ВІКОПОМНЕ
Впродовж століть атрибутом Різдва Христового для українців є шопка
«У біднім вертепі, в яслах на сіні воплотився Владика, Цар світу», — нагадує давня українська колядка про місце народження Ісуса Христа. Вифлеємську подію українці зуміли передати, відтворити чи перенести на власний грунт не лише через спів, а й через театралізоване дійство і навіть творення макета стаєнки.
Раніше була лялька...
Нині у кожній церкві Тернопілля, крім прибраних ялинок, обов’язково виставляють шопку — своєрідний макет вифлеємської стаєнки. Вона також з’являється на центральних майданах чи вулицях міст. Її можна купити в сувенірних крамницях, тож багато хто знаходить для неї місце і у власному помешканні. Шопка буває розмаїтих форм, розмірів, виготовлена з різних матеріалів чи навіть із використанням живих тварин і птиці.
Звідки прийшла традиція шопки до моїх краян? За відповіддю подався до дослідника народної обрядовості професора Тернопільського національного педуніверситету ім. В. Гнатюка Олега Смоляка. Науковець усе-таки більше схиляється вживати праукраїнське слово «вертеп», значення якого пояснює як «печера», «видолинок у гірській місцевості».
Ця мовна одиниця має й інше визначення чи поняття — «ляльковий театр». Олег Степанович твердить, що ще сивої давнини за допомогою ляльок показували сцени народного життя. Відтак церква створила всі умови, щоб цей популярний вид народного мистецтва використати й для показу містерії на різдвяну тематику. Особливо цим перейнялися римо-католики. З’явився звичай шопки. Власне, цей термін є синонімічним до «вертепу» і прийшов із польської мови. Що означає? Українці вживають слово «шопа» — господарська будівля, отже, шопка — це та ж сама стаєнка чи невеликий сарай.
На переконання професора О. Смоляка, традиція шопки прийшла в Україну, особливо в західну її частину, в середньовіччя з латинського світу. Містком у цьому стала Українська греко-католицька церква, яку переважно сповідають галичани та яка дотримується східного обряду, але визнає духовну й юрисдикційну владу Папи Римського.
Професор Олег Смоляк разом із сином Павлом досліджували ляльковий вертеп Західного Поділля. В їхній родині від покоління до покоління передавали традицію ходити з ляльковим вертепом. Павлові Смоляку майже 10 років тому пощастило відшукати та зробити унікальні записи такої театральної народної постановки в селах Яблунів і Сухостав Гусятинського району. Тут зуміли зберегти ляльковий вертеп аж до ХХІ ст., а отже, й «автентичну інформацію про його роль у різдвяному циклі свят не лише на означеному терені, а й у контексті всієї української обрядової традиційної культури».
Як твердить науковець, головним завданням лялькового вертепу було розвеселити людей, долучити до цілковитої радості з нагоди народження Спасителя світу. Тож майже вся сюжетна канва вертепного дійства насичена гумором, жартами, комічними побутовими сценами. Виняток хіба становить пролог, де здебільшого йдеться про трьох царів (волхвів), які несуть дари Новонародженому.
Сам макет такої шопки переважно робили двоповерховим, із фанери. У горішній частині вертепу, зрозуміло, відтворювали біблійну оповідь про Різдво Христове: малювали Богородицю, яка нахилилася до маленького Ісусика, а поруч стояв опікун Йосиф. На задньому плані виднілися ясла, біля яких — воли. Перед стаєнкою стояли три царі та пастушки. Свічка тут спалахувала перед початком вистави. Нижній поверх шопки змальовував сільську вулицю із невеликими хатами під солом’яною стріхою, криницею з журавлем.
Ігумен монастіря у Тернополі о. Юстиніан Городечний розповідає про експонати шопки. Фото Миколи ШОТА
.... нині самодіяльні актори
Нині в кожному селі, містечку чи місті Тернопільщини різдвяні свята не можуть обійтися без вертепу — і як театралізованого дійства, і як відтворення макета стаєнки, де Бог воплотився. В інсценізації тепер ніхто не використовує ляльок, ролі виконують аматори сцени. У такій постановці серед обов’язкових персонажів — Ангел, три Царі, злий Ірод. З українського середовища чи не в кожному населеному пункті додавали своїх героїв.
Поза сумнівом, таке дійство не може обійтися без двох Пастушків. Колись в юності я разом зі своїм однокласником теж втілював образ Пастушків. Цікаво, що саме театралізоване дійство в моїй рідній Вільшанці на Львівщині називали вертепом, а макет будиночка — шопкою.
Свято єднання сім’ї
Різдво — прихід Бога до людини. Водночас це символ цілого світу, адже при народженні малого Ісусика присутні представники усяких сотворінь небесних і земних — янголи, люди, тварини, рослини. Так коротко визначає значення величної християнської події о. Юстиніан Городечний, ігумен монастиря Пресвятої Богородиці Чину братів менших (отців-францисканців. — Авт.) у Тернополі. Але до священика я завітав не стільки отримати біблійні роз’яснення, скільки радше повести розмову про атрибутику різдвяних свят, і передовсім — шопку.
Що цікаве в значенні, обрядовості шопки? Вона ніколи не втрачає своєї чарівності, святковості. Бо, на думку о. Юстиніана, єднає те, що кожному з нас найближче до серця, — родину. Ісус бо народився в сім’ї, його вітають не лише пастушки — люди пересічні, а й мудреці, царі. При з’яві на світ Божого Немовляти присутні тварини, що є і в служінні людям. Ісус повитий пелюшками та лежить на сіні. Події, що сталися у стаєнці біля Вифлеєма понад дві тисячі років тому, знайшли своє яскраве відображення у символіці українського Свят-вечора.
У надвечір’я Різдва Христового кожен квапиться до батьків, де збирається за святковим столом якщо не вся сім’я, то більшість її представників. Під скатертину кладуть трохи сіна, а в кутку ставлять Дідуха — оберіг із злаків. Я ще пам’ятаю, як усю долівку чи підлогу в хаті застеляли соломою, на яку кидали цукерки, горішки, яблука. Ото діти мали тоді втіхи — перекидалися-переверталися на ній, дзвінко сміялися, звісно, солодощі їли і навіть спати лягали. Нині дехто може хіба трохи притрусити соломою паркети-ламінати. Є ще звичай у багатьох населених пунктах кликати до хати тварин, зокрема кота, собаку, гуску… І все це своєрідна шопка, де добре всім.
Уже впродовж кількох років отці-францисканці у церкві св. Петра в Тернополі монтують найбільшу в Україні шопку. Цього року її розміри ще трохи збільшили: висота становить 18 м, а ширина — 28 м. У центрі панно — величезне тло вечірнього неба із світлом зірок, темноту гір розбавляють синя річка та біло-блакитний сніг. Світяться вікна міста, за яке ведуть дороги, як знак того, що Ісус народився неподалік Вифлеєма, де пастушки пасли овець. У променях сонця-слави лежить на сіні маленький Ісус, поруч схилилася над ним Марія та стоїть Йосиф. По обидва боки від Пресвятої родини — чимало розмаїтих персонажів, відтворених за допомогою ляльок, причому рухомих. Скажімо, янголи грають на скрипці, арфі, б’ють у барабани, рубають колоду і ріжуть дрова, чернець дзвонить у дзвін. А ще кивають головами віл і віслюк, їздить потяг, плаває корабель, крутиться млин вітряка, цього року спорудили й великий замок, в’їзна брама до якого, звісно, піднімається чи опускається на ланцюгах.
Нинішнього Різдва вперше цей вертеп, що світиться, крутиться-вертиться, поповнився й каруселями, на яких катаються ляльки-діти. Птаства та звірини (опудала) розмаїтої тут також виставили багато. Більше того, є й своєрідний зоокуток, де малеча може побачити живих кроликів, морських свинок, а з риб — коропа та товстолобика. У лівій частині церкви постала українська хата, в якій відтворили народний обряд Святої вечері та зібрали значний етнографічний матеріал побуту українців, як-от: скриню, праник, ма∂івницю, заліско (праску), прядку, глечики, макітру тощо. Виставили й кількадесят міні-шопок, які виготовили маленькі парафіяни, що займаються в недільній школі при монастирі.
«Брат — спонтан і сестра — імпровізація», — така «вертепна» приказка побутує серед отців-францисканців. Йдеться про те, що часто-густо вже в процесі монтування шопки з’являються нові ідеї, персонажі, нове бачення. «Якби щороку творили під один зразок, не було б цікаво, — каже
о. Юстиніан. — Ми ж повинні людину зайняти, спонукати до роздумів: чи насправді Ісус Христос є в центрі її світу, де б вона сама себе помістила, оглядаючи вертепне дійство?».
Крім шопки, біля церкви ченці знову скличуть міський фестиваль вертепів як театралізованого дійства. Журі визначить переможців. Глядачів частуватимуть гарячим чаєм і печивом. Усім, звісна річ, гарантовано гарний настрій та цікаві різдвяні постановки.
Чому саме Чин братів менших, як ніхто з інших орденів і згромаджень, так ревно ставиться до облаштування вертепу? Пов’язано це з доброю справою, яку вчинив їхній святий патрон Франциск на початку 1223 року в італійському селі ¢реччо — у тутешній печері на схилі гори він влаштував різдвяну містерію та виголосив натхненну проповідь. З того часу його «послідовники й сини» зводять прекрасні й величні шопки. Найбільшу з них у Європі можна побачити в польському місті Катовіце, а в Україні, як уже знаємо, — в Тернополі.
Стаєнка — на центральній площі
Атмосферу різдвяної містерії паломники відчують цього року і в християнській святині — Марійському духовному центрі в Зарваниці. Вертепи тут облаштували в підземній та парафіяльній церкві, перед собором Зарваницької Матері Божої, виставили й «живий» — з тваринами. Принагідно зазначити, що вперше 2010 року в стаєнці, яку урочисто відкривають на центральному Театральному майдані в Тернополі, з’явилися живі тварини, зокрема вівця з ягнятками. Другий рік міська влада оголошує про проведення до 15 січня конкурсу «Різдвяне диво» на кращий макет шопки. Мета — залучити установи, організації, заклади, церковні громади, парафії, а також тернополян до вивчення та пізнання різдвяних традицій за допомогою засобів народного декоративно-вжиткового мистецтва.
А ще на центральних майданах не лише Тернополя, а й усіх населених пунктів Тернопілля, у хатах краян уже зазвучали віншування й колядки.
Відеорепортаж Миколи ШОТА