Харківщина потерпає від щоденних російських обстрілів, під ударом — прикордонні та прифронтові населені пункти, в Куп’янському районі тривають запеклі бої. Зберігається загроза ракетних атак, передусім С-300 з території росії. Попри це в обласний центр і понівечені села повертаються жителі. Про воєнні загрози, перспективи відбудови, темпи розмінування, економічну ситуацію, можливість змішаної форми навчання з 1 вересня та майбутній опалювальний сезон Укрінформ поговорив з начальником Харківської ОВА Олегом СИНЄГУБОВИМ.
— Олеже Васильовичу, почнемо з воєнної обстановки в області.
— Терор загарбників мирного населення триває. На прикордонні з 6 на 7 липня була, напевне, одна з найтихіших ночей за останній місяць, однак 15 населених пунктів було обстріляно. Зазвичай більше. Це Богодухівський, Чугуївський, Ізюмський, Харківський райони. На куп’янському напрямку — вздовж лінії фронту, від Масютівки до Кіндрашівки й інші населені пункти далі. Там сіра зона, де тривають активні бойові дії. Ситуація важка, однак повністю контрольована. Ми чітко знаємо, які війська там проходять, — штурмові чи ні. Ворог зі свого боку кордону намагається укріпити білгородський напрямок, тобто будує там фортифікаційні споруди. Ми теж зміцнюємо оборону, і нині акцент на куп’янському напрямку, бо він найнебезпечніший.
— Яка кількість жертв і поранених в області від початку вторгнення?
— Цифри зростають, на жаль. На початок липня на Харківщині загинули 2038 цивільних жителів, із них 77 — діти. Поранено майже 3 тисячі, зокрема 240 дітей. Ще є наші тимчасово окуповані території — 29 населених пунктів на Куп’янщині та 5—10-кілометрова зона на північному напрямку, куди ми не можемо підійти, — щільність обстрілів занадто висока. Знаємо, що там є масові захоронення наших цивільних і військових, хоч і не такі великі, як в Ізюмі. Маємо приблизну інформацію про місця їх розташування на півночі.
— Як схарактеризуєте економічну ситуацію в регіоні? Чи повертаються підприємці, чи можуть бути в нинішніх умовах інвестиції?
— Скажімо так, у нас є певні дані, окремі з них тривожні. Ми про це розмовляли з міністром економіки. Бізнесу для повернення потрібно три чинники: безпека, доступ до кредитних коштів і страхування від ризиків знищення або пошкодження майна внаслідок війни. Якщо зможемо це забезпечити, підприємства повернуться.
Щодо закордонних інвестицій. Проводимо переговори з міжнародними партнерами. Є міжнародні інвестори, зокрема з Німеччини, готові заходити на Харківщину. Тобто вкласти фінансовий ресурс, наприклад, увійти у склад засновників і так підтримати розвиток, запобігти закриттю або створити підприємство.
— Скільки харківських підприємств релокувалися?
— За перші місяці повномасштабної війни понад 80% підприємств були змушені призупинити виробництво. 65% з них відновили ведення статистики у податковій. Це не означає, що вони знову працюють. Вони просто вийшли на зв’язок, повідомили, що не припинили існувати. А далі вже треба дивитися. З малим і середнім бізнесом, напевно, питань менше. Сфера послуг, торгівля повертаються.
За свіжими даними Мінекономіки, 178 підприємств Харківської області завершили релокацію в безпечніші регіони, скориставшись урядовою програмою. Найбільше поїхало на Львівщину — 27%, 16% — на Закарпаття. Відповідно до опