Бронзовий призер 
ЧС-2011 з біатлону
Сергій СЕДНЄВ

Хоч із Сергієм не зустрічалися жодного разу, у плетиві глухівських вуличок швидко знайшли один одного. «У нас розминутися неможливо, — щиро усміхається  відомий «стріляючий лижник».  — П’ять хвилин ходу в один бік, стільки ж в інший… Ходімо до мого будинку. Там такий гарний спортивний майданчик».

— Сергію, нещодавно в одному з інтерв’ю ви сказали, що не дуже охоче спілкуєтеся з журналістами, мовляв, відволікають…

 — Навпаки — мені самому цікаво розповідати про наші справи, адже останніми роками інтерес до біатлону значно зріс. Але часто буває, що підходять із запитаннями якраз перед стартом або незадовго до початку перегонів. Самі розумієте, час далеко не кращий — треба налаштуватися на потрібну хвилю. А інколи вболівальники просять автограф. Варто одному розписатися на листівці чи світлині, а за ним уже черга вишиковується. Я ж не можу відмовляти, а тим більше, коли стоять діти.

 Інша справа зараз, коли приїхав до рідного міста. Маю трохи вільного часу саме для читачів «Урядового кур’єра».

— Часто дозволяєте собі послаблення?

— Залежно від самопочуття і внутрішнього голосу. Кожен спортсмен відчуває, який саме комплекс вправ потребує.  Загальну фіззарядку роблю на  спортивному майданчику. А професійні тренування — за містом. Скажімо, крос бігаю в лісовому урочищі Лобосівщина, на роликах — трасою поблизу села Годунівка: там зовсім мало машин. Хоча асфальт настільки подзьобаний, що треба бути надзвичайно уважним.

— Саме тут і починали свій шлях у біатлон?

— Ні, народився я в іншому кутку Глухова, там зараз мешкають батьки. До речі, надзвичайно красива місцина — луки, озера. Пам’ятаю, в дитинстві бігав на лижах, улітку ганяв м’яча з хлопцями. Словом, був звичайним школярем. А в травні 1995 р. до школи на урок фізкультури прийшов тренер місцевої ДЮСШ Олександр Москаленко, запропонував займатися біатлоном. Коли дізналися, що можна буде стріляти з гвинтівки, зацікавилися всерйоз. Звісно, спершу ходили на лижах, тренувалися, а вже потім перейшли до повноцінного біатлону. Вагань не було жодних: відчув, що це — моє.

— Пригадайте епізод зі спортивного життя, який вам особливо дорогий?

— Є такий, до того ж зовсім свіжий. У лютому минулого року змагався на етапі Кубка світу, що проходив в американському місті Форт-Кент. Я біг 10-кілометровий спринт. Глядачів було не дуже багато, головним чином американці та ще німці, французи, шведи… Словом, співвітчизників не бачив. Мчу трасою щодуху, до фінішу залишаються якихось 400 - 450 метрів. І раптом на останньому повороті боковим зором на глядацьких трибунах помічаю величезний синьо-жовтий прапор, причеплений до пластикового вудлища. В мене аж подих перехопило. Повірте, на душі стало так піднесено і світло, що увімкнув додаткову швидкість і буквально полетів.

Знав, що йду орієнтовно сьомим — дев’ятим. Головним моїм конкурентом був Міхаель Грайс. Коли фінішували, виявилося, що я на восьмому місці і виграв у німця трохи менше двох секунд. Тобто, саме той час, на який мене надихнули земляки. Справа в тому, що за умовами змагання лише першій вісімці передбачені подарункові квіти. Я одержав розкішний букет, а Міхаель — ні. Після церемонії нагородження розшукав моїх «натхненників» — це виявилася сім’я з Харкова. Свій букет подарував їхній маленькій донечці, яка допомагала татові і мамі тримати український прапор.

— Сергію, ви — капітан чоловічої збірної України. Наскільки це позначається на змаганнях?

— Не варто ототожнювати мою роль з футбольною чи хокейною. Адже на дистанції кожен залишається наодинці із собою. Тому роль капітана зводиться здебільшого до символічних функцій — морально налаштувати та підтримати хлопців. До слова, нині у нас дуже дисциплінована команда, про якісь порушення режиму говорити не випадає.

— А на улюблене захоплення вистачає часу?

— Маєте на увазі риболовлю? Так, під час тренувальних зборів, коли випадають вільні хвилини. Для мене найкращий відпочинок — піти зі спінінгом на щуку. На жаль, на Глухівщині якось не випадає вибратися до річки чи озера, а от за кордоном інколи щастить.

Торік був у Литві і в одному з рибальських магазинів купив чудесну котушку. Якось тренувалися в Швеції поблизу міста Торсбі, де протікає швидка річечка. Вирішили з Олегом Бережним спробувати рибальського щастя. Прийшли, глянули на течію, а вона зовсім ослабла. Кинули блешні в одному місці — тиша, в іншому — нічогісінько. Вирішили спробувати попід кущами… І вже за якусь хвилину Олег витягнув щуку майже на 2,5 кілограма, а потім і мені пощастило — щоправда, рибина виявилася легшою грамів на триста. Пішли до друзів, зварили смачну юшку, ще й насмажили.

— Куховарили самі?

— Звичайно. Кожен з нас має свою коронну страву. Наприклад, Роман Прима готує прекрасний плов — уся команда приходить куштувати. Я спеціалізуюсь на українському борщі: колись мама навчила, заправляю його червоним буряком. А от Олег Бережний до борщу додає тертого часнику… Тобто, в кожного свої маленькі секрети. Наминаємо з величезним апетитом.

— Як сприймаєте турнірні невдачі?

— Зараз — із розумінням, бо кожен невдалий виступ чимось та корисний. Пригадую тренера Віктора Шевцова, на жаль, його вже немає на цьому світі. Він часто повторював: справжній спорт починається серед дорослих, юніорська команда — тільки підготовка. Серед чоловіків можна займати і 60-те, і 70-те місця, бо перемоги приходять тільки з часом. У цьому переконався на власному досвіді. Хоча раніше дуже переймався, коли щось не вдавалося.

— Попереду на вас чекають нові старти…

— У вересні планую взяти участь у літньому чемпіонаті України. Серйозний іспит чекає в березні наступного року — світова першість у Німеччині. Тамтешні погодні умови, а відповідно і лижна траса подібні до тих, що будуть на зимових Іграх-2014 у Сочі. Тобто, лижня не жорстка і суха, а дещо «розпушена». Саме до неї потрібно призвичаюватися і опановувати техніку ходу. Зараз відчуваю, що витрачаю багато сил, а швидкість не така, як хотілося б. Іншими словами, є над чим працювати.

Олександр ВЕРТІЛЬ,
«Урядовий кур’єр»

ДОСЬЄ «УК»

Сергій СЕДНЄВ. Народився 19 грудня 1983 р. в Глухові Сумської області. Закінчив Глухівський педагогічний університет. Нині — студент Української академії банківської справи НБУ.

Майстер спорту міжнародного класу. Бронзовий призер чемпіонату світу- 2011, переможець етапу Кубка світу — 2010 в Антерсельві. Володар двох срібних і трьох бронзових медалей ХХІІІ Всесвітньої зимової Універсіади. Тренери — Олександр Москаленко, Євген Колупаєв.

 Одружений. Доньці Ані у вересні виповниться 3 роки.