ПЕРСПЕКТИВА
Одеський НПЗ запустили, по суті, символічно. Тому говорити про результативність його роботи ще рано
Здається, це було нещодавно. Одеський нафтопереробний завод у присутності високих гостей і з великими сподіваннями запускали, аби невдовзі знову ставити його на прикіл. Тоді, у квітні 2008-го, запускати завод після кількарічної реконструкції приїхав навіть тодішній глава держави. Втім, вже наприкінці 2010 року завод знову зупинився — через низьку рентабельність і несприятливу кон’юнктуру українського ринку, як пояснив тодішній власник підприємства російська компанія «Лукойл». Нині вона продала свій одеський актив Східно-Європейській паливно-енергетичній компанії , яка і взялася вкотре запускати виробництво. Чи є вагомі причини розраховувати на те, що старт-2013, вже з новим господарем, стане для одеського НПЗ більш вдалим?
Без протекції не обійтися
Запорукою кращого розвитку подій міністр енергетики та вугільної промисловості Едуард Ставицький назвав активну підтримку нафтопереробки з боку держави: «Уряд працює над програмою протекціонізму. Йдеться про надання пільг для поліпшення нафтопереробки у нашій державі. За тиждень-два наше міністерство надасть свої пропозиції до уряду, які дадуть змогу стабілізувати роботу нафтопереробної галузі нашої держави».
Такі заходи видаються цілком актуальними, коли зважити на те, що із наявних в Україні 7 нафтопереробних заводів сьогодні реально працюють лише два — Кременчуцький НПЗ і Шебелинський ГПЗ. «Наші підприємства нафтопереробної галузі останнім часом переробляють не більше 300 тисяч тонн нафти на місяць, — каже міністр. — Цього не достатньо, щоб забезпечити потреби нашої держави. І тому розраховуємо, що до кінця року ми вийдемо на показник 1 мільйон тонн на місяць, що, до речі, вже було в 2003—2004 роках. За цих умов Україна забезпечить себе пальним власного виробництва відсотків на 90».
Символічний пуск Одеського НПЗ Едуард Ставицький вважає «першим кроком до поновлення нафтопереробки в Україні загалом». Питання лише в тому, чи зможе державний протекціонізм сповна компенсувати ті негативні економічні чинники, які зі зміною власника нікуди не зникли.
Оптимізм проти реалізму?
Власне, назвати те, що відбулося в Одесі 29 березня, саме пуском НПЗ, було б не зовсім точно. Наразі йдеться лише про початок пусконалагоджувальних робіт. Реальний випуск продукції розпочнеться хіба що за кілька місяців. Сировину для неї планують отримувати морем. «Магістральний нафтопровід не працює у нашому напрямку», — каже виконавчий директор Східно-Європейській паливно-енергетичній компанії Олександр Каплан, визнаючи, що постачання з моря є менш ефективним, ніж магістральними трубопроводами. Тож наразі все перебуває десь у фазі планів та побажань: «Можемо випускати і високооктанові бензини класу євро 5, є плани модернізації — але не хочу говорити про конкретні речі».
Вишукувати друге дно у фінансових операціях, здійснюваних новим власником Одеського НПЗ, експертів змушує стрімкий злет його статків, що стався буквально протягом останніх двох років. Висловлюються, зокрема, сумніви щодо його автономності як гравця у великому бізнесі. На одеських урочистостях Сергій Курченко був небагатослівним, у прес-конференції участі майже не брав. При відкритті хіба що заявив про неминучий успіх розпочатої справи, котра, зауважимо, виявилася не до снаги російському енергетичному гіганту. «Ми розуміємо, що перед нами стоїть багато завдань, пов’язаних з постачанням нафти, технологією та логістикою. Для цього у нас є дуже компетентна команда, і я цілком переконаний, що ми виконаємо всі поставлені перед нами завдання», — оптимістично виголосив новий господар Одеського НПЗ, перш ніж разом з офіційними особами натиснути символічну червону кнопку.
Експерти, котрі не поділяють упевненості молодого підприємця, припускають навіть, що завод може бути використаний просто як ширма для «лівого» імпорту. Спростувати це припущення мало б друге, вже справжнє відкриття підприємства, з демонстрацією реально задіяних потужностей та випуску готової продукції. Та все це ми побачимо не раніше як за кілька місяців. Або не побачимо.