Питання розвитку людського капіталу одне зі стратегічних для провідних країн. В Україні теж важливо змінювати національну стратегію у ставленні до людини та її трудового потенціалу, навчати фахівців, зважаючи на запити ринку праці, сприяти набуттю ними сучасних компетентностей. А головне — відійти від прагматичної політики до інтелектуальної, що ґрунтується на інноваціях, тобто дивиться у завтрашній день. Як це реалізувати, розповідає «УК» проректор з наукової роботи Інституту підготовки кадрів Державної служби зайнятості Радмила ВОЙТОВИЧ.
— Радмило Василівно, нещодавно учасники Першого національного кар’єрного форуму наголосили на запровадженні реформи в розвитку людського капіталу. Чому це актуально?
— Динамічний розвиток суспільства залежить від якості управління і використання професійних можливостей людини. Нині важливо змінити національну парадигму в ставленні до людини та її кадрового потенціалу. В умовах глобалізації людський потенціал стає визначальним чинником конкурентоспроможності держав, їхньою стратегічною цінністю, оскільки в нього вкладають значні ресурси: матеріальні, фінансові, інтелектуальні.
Україна прагне інтегруватися в різні транснаціональні структури, одначе не має належного ресурсного забезпечення. Адже один із викликів глобалізації — перерозподіл людського капіталу, коли заможніші держави використовують трудові ресурси менш розвинених на користь власних інтересів.
Сучасний світ декларує достатньо агресивну методологію залучення і використання чужоземного людського потенціалу. Завдяки цьому скорочуються затрати на підготовку професіоналів, а це дає змогу досягти швидкого приросту інтелектуального ресурсу за рахунок інших країн. Тому нині ризикуємо опинитися в ситуації дефолту трудового потенціалу. Фактичне підтвердження цього — достатньо високі показники відпливу фахівців з України.
— Як можна зменшити відплив фахівців за кордон?
— В умовах геополітичної відкритості принципово важливо для кожної держави мати ефективну політику сприяння працевлаштуванню своїх громадян, а з іншого боку — створювати безпечні умови для їхнього працевлаштування за кордоном.
Людський капітал чи не єдиний створює умову перспективного майбутнього України. Маємо пишатися тим, що в нас досі зберігається цінність вищої освіти, адже це одна з форм самоідентифікації людини. За рівнем освіченості й фаховості наша держава посідає 24 місце серед 147 країн, зокрема восьмий рік у Силіконовій долині першість у галузі ІТ-технологій тримають випускники українських вишів.
Не володіючи практикою захисту трудового потенціалу, Україна досі вразлива до глобальних викликів, зокрема глобальної міграції. Зменшити відплив людського потенціалу досить складно, адже у сучасному світі мігранти, цілком асимілювавшись у новому суспільстві, не повністю обривають зв’язок із батьківщиною, а постійно переміщуються між кількома країнами, тобто живуть транснаціонально. Завдяки цьому формується новітній глобальний ринок праці.
— Якими компетентностями мають володіти сучасні фахівці?
— Насамперед це професіоналізм, компетентність і лідерство. Оскільки глобальний світ вимагає від сучасного фахівця володіння високою інтеркультурною компетентністю, такий підхід може стати найбільш виправданим. Це свідчить про значну методологічну трансформацію кадрового ринку в глобальному світі, тож з’являється нова формула економічного зростання «три Т»: технологія — талант — толерантність. Вона сприяє економічному розвитку держави, привабливості ринку та конкурентоспроможності країни.
Завдяки цьому відбувається об’єктивна інтернаціоналізація вищої освіти, яка слугує кар’єрному розвитку професіоналів. Це прискорює міжнародний обмін знаннями і зменшує брак кваліфікованого персоналу в тій чи тій частині світу.
