Подивись у минуле, щоб визначитись із майбутнім. Саме до цього спонукає щойно видана в Лубнах на Полтавщині книжка директора Чорнухинської публічної бібліотеки заслуженого працівника культури України Миколи Булди «Над Многою й Удаєм козацької сурми клич».

У ній на основі архівних матеріалів відтворено історію трьох сотень Лубенського полку: Чорнуської, Городиської та Курінської, утворених 1648-го. Автор нагадує, що саме того року перемога козаків у битві під Жовтими Водами, нищівний розгром поляків під Пилявцями, битва під Збаражем стали основними віхами Української національної революції. А у травні — червні 1648 року на Полтавщині було розгромлено польсько-шляхетські війська. Тоді зародилась українська державність. І чи не з перших днів її становленню перешкоджає північний сусід. 

Майже кожна сторінка книжки — свідчення цього. За фактами — архівні документи. І ось що важливо: автор допомагає сучасникам у тих документах відшукати корені свого роду. Адже йдеться в них про предків, які жили в ті часи на території сучасної Чорнухинської громади і служили в Лубенському полку.

Усе про всіх    

Видання складається з 11 розділів. Автор зазначає, що в короткій історичній довідці про населений пункт подано його назву, походження, час заснування, відомості про власників, козацькі роди, список сотенних отаманів, приїжджих дворів, церков, шкіл, шпиталів, шинків, млинів, кількість козацьких та посполитих дворів. Уміщено списки сотенної козацької старшини та козаків сотень краю, складені на основі фундаментальних досліджень В. Кривошеї, В. Заруби, архівних матеріалів Генеральної військової канцелярії, а завдяки Реєстру війська Запорозького 1649 року до нас дійшли прізвища козаків 370-річної давності.

У книжці подано відомості не лише про представників вищих прошарків козацьких сотень, а й про рядові козацькі родини, що значно розширює генеалогію і біографістику козацьких родів сотень, про які йдеться.   

Уміщено прізвища священнослужителів церков краю та Свято-Троїцького Красногірського монастиря. Читач знайде і прізвища міських урядовців: війтів, бурмістрів, писарів. Подано відомості про власників посполитих, які обіймали високі урядові посади, зокрема Якова Марковича, Василя Гудовича, Василя Висоцького та інших, які не були уродженцями краю, але мали тут власність. 

На презентації видання в картинній галереї Чорнухинського літературно-меморіального музею Григорія Сковороди його директор Микола Соляник зазначив, що «Над Многою й Удаєм козацької сурми клич» — наукове видання, рівноцінне кандидатській дисертації, яке стало подією не лише для громади, а й усієї України. Адже воно стверджує корінь нашої державності, спростовує всі вигадки агресора про історичне минуле. Автор допомагає жителям громади не лише повніше і глибше дізнатися про минуле краю та держави, а й власної родини. У наведених списках козаків багато людей знаходять прізвища свого роду.

Літераторка Ольга Розсохань назвала автора  поводирем, який, заглиблюючись у віки, веде нас до перемоги нині.

Паралелі через століття

Підсумовуючи сказане, учасники презентації відзначали патріотизм автора, називали Миколу Булду вчителем дорослих і дітей у вивченні історії рідного краю. І не лише за книжку «Над Многою й Удаєм козацької сурми клич». Він  автор досліджень про Григорія Сковороду, Голодомор, Чорнобильську трагедію й багатьох інших. Праці краєзнавця цитують науковці в Україні й за кордоном. 

Книжка «Над Многою й Удаєм козацької сурми клич» — фундамент нашої моральної переваги над ворогом, що атакує нині Україну. Викладена історія Лубенського полку — своєрідна хроніка боротьби за незалежність, яка триває й нині. 

Як і тепер, майже 400 років тому північний сусід твердив, що йшов нас визволяти. Але як і тепер, тоді вбивав і грабував. Звернімось до окремих фактів, що мали місце в сотнях краю, про які йдеться.

Указом від 28 липня 1783 року українські козацькі полки було перетворено на регулярні карабінерські полки російської армії. Так було скасовано традиційну систему військового й адміністративного самоврядування, тобто остаточно анульовано залишки української державності. 

Скасуванням гетьманства російський уряд ліквідував побудовані на національній основі збройні сили України.

Однією з найтрагічніших подій у період 1649—1666 років, коли Чорнухи неодноразово зазнавали ворожої навали, було спалення містечка «за вєрность Виговскому войск князя ромодановского».

росіяни не лише позбавляли українців державності, вбивали і палили, а й активно використовували козаків у своїх цілях, грабували селян для утримання на українських землях російських військ. Про це теж свідчать документи. Автор  наводить список архівних справ, які стосуються сотень краю. Варто прочитати хоч кілька з них, щоб зрозуміти, чим займалися росіяни на території Лубенського полку.

«Донесення і відомості полкових канцелярій про розподіл порцій і раціонів  у містах і селах на утримання російського війська», 1735 р.

«Справа про відправлення з полків Лівобережної України мулярів, теслів і пильників до Очаківської фортеці», 1737 р.

«Справа про відправлення старшини і козаків з полків Лівобережної України у військовий похід до м. Ізюм і до фортеці Азов», 1738 р.

«Справа про розподіл коней російського війська на відгодівлю в міста і села Лівобережної України», 1739 р.

«Справа про постачання населенням Лівобережної України продовольства і фуражу для розквартированих російських військ», 1746—1749 рр.  

«Справа про збирання з населення Лівобережної України 4000 пар волів та про доставлення їх в діючу армію», 1759—1760 рр.    

Таких справ не одна сотня. Так звані захисники позбавляли українців державності, козаків використовували в інтересах росіян, об’їдали, обкрадали, роздавали українські землі зайдам. 

Не змити пам’яті

На жаль, і нині маємо доступ не до всіх задокументованих фактів тієї пори. Про це Микола Булда теж пише: «Чимало документів  періоду Гетьманщини зберігається в російських спецсховищах, до яких ніколи не мали і не мають доступу українські науковці. Але завдяки  наполегливим дослідникам історії, зокрема В. Тригубу вдалося дещо дізнатися про них.     

Наведемо кілька витягів з його розвідки: «Особливо дратувало  російських царів все, що було пов’язане із запорозьким козацтвом, Київською Руссю. В архіви санкт-петербурга, москви, новосибірська, чити вивезли вагони рукописів, книжок, літописів, церковних книг, козацьких універсалів, листів, реєстрів.

Майже все збереглося. Так і лежить у тих скринях нерозпаковане.

Майже впевнено можна говорити про якусь велику колекцію гетьмана Івана Мазепи». 

5 червня 1775 року російські війська, що захопили останню Нову Січ, спакували і вивезли до петербурга  клейноди, прапори, гармати і архів запорозької військової канцелярії! Прапори і гармати розпорошені в кількох російських музеях. А ось за архівом ми тихенько ганялися кілька років.  

росіяни називають його «Архівом Калнишевського». Його спокійно зберігають у секретному спецсховищі центрального військово-морського архіву міністерства оборони рф. 

Книжку «Над Многою й Удаєм козацької сурми клич» написано за покликом серця автора. Микола Булда народився і весь час живе в селі Харсіки Чорнухинської громади. Із дитинства вбирав у себе розповіді старожилів про Григорія Сковороду і козацьке минуле.

Минав час. У річках Многа й Удай збігло багато води. Але вона не змила пам’яті віків. Її й передає нам краєзнавець. А в боротьбі з нинішнім агресором вона стала потужною зброєю. Бо знову козацька сурма кличе народ на звитягу.