Підлозцівська територіальна громада передала найбільше — аж 17 ляльок».

Кожна лялька має назву. Наприклад, директор культурно-дозвіллєвого центру Городоцької громади Тетяна Зайчук назвала свою «Берегиня роду». А майстриня народного мистецтва художнього плетіння з рослинних матеріалів Ірина Кухар зі Здолбунова — «Травниця».  

«Наша лялька має вінок з лікарського різнотрав’я, що буяє нині на луках громади: полин, кмин, деревій, осока. Є тут жито, пшениця та листя кукурудзи. На руках мотанки сидять птахи як символ родини і сімейних традицій, що переходять із покоління в покоління! — пишається голова Здолбунівської територіальної громади Владислав Сухляк.

Символ добра та надії

До речі, назва «лялька-мотанка» походить від слова «мотати», тобто виготовляти із тканини вузликову ляльку, не використовуючи голки та ножиць. Її вважали оберегом людської долі, а долю не можна ні різати, ні колоти. Із нею наші предки пов’язували найкращі сподівання, тож мотанка — символ добра й добробуту. А ще надії. Для виготовлення мотанки українці використовували старий одяг членів родини. А починали роботу неодмінно зі світлими думками: вважали, що ця лялька має потужну енергетику та оберігає оселю і всіх, хто в ній живе.

Мотанки відрізняються від звичайних ляльок порожнім обличчям. Наші предки вірили, що саме через обличчя до ляльки можна прив’язати душу людини або зурочити когось недобрим оком. На деяких мотанках замість обличчя викладали кольоровими нитками хрест — символ сонця. Горизонтальні лінії означали жіноче начало, а вертикальні — чоловіче.

Традиція виготовлення цих ляльок сягає чи не доби Трипілля. Кожна наречена, готуючи весільну скриню, клала туди свої ляльки. І доки в подружжя не було дітей, у родині чоловіка молодиці дозволяли гратися ними: вважали, що швидше невістка стане матір’ю й міцнішими будуть діти. Коли народжувалося немовля, ляльку клали в колиску. Так вона ставала оберегом дитини, символом її зв’язку з усім родом.

Отож свою силу шукаємо в корінні, яке міцно тримає нас на своїй землі.  Воно неодмінно допоможе наблизити перемогу України. А наша краса, закодована в ляльці-мотанці, врятує світ і зробить його добрішим