У системі підготовки вітчизняних фахівців варто відмовитися від технократичної спрямованості, хоч би наскільки її доцільність була практично обґрунтованою, змістивши акценти в бік збільшення загальнометодологічного й аксіологічного контекстів. Прикладом може слугувати досвід Університету Фенікс у Силіконовій долині, де побудовано модель підготовки сучасних фахівців шляхом оволодіння топ-навичками, які відповідають вимогам глобального ринку праці: критично мислити, вміти аналізувати, аргументувати, приймати рішення, вміти бачити тренди, мати глибокі знання й бачення майбутнього галузі тощо.
— Чому, усвідомлюючи сучасні виклики, молодь і далі обирає незатребувані професії?
— Причина на поверхні: порядок денний ринку праці нині визначає великий бізнес, керуючись власними прагматичними інтересами, які інколи далекі від запитів суспільства. Тому важливо відійти від прагматизму. Зокрема у системі державного управління перейти до інтелектуальної політики, усвідомлюючи, що національний інтелектуальний потенціал — конкурентна перевага країни. Саме він визначає інноваційний розвиток держави. Тому країни шукають нових магістральних стратегій розвитку людського потенціалу і його захисту. З огляду на це головним призначенням держави має стати не сприяння вибору незатребуваних професій, а підготовка професіоналів, соціальний пакет для професіоналів і захист суспільства від непрофесіоналів.
— Чи повинні виші орієнтуватися на ринок праці?
— Нині виш — комерційна інституція, яка працює відповідно до запитів, популярних серед молоді. Згадаймо, наприкінці 1990-х був шалений конкурс на економічні та юридичні спеціальності. Тут можна говорити про суспільну ідеологізацію окремих професій. Гадаю, основним має бути професійне покликання людини, і держава як інститут повинна стояти на сторожі інтересів громадянина й створювати комфортні умови для його професійної реалізації.
— Як можна збалансувати попит і пропозицію на ринку праці?
— Лише за умови майже онлайнової співпраці працедавців і роботодавців, які мають сформувати чіткі вимоги для певних посад. Згідно з цим слід здійснювати підготовку сучасних фахівців, щоб забезпечити їхню конкурентність у межах національного й глобального ринку праці.
— Як протистояти трудовій міграції?
— Стратегічна роль має належати інтелектуальній управлінській еліті, яка, керуючись виключно національними інтересами, слугувала б запровадженню нових гуманітарних моделей розвитку держави, в основі яких лежить самоцінність людини, інвестування в її розвиток і захист трудового потенціалу.
У сучасному світі існує об’єктивний запит на інтелектуальну політику, яку реалізовує ефективний політичний менеджер. Гарантуючи рівні стартові можливості для найосвіченіших, найпрофесійніших і найдосвідченіших, держава повинна запровадити жорстку систему добору, систематичного моніторингу та оцінки їхнього професіоналізму, сприяючи розвитку інтелектуального потенціалу. Це стане стратегічним чинником інноваційно-технологічного прориву України та її інституційного лідерства в сучасному світі.
Тобто щоб забезпечити інституційне лідерство України у світі шляхом стримання негативних викликів трудової міграції, має відбутися своєрідна реінкарнація трудового потенціалу з його чітко ідентифікованими освітніми параметрами, які дадуть йому змогу досягти відповідного кар’єрного успіху. Це забезпечить йому можливість самоствердитися й самоідентифікуватись як сучасному професіоналу в межах національної й глобальної системи ринку праці.
Інна ХМЕЛЬНИЦЬКА
для «Урядового кур’єра»
ДОСЬЄ «УК»
Радмила ВОЙТОВИЧ. Народилася 1975 року. Закінчила Київський національний університет ім. Т. Шевченка. Філософ, політолог, фахівець у сфері державного управління, глобалістики та міжнародних відносин, професор. Працювала в Національній академії державного управління при Президентові України.
Член експертної ради ДАК з державного управління, член спеціалізованих вчених рад із захисту дисертацій, автор понад 350 публікацій, серед них 30 монографій, 25 навчально-методичних посібників з проблем філософії, політології, міжнародних відносин, державного управління.