ПОЧАТОК

На Київській бієнале досліджують вплив сучасного мистецтва на життя під гаслом «Світ в Україні. Україна в світі»

Георгій-Григорій ПИЛИПЕНКО
для «Урядового кур’єра»

Тема першої Київської міжнародної бієнале сучасного мистецтва Arsenale 2012 «Відродження та апокаліпсис в сучасній художній естетиці: Найкращі часи, найгірші часи». Комісар заходу Наталя Заболотна зізналася: «Аби я знала, які труднощі  чекатимуть на шляху до утвердження «Арсенале» в Україні, навряд чи розпочала б його підготовку майже рік тому». Куратором української бієнале запросили історика культури, експерта з питань сучасного мистецтва Девіда Стюарта Еліота. Англійський професор сказав журналістам: «Зазвичай я так не працюю… 34 години чекали, поки підключать електроенергію. Від цього страждає стиль… Та треба знати протилежності для пізнання». Не так давно він провів бієнале в Сіднеї. Наших митців серед запрошених не було. Вони здалися кураторові «невиразними». Еліот вважає, що «сприйняття світовою арт-спільнотою України як пострадянської держави себе цілком вичерпало».

Мумії болгарина Лучезара Бояджієва. Фото Володимира ЗАЇКИ

Багатолюдна прес-конференція розпочалася під дзвони давньої лаври. Загалом локацією бієнале став палімпсест епох: тут скіфські та половецькі артефакти, всіх вражають мазепинські стіни Арсеналу…  

А  за стінами мистецтво здебільшого впадає в дві крайнощі: шокує свідомість метафізичною депресухою або втішає розцяцькованим інфантилізмом.

На відкриття приїхали з 30 країн 80 митців зі 100 представлених на «Арсенале». Вони створили ім’я в креативному волевияві амбіцій і стали знаковими для світу. 170 вітчизняних художників представили 45 проектів поза огорожею Арсеналу. До речі, сама стіна огорожі стала тлом концептуального монохромного живопису про байдужість людей. На жаль, її певною мірою приховали стенди спонсора бієнале, і це наочна демонстрація справ в актуальному мистецтві України та й світу. На моє запитання скульптор Олег Пінчук сказав, що без спонсорської підтримки сучасне мистецтво навряд чи буде плідно розвиватися, і саме спонсорів не вистачає сучасним українським митцям, хоча Олег вже досяг такого рівня, що сам собі спонсор.  Напевно, в сучасному світі спонсор замінив собою музу. 21 наш художник заявлений в основній програмі. До речі, на бієнале прийнято задіяти не більш ніж 15% національних митців.

 «Найкраща статуя для Києва». Фото Володимира ЗАЇКИ

В експозиційній площі, а це 20 тис. кв. м і 3 га прилеглої території, представлені 4 провідні теми. «Невтомний дух» розглядає способи, якими ми черпаємо сили з міфів і уявлень про Всесвіт. «В ім’я порядку» досліджує, як влада намагається домінувати над культурою, створюючи корисливі ієрархії. «Плоть» аналізує тіло, його потреби та обмеження. «Неспокійний сон» зосереджується на кошмарах і передчутті катастрофи.

Спеціальний українсько-польський проект «Подвійна гра» розглядає наші відмінності та спорідненість.

Бієнале в Україні супроводжує дещо зарозуміла дискусія «Мистецтво після кінця світу». Наталя Заболотна на моє запитання, хто буде куратором після апокаліпсиса, відповіла, що це секрет навіть для неї і оголосила конкурс. А якщо серйозно, вона  гадає, після апокаліпсиса настане катарсис. Мультимедійна художниця Оксана Чепелик вважає, що «апокаліпсис настає для капіталізму, який думає, що без нього історія завершиться, сама Земля попереджає Людство, що це не так».  Її мистецький проект в планетарії «Колайдер» в рамках «Арсенале» досліджує урбаністичні ландшафти ХХІ століття і події, які вплинули на розвиток цивілізації. Здебільшого кінець світу митці розуміють як кінець суспільству споживання. Але й вони беруть разом з арт-дилерами дієву участь у ствердженні споживання — вибудовують спекулятивні цінові ієрархії, заміняючи мистецьку вартість ціновою політикою. Культуру нашого часу характеризує те, що все в ній має свою ціну, стверджену у валюті. Як розгорається світова тривога, коли Греція, до речі, прамати глобалістичної культури, вирішує, чи не вийти їй із зони євро. Симптоматично. І символічно.

А над усіма відвідувачами —«Божество-Марс». Фото Володимира ЗАЇКИ

Різноманіття митецького матеріалу на «Арсенале» ошелешує. Можна сперечатися, наскільки дефініції сучасного мистецтва зрозумілі всім, навіть якщо воно оперує мовою поліетиленових пляшок та старих дерев’яних речей, мілітаристськими та порнографічними сюжетами. Глобалістична свідомість звикла до вторгнення контамінаційного змісту, який заповнює всі рівні «Я» — від головних інстинктів до релігійної відданості. Але щоб зануритись у мистецькі провокації, які стали форматом «доставки змісту» сучасного арт-продукту, треба позиціонувати себе стосовно хоча б здорового глузду, і відповідно оцінити інсталяцію з біжутерії та зі звичайних людяних фото на тлі туристичних об’єктів СРСР.

«Арсенале» намагається здивувати гігантизмом — цілі пагорби зі старими меблями — або інтимністю матеріалів, наприклад, різноколірне мило. А ще «натуральні» капуста в заскленій тумбі та зелене дерево в скляній кімнаті, що росте з ліжка. Серед 250 робіт показове неонове гасло «Да здравствует сегодняшнее плохо за то, что завтра будет хорошо» на тлі світлини з бійкою молодих людей від Сергія Браткова… Майже 30 муляжів, більших за натуральний зріст, в есесівській формі в девіантній позі від братів Чекменів і не менш «круті» скульптури білого та  чорного лебедів у фонтані, що гвалтують монстрів, — це «Нарцис» від Ракіт Шоу. Хвора краса комп’ютерної графіки та кольорового принта Йінка Шонібаре із Шанхая і фотодрук «Храм» від Вана Шіньона, де голі брудні чоловіки схилилися в низькому поклоні перед самовдоволеним східним ідолом… Декадентська краса катастрофи у цифровій картині та відеоарті Мяо Сяочуна «Парнас»…

З Джакарти прибув величний бронзовий пантеон знаків зодіаку від Вейвея, які він створив 2010 року. Пам’ятник сірникам з портретами лідерів епох В’ячеслав Ахунов зробив у 2011-му. «Найкраща статуя для Києва» — так самовпевнено назвав свою гумову жінку в білому з квітами та сувоєм у руках Ісуньюнг з Південної Кореї… А над нею трьохсотлітні склепіння архітектора Меллера.

Пройшовся двома поверхами переповненого відвідувачами Арсеналу і ствердився в правоті культуролога Жана-Марі К’юбільє, який визначив домінантний стиль епохи глобалізму як порногламур. Як на мене, забагато милого і абсурдного формалізму для протестного сучасного світу. Наталя Заболотна меседжує: «Мистецтво, яке несе критичне послання, оздоровлює суспільство та є справжнім індикатором його демократичності… і насправді модернізує його свідомість».

«Арсенале» триватиме до кінця липня.

 Маленький "Пліт" великих емоцій

 ВРАЖЕННЯ  

Тетяна ЧЕБРОВА, 
художниця

Від 50 до 80 гривень за квиток мають заплатити ті, хто захоче побачити експозицію Аrsenale 2012. Квитки для пенсіонерів, студентів, викладачів та вчителів — 20 гривень, для дітей віком до 12 років вхід вільний. Але якщо ви плануєте знайомити малечу із сучасним мистецтвом, варто  попередньо прийти на розвідку, щоб знати, де дітям заплющити очі. «Мистецтво неможливе без провокації», — вважає куратор Аrsenale 2012 Девід Еліот.

Когось на цю подію (справді безпрецедентну, бо ніколи ще в Україні не можна було одночасно побачити стільки робіт всесвітньо відомих сучасних художників) приведе бажання скуштувати недорогої «полунички».  Хтось прийде просто з цікавості й шукатиме бронзові «Голови зодіаку» китайського художника-дисидента Ай Вейвея, найвпливовішої людини у сучасному мистецтві за версією журналу ArtReview. Хтось відвідає зали, де представлені роботи наших колишніх земляків — Бориса Михайлова, Іллі та Емілії Кабакових (у 2008 році фотографію Іллі Кабакова «Жук» було продано на аукціоні Phillips майже за 6 млн дол). 73-річний Б.Михайлов, єдиний український лауреат «фотографічної Нобелівської премії» — нагороди «Хассельблад», якого прославили епатажні серії з оголеними безпритульними та власні фотопортрети в жанрі ню, цього разу показав індустріальні пейзажі із серії «Промзона».

Мені чи не найбільше хотілося знову зустрітися з інсталяціями Яйої Кусами. Дві роботи ця  83-річна японська художниця створила спеціально для Arsenale. Її «Сліди вічності» — тунель з обсипаними чорним горошком напівсферами, а композиція з різнокольорових кульок, зібраних у гірлянди та розміщених у повітрі. У лютому я відстояла майже півгодини у черзі тих, хто хотів потрапити на велику ретроспективну виставку Яйої Кусами в лондонському Tate Modern. Одне із найяскравіших вражень — коротка зупинка в кімнаті, яка являє собою лабіринт дзеркал. У них відбиваються фірмові знаки мисткині —  кружечки чи кульки, намальовані кольоровим світлом. За кілька секунд у цьому феєричному мерехтінні повністю втрачаєш відчуття реальності, перестаєш орієнтуватися у просторі й часі...

Що в арт-арсенальних стінах цього разу справило найбільше враження на мене? Мабуть, відео Білла Віоли «Пліт». Реальні люди та їхні переживання реальних життєвих обставин, навіть змодельовані, впливають на емоції значно сильніше, ніж натуралістичні ляльки-монстри, які так бездоганно виробляють японські чи китайські митці.

Сюжет «Плоту» простий, але екстремальний: натовп змиває  потік води. Молоді й старі борсаються в цьому  цунамі, яке поволі відступає, залишаючи людей на підлозі. Вони потроху оговтуються, здіймаються на ноги. Останньому, найслабкішому, допомагають підвестися, коли, задавалось би, життя вже покинуло його тіло. Уповільнена зйомка робить це дійство не стрічкою-катастрофою на кшталт «Титаніка», а монументальною фрескою про Страшний суд, тільки — в русі...