Так уже сталося, що останні місяці певну частину найважливіших подій у житті нашої країни мусимо коментувати, посилаючись на дії влади Росії. Чергова новина з Москви: Володимир Путін підписав указ про нагородження орденами і медалями великої групи співробітників російських ЗМІ. Державні нагороди вони отримають «за високий професіоналізм і об’єктивність у висвітленні подій у Республіці Крим».

Про ту «об’єктивність» ми ще будемо говорити окремо. А поки що указ № 269 «Про відзначення державними нагородами РФ» було підписано ще 22 квітня, але публічно про нього не повідомляли і в розділі «Документи» на офіційному сайті президента не оприлюднювали. У прес-службі Путіна пояснили, що «указ не в публічному доступі».

З посиланням на чиновника, який бачив документ, одна з газет пише, що у списку понад 300 осіб, зокрема близько 90 кореспондентів. Це видання зі слів свого співрозмовника публікує часткові відомості про нагороджених. Ордени дісталися очільникам ЗМІ, а також двом-трьом телеведучим. Понад сто осіб нагороджено орденом «За заслуги перед Вітчизною» I ступеня. Медаль за другоступеневі заслуги призначено переважно продюсерам, інженерам, монтажерам, водіям — всього майже 200 осіб.

За словами співрозмовника видання, масштаб нагороджень безпрецедентний: наприклад, після війни 2008 року в Південній Осетії тодішній президент Дмитро Медведєв нагородив лише 11 журналістів. Отже, внесок ЗМІ у відторгнення Криму влада Росії оцінила.

Звичайно, нині можна багато й аргументовано говорити про дезінформацію, неправдиве висвітлення подій, працю журналістів на задоволення амбіцій російської влади. Все це так. Правди ніде діти, держава Росія (подобається це нам чи ні) ставиться до власних ЗМІ дуже серйозно, розуміючи їхнє значення в житті країни. Проблема в тому, на що їх спрямовують. Але це вже інша тема.

У даному разі буде не зайвим подивитись і оцінити ставлення української влади до вітчизняних ЗМІ. При цьому поставити й таке запитання: «Чому всі останні місяці ми змушені лише констатувати втрати, виправдовуватись, а не ведемо достойну державну інформаційну політику?»

Прийнято вважати, що ЗМІ — дзеркало суспільства. На жаль, останні 20 років його постійно намагалися зашторювати. І те, що відбувається тепер, визрівало останнє двадцятиліття. Кожен з нас, проаналізувавши своє життя, гадаю, з цим погодиться.

Оскільки йдеться про пресу, наведу приклад з особистої практики. Багато років тому після однієї з моїх публікацій тодішній президент України поставив чітке завдання працівникові своєї адміністрації: поїдь на місце і зроби так, щоб ні цей, ні інші журналісти більше так не писали. А в публікації йшлося про те, що люди зібрали високий урожай, але через, м’яко кажучи, безпорадність влади не мають грошей, щоб відправити дітей у школу. На щастя, ревізор виявився порядною людиною і доповів, що все написане — правда, карати журналіста немає за що. Згодом за принциповість посади позбувся він.

Чому все це пригадалося? Усі ці роки влада на критичні виступи преси не реагувала. Змінювалися президенти, але ніхто з них не думав про те, що ЗМІ, крім усього, — інструмент побудови держави. А коли таке ставлення, то й писали більше зовсім не про те, що боліло суспільству.

Хто ж насмілювався повідомляти гірку правду, від нього або відмахувались, або вбивали. Влада своїми діями робила все для того, щоб у країні не було підстав для інформації, яка ставала б основою для створення позитивного іміджу держави. Так у суспільстві створювалося підгрунтя для проникнення і закріплення закордонної пропаганди.

Подумайте ще над одним: яка найсолодша мрія молодої (і не лише молодої) людини? Виїхати за кордон жити і працювати. То чи вітчизняна преса винна в тому, що такі громадяни більше цінують усе закордонне, ніж своє? Тож і сформувалася п’ята колона, яка під керівництвом вояків з країни-агресора піднімає на своїй території закордонний прапор. Сприяли цьому кілька чинників: економічне зубожіння, нахабність та бездарність верховної влади і, звичайно, вміла пропаганда зарубіжних ЗМІ на нашій території. На основі цього російські ЗМІ тиражують думку, що Україна — невдала держава, що всі в нас корупціонери. При цьому стверджують, що державою керує не легітимна влада, а терористи. Тим часом, переконані експерти, у нас бракує інструментів протистояння неправді, спотвореним фактам. Ось і програємо інформаційну війну, оскільки не працюємо на випередження.

Тож нам мало обурюватись тим, що в сусідній державі нагороджують «за Крим». То нагороди сорому і приниження. Нагороди за розбрат у суспільстві, пролиту кров. Щоб протистояти всьому цьому, слід будувати таку державу, якою б усі пишались і яка б не давала підстав з напівправди робити руйнівні факти, що змушують брата йти проти брата.

Нагороди російським журналістам «за Крим» — своєрідна атестаційна «двійка» вітчизняній владі, яка 20 років створювала під∂рунтя для посіву і проростання зла. Тож треба робити висновки і не забувати, що всяка політика — продовження економіки.

Народ — не електорат. Він має бути господарем країни. Переконувати маємо не виправдовуваннями, а реальними фактами поліпшення життя.