СОЦІУМ

Чому лікарі забувають про толерантність,  коли йдеться про вагітних з ВІЛ?СОЦІУМ. Чому лікарі забувають про толерантність,  коли йдеться про вагітних з ВІЛ?


Вірі діагноз ВІЛ/СНІД поставили ще кілька років тому. Коли жінка завагітніла, незважаючи ні на що вирішила народжувати. Проте прийнявши таке рішення, навіть не підозрювала, що її чекає.

Дитина була здоровою

— Відразу скажу, що я проживаю в Київській області, можливо, у великих містах ситуація дещо інша, — говорить Віра. — Так-от, коли прийшла в жіночу консультацію, щоб стати на облік, мене направили на УЗД. Після обстеження лікарка порадила зробити аборт, оскільки у майбутньої дитини вона виявила патології. За словами медичного працівника, під час обстеження з’ясувалось, що у дитини немає вушок та пальчиків на руках. Та попри все, жінка вирішила народжувати. Це ж моя дитина, навіть якщо в неї і немає пальчиків чи вушок.

Віра не зважила на пораду лікарки і залишила дитину. Проте медики порадили їй лягти на збереження. Пацієнтка дослухалась поради, але в лікарні уважно слідкувала за тим, які ліки їй дають.

— Попросила, щоб при мені діставали пігулки з пакування, аби бачити, що саме вживаю, — говорить Віра. — Я боялась, щоб лікарі не дали мені ліки, які спровокують викидень.

Віра народила здорову дитину, і всі пальчики на руках та ногах в неї були. І вушка теж.

Складнощі  порозуміння

Звісно, не всі лікарі упереджено ставляться до хворих на ВІЛ-інфекцію. Є у нас і острівки толерантності, але, на жаль, таких небагато. І це при тому, що тільки в Києві протягом року народжує 270-280 ВІЛ-інфікованих жінок. Серед них 10-15%  наркозалежні, які вживають різні наркотичні речовини.

— Чи не кожна з таких жінок у плані медико-соціального супроводу стикається з кричущими проявами зневажливого ставлення, дискримінації, приниження, відмов у наданні медичної допомоги, — зазначає виконавчий директор Київського відділення Всеукраїнської мережі людей, що живуть з ВІЛ/СНІД, Лада Булах. — Особливо у допологовий період. І це тоді, коли життя жінки і майбутньої дитини безпосередньо залежить від лікаря, який першим повинен розповісти вагітній жінці, як із таким діагнозом жити. Розповісти, що вона може народити здорову дитину і жити довго та щасливо в сім’ї.

От тільки лікарі не завжди можуть компетентно поговорити на цю тему, часто про гуманізм навіть не йдеться. Коли в жінки виявляють ВІЛ-інфекцію, а ще якщо на додачу вона вживає наркотики, ставлення медичного персоналу, а саме лікарів-гінекологів, дуже зневажливе. Особливо коли йдеться про невеличкі міста, селища.

Адже для наркозалежних та вуличних жінок народження дитини — значущий мотиваційний момент до зміни поведінки. Можливо, такі серйозні зміни в їх житті підштовхнуть переглянути своє життя і повернутись додому, налагодити стосунки з рідними й близькими. І саме лікар жіночої консультації в даній ситуації є тією людиною, яка фактично може керувати долею пацієнтки і її майбутньої дитини. Натомість деякі гінекологи, почувши про ВІЛ, навіть медичну картку не хочуть брати в руки і відразу ж направляють до Центру СНІДу. Звісно, що в цьому центрі їм нададуть допомогу, але коли йдеться про вагітність, це вже робота районних жіночих консультацій. Але жінки з таким непростим діагнозом часто навіть йти й ставати на облік у таку консультацію не хочуть, оскільки знають про зневажливе до них ставлення.

Приємні зміни

Разом з тим є й приємна новина. За останні роки ситуація в країні все-таки змінилась у кращий бік. Скажімо так, ставлення до жінок з таким діагнозом все ще не настільки толерантне, як в інших країнах, але  дедалі більше лікарів з розумінням ставляться до таких хворих.

За результатами дослідження, проведеного в 2009-2010 роках організацією  HealthRight International, медики не завжди розуміють межі конфіденційності інформації стосовно ВІЛ-позитивного статусу.

Майже чверть жінок — 23%, більшість з яких мешкає у маленьких містах, повідомили, що їх тестування на ВІЛ або повідомлення про використання результатів тесту було проведено в умовах, які порушували процедуру конфіденційності. У той час, як більшість повідомляли, що їх особисто не турбувало питання конфіденційності, деякі ВІЛ-позитивні жінки, особливо у маленьких містах, описували ситуації, коли отримання результату тесту обговорювалось з роботодавцем, або повідомлялось медичними працівниками своїм колегам, або навіть іншим пацієнтам.

Також  у ході опитування вагітних жінок фахівці цікавились, чи було тестування на ВІЛ дійсно добровільним. З’ясувалось, що  не дивлячись на процедуру поінформованої згоди, 53% жінок розуміли, що тестування є добровільним. Декілька жінок сказали, що насправді вони не мали вибору щодо проходження тестування через медичні установи протягом вагітності чи під час пологів або після них. Щодо інформованості, то більшість жінок — 68% — повідомили, що вони заповнювали та підписували форму про надання згоди на проходження тестування на ВІЛ. Проте 18% опитаних повідомили про усну, а не письмову згоду. Певна кількість жінок не уявляла, на що вони погоджуються.

ТОЧКА ЗОРУ

В’ячеслав КАМІНСЬКИЙ,
головний гінеколог МОЗ,
директор Київського міського центру
репродуктивної перинатальної медицини:

— Ми доволі активно співпрацюємо із громадськими організаціями і усіма, хто хоче допомагати пацієнтам із ВІЛ-інфекцією. Але я хочу сказати, що це питання набагато об’ємніше й серйозніше, ніж звичайне ставлення лікарів у жіночій консультації до ВІЛ-позитивних жінок. Більше того, зауважу, що не завжди навіть у торговельному центрі до здорових людей продавці ставляться толерантно. Тому акцентувати увагу на тому, що десь хтось не так повівся, не варто. Адже в нас теж багато проблем, у тому числі й фінансового плану. Хоча ми й намагаємось їх вирішувати, звісно, в міру своїх можливостей. Наведу один приклад. До нас звернулась вагітна жінка, яка мала позитивний ВІЛ-статус і ще  низку хвороб — туберкульоз, гепатит. Вона народила дитину, а самі пологи пройшли успішно. Ми її підлікували, витративши 80 тис. грн, при цьому вона нічого не платила.