НАССР — це система аналізу небезпечних чинників та контролю у критичних точках. Згідно з пунктом 4 ст. 64 Закону України «Про основні принципи та вимоги до безпечності та якості харчових продуктів», всі виробники харчових продуктів, зокрема сільськогосподарські, мусять у себе її впровадити.
Загадковий НАССР
Як ідеться в документах ЄС, застосування НАССР займає чільне місце у схемі торговельних гарантій GAFTA для мінімізації ризиків втрат, пошкоджень і забруднення. Тобто запровадження НАССР — перепустка на європейський ринок для наших експортерів продовольства. Це частина наших європейських зобов’язань. Проте виявляється, що деякі виробники продовольства, особливо малі та середні, гадки не мають, що з 20 вересня можуть розпочатися перевірки щодо запровадження цієї системи, невиконання вимог вказаного закону матиме наслідком штрафні санкції й навіть зупинку виробництва.
Але державні органи, що мають контролювати виконання наших європейських зобов’язань, не роблять нічого, щоб полегшити виробникам сільськогосподарської та харчової продукції сприйняття нового для них поняття. Так, закон є, його оприлюднено, але звичайному малому сільгоспвиробникові годі розібратися в ньому: надто вже розлогий, складний і вельми специфічний цей документ, кожного окремого виробника стосується лише невелика частка викладених у ньому положень. Але яка саме?
Маємо приклад Польщі: там майже 70% підприємств після запровадження НАССР мусили припинити діяльність, бо не знали, що робити і як. І це попри те, що там дорадчі й консультативні служби працюють набагато ефективніше за наші. То що вже казати про Україну?
Поки що необізнаністю наших виробників користуються спритники: в інтернеті вже пропонують за помірну плату оформити «сертифікат НАССР». Насправді такого документа не існує й існувати не може, бо ж НАССР — це не стандарт. Але за бажання на комп’ютері можна за кілька годин намалювати будь-який яскравий папірець.
Труїтися не заборонено
Та найбільша проблема навіть не в цьому. Важлива складова системи НАССР — пест-контроль — боротьба зі шкідниками (Pest control EN16636), до якої входить фумігація зерна як дуже важлива складова. І тут ще одна заковика: не знаємо, що збирається контролювати Держпродспоживслужба починаючи із 20 вересня. Але явно не якість фумігації. І не тому, що не бажає — просто нічого контролювати, бо вже не існує жодного нормативного документа, який би містив вимоги до цієї процедури.
Генеральний директор громадського об’єднання «Продовольча безпека України» кандидат сільськогосподарських наук Валерій Хаджиматов зазначає: «Брак технічних регламентів і підзаконних актів стримує експорт продукції. Нема єдиної методології підготовки фахівців, системного контролю з боку держави. Скасування регуляторних актів призвело до неконтрольованих наслідків і спричинило проблеми для самого бізнесу».
Зокрема скасовано ліцензії на право проведення робіт із фумігації. Тепер їх може проводити хто завгодно якими завгодно хімікатами, на страх і ризик — власний і всіх навколо, бо ці хімікати за неправильного застосування можуть бути не просто шкідливі, а й навіть смертельні.
Справжній фахівець має розрахувати так зване пестицидне навантаження, визначити, препарат якого класу небезпеки використати, яких заходів безпеки слід вжити. Недотримання цих умов не лише може призвести до нещасного випадку. Є ще одна загроза, не така помітна, яка дасться взнаки не зараз, але від того не менш істотна: застосування проти шкідників не тих препаратів не в тих дозах спричиняє їхню резистентність до фумігантів. Згодом пишатимемося: наші шкідники найкращі в світі, їх ніяка отрута не бере! А коли так, хто купить нашу сільгосппродукцію, кому потрібно завезти на свою територію таке щастя?
Але масштаби такої загрози, знову-таки, може оцінити лише фахівець. А на ринку тепер, крім справжніх фахівців — самозвані вмільці, які пропонують свої послуги дешево, а якість не фахівець оцінити не в змозі.
Дерегуляція і вседозволеність
Єдина роль у цьому Держпродспоживслужби — це стягнення по 14 копійок з тонни зерна за організацію фумігації, хоч у чому полягає ця організація і хто її коли бачив, — загадка. І що найгірше: якщо споживач послуги, сільгоспвиробник, власник зернового складу чи зернотрейдер захоче відрізнити справжнього фахівця від самозванця, він не зможе цього зробити! Добре було б показати якийсь документ: ось дивіться, ми сертифіковані, чи ліцензовані, чи паспортизовані, а ті — невідомо хто. Але ж нема його, такого документа.
Виявляється, в Україні дотепер панує наївна віра у всесилля ринку: він, мовляв, сам себе відрегулює, від отого чиновника самі перепони та корупція. Давай дерегуляцію! Так, в розвинених країнах державне регулювання справді багато в чому замінене на саморегуляцію — відповідальність виробників. Але для цього треба її мати, ту відповідальність, а з цим у багатьох вітчизняних виробників не все гаразд, навіть у тих, чиє виробництво весь час на одному місці. Що вже казати про фумігатора, який сьогодні тут, завтра там, і слідів його не знайдеш?
Дається взнаки, за виразом одного експерта, «неадекватність культурних основ». У Європі, кажуть, стандарти не обов’язкові — ото добре, хай і в нас будуть не обов’язковими! Різниця лише в тому, що в Європі стандарти, як кажуть, винесено за дужки, тобто їх виконання розуміється само собою. Дотримання стандартів — твій обов’язок, а не предмет гордощів, будеш кращий за стандарт — отоді пишайся. У нас це розуміють інакше: жодних норм дотримуватися не треба. Якщо вже Європа цього вимагає — нехай, для них зробимо за їхніми технічними регламентами, а на внутрішній ринок можна вкидати що завгодно.
Що робити?
Доки держава не виявляє активності, самим сумлінним виробникам, зокрема надавачам послуг із пест-контролю, відроджувати старовинні цехові традиції, об’єднуватися на засадах самоконтролю якості, розробляти власні корпоративні стандарти, якщо нема державних. Саме для цього створено об’єднання «Продовольча безпека України».
Певна річ, сторонні самозванці тих стандартів не дотримуватимуться. Та все одно корисно: якщо фахівець не може показати ліцензію державного зразка, хай покаже принаймні корпоративну, вже є куди скаржитися, є якась відмінність від дядька з вулиці.
У Фумігаційній асоціації, яка увійшла до об’єднання як колективний член, вже напрацьовано навчальні технології. Президент асоціації Тамара Підберезняк розповідає: вони поки що єдині в Україні отримали право навчати за кваліфікацією «Спеціаліст пест-контролю» і скоро набиратимуть перші групи. Вже здійснюють навчання фахівців із застосування пестицидів та агрохімікатів. Адже держава цього три роки як не робить! Власним коштом асоціація видала Стандарт Pest control EN16636, посібник з фумігації згідно з НАССР, ГО «Продовольча безпека України» — збірник нормативних документів щодо перевірок додержання вимог безпеки харчових продуктів. Справа добра, але громадська організація не може і не мусить за власний кошт забезпечити всіх операторів ринку необхідною інформацією й довідковими матеріалами. Це все-таки обов’язок державних органів. Певна річ, якщо вони хочуть, щоб підприємці аграрної галузі гідно підготувалися до дня ікс.
Володимир КОЛЮБАКІН
для «Урядового кур’єра»
Ми в Google+