На Черкащині торік втричі, порівняно з попереднім роком, скоротилося виробництво цукрових буряків, а цукру — впало на 70,9%. І хоча питання про відродження цукровиробництва порушують вже давно, та галузь занепадає.
Щоправда, нинішнього року планують запустити три переробні підприємства. Два з них — Селищанський і Тальнівський цукровий заводи — має намір відлагодити компанія «Панда», яка тепер стала найбільшим виробником цукру в області. У господарствах, з якими компанія уклала угоди, посіви цукрових буряків збільшують на 60% і вони становитимуть близько 12 500 гектарів. Очікують, як розповів керівник «Панди» Герой України Геннадій Бобов, на врожайність 450—480 центнерів з гектара. Це дасть змогу переробити за сезон приблизно 600 тисяч тонн цукрових буряків і виробити 86 тисяч тонн цукру для потреб України.
У заводи вдихнули нове життя
Слід додати, що команда під його керівництвом кілька років тому врятувала два цукрових заводи, які простоювали не один рік і обладнання яких от-от мали розпиляти на металобрухт київські зайди-бізнесмени. Тут не тільки відновили виробництво, а й модернізували устаткування, вдихнули в заводи нове життя, створивши сотні робочих місць. Компанія «Панда» нинішнього року забезпечить роботою 2800 жителів Черкаської області на цукрових заводах та в суміжних галузях. Попри непросту економічну ситуацію в країні, компанія продовжує повною мірою виконувати всі соціальні зобов’язання перед людьми й місцевими громадами, надаючи кошти в місцеві бюджети на розвиток соціальної сфери.
Такий підхід нині зустрінеш нечасто. Заводи змінюють власників, не рідкість, коли їх продають на металобрухт. Цими підприємствами часто-густо починають займатися зовсім сторонні люди, які хочуть отримати негайний зиск. Вони економлять на людях, не вкладають гроші в модернізацію, а за декілька років підприємство занепадає. Селяни добре пам’ятають, як у 1990-х знищували цукроварні, як разом із підприємствами містечка і села втрачали майбутнє.
Тим часом Черкащина має давні традиції цукроваріння. Майже 200 років тому, у 1824-му, в селі Трощин Канівського повіту було побудовано перший в Україні цукровий завод. А в 1843 році на Смілянщині в селі Ташлик збудували перший пісково-рафінадний завод у Російській імперії. За часів СРСР кожний десятий кілограм цукру варили у Черкаській області. Це була доба розквіту галузі. У 1976-му черкаські підприємства виробили 524 тисячі тонн цукру-піску і 254 тисячі тонн цукру-рафінаду. На жаль, у роки незалежності України галузь почала стрімко занепадати, і в 2009 році на Черкащині зварили лише 49,5 тисячі тонн цукру. Варто зазначити, що намагання відродити галузь були. Уже через рік цей показник збільшився втроє. А в 2011-му в області виробили цукру приблизно 15% від загальноукраїнської кількості.
Торік цукрова галузь продовжувала переживати системну кризу. Виробництво цукру в Україні становило 1,2 мільйона тонн, що стало антирекордом для вітчизняної промисловості. У державі працювало всього лише 38 заводів, які виробляли цукор собі у збиток.
«Маяк» уже орієнтується не на буряк
Третій рік уже не сіють буряків у СТОВ «Агрофірма «Маяк» Золотоніського району, хоча раніше тут засівали цією культурою 725 гектарів. Одержувані 500—600-центнерні врожаї солодких коренів давали підприємству змогу непогано заробляти, відправляючи вирощене на переробку до сусідньої Пальміри, а коли цукрозавод припинив свою роботу — до Оржиці, що в Полтавській області. На жаль, минули ті часи. Директор агрофірми Герой України Микола Васильченко бідкається: оскільки Пальмірський завод припинив виробництво, то возити вирощене кудись далеко — нерентабельно. Тож і зайняли сільськогосподарські угіддя культурами прибутковішими. Так вчинили практично всі керівники підприємств у Золотоніському та сусідньому Чорнобаївському районах.
Остання з могікан — директор ПСП «Плекані» Людмила Лисун — ще якось намагається борсатися в цій несолодкій солодкій галузі. Засіявши технічною культурою 150-гектарну площу, планує здавати вирощене аж у Згурівку Київської області, за 80 кілометрів від їхнього села. Зрозуміло, транспортні витрати важким тягарем лягають на виробника.
— Але комусь же треба виробляти цукрову сировину, — зауважує Людмила Іванівна. — Бо так і без цукру залишимося. Хіба що сподіватимемося на переробку зарубіжної цукрової тростини…
Хто підтримає народного депутата?
Господарники та підприємці погоджуються: вихід треба шукати. Зрозуміло, всі підприємства не відновиш, та в цьому й потреби немає. Однак частину з них таки можна було б оживити. Як, приміром, Пальмірський цукровий завод. Саме таку ініціативу проявив недавно народний депутат з Черкащини Леонід Даценко. Ознайомившись із ситуацією на місці, він запропонував Кабінету Міністрів України розглянути можливість запуску в цьогорічному сезоні. Це допомогло б не лише налагодити виробництво цукру в регіоні, а й забезпечити місцевих жителів робочими місцями та безперебійним постачанням води, від нестачі якої вони потерпають. Очевидно настав час переорієнтувати соціальну інфраструктуру селища Пальміра, аби зменшити її залежність від роботи заводу.
Тим часом, як повідомив директор підприємства Віктор Павліченко, підприємство планують продати, оскільки виробництво нерентабельне. Нагадаємо, що цукроварня, яка належить агрохолдингу «Кернел», була найбільшим виробником цукру на Черкащині. Позаминулого сезону тут щодоби виготовляли майже 650 тонн солодкого піску. Зараз на заводі працює близько ста осіб, які підтримують його в законсервованому стані, решту працівників звільнено.
Саме селище Пальміра утворювалося одночасно з будівництвом цукрозаводу. Разом із підприємством зростало упорядковане робітниче поселення, яке нині налічує 476 збудованих квартир з усіма зручностями, загальна житлова площа яких становить 269 тисяч квадратних метрів. Оселі жителів селища електрифікували та газифікували, забезпечили холодним водопостачанням і каналізацією, автономним газовим опаленням та гарячим водопостачанням, телефонним зв’язком і кабельним телебаченням. Усі ці зручності тісно пов’язані з інфраструктурою цукроварні. Так само до заводської інфраструктури тісно «прив’язані» дільнична лікарня зі стаціонарним відділенням на 10 ліжок, загальноосвітня школа І—III ступенів, де навчається 140 учнів 1—11 класів, дитсадок «Кристалик» на 87 місць, в якому передбачено 4 групи для дітей 1—6 років. Серед об’єктів соціальної сфери — філіали районної аптеки, районного відділення зв’язку, будинок культури на 320 місць з бібліотекою, книжковий фонд якої становить 17,7 тисячі примірників, перукарня, взуттєва майстерня, стадіон.
Торік через закриття заводу у жителів селища почали виникати серйозні проблеми з водопостачанням та водовідведенням, гостро постало питання про майбутнє опалення та газопостачання. Сільська рада селища не може взяти на свій баланс всю заводську соціальну інфраструктуру, оскільки це обраховується у непідйомні для сільського бюджету суми.
— На даний час, — наголошує народний депутат, — селищна рада недо?оформила навіть передачу в комунальну власність водонапірної башти. Через брак коштів у селищі закрито дільничну лікарню, яку кількома роками раніше було передано на баланс сільської ради. Перспектива продажу заводу під імовірну «вирізку» на металобрухт взагалі поставить під питання саму можливість існування жителів селища.
Ось така сумна історія. Хоча нинішня весна й подає паростки надії на відродження галузі. Як розповів начальник відділу департаменту агропромислового розвитку обл?держадміністрації Василь Харченко, посіви цукрових буряків в області збільшилися на 5 тисяч гектарів. Нині це понад 18 тисяч гектарів. Посівну кампанію проведено організовано, використано насіння кращих сортів, що дає підстави сподіватися на непоганий урожай. І хоч у масштабах області ці цифри поки що не вражають, однак потішимо себе надіями на перспективу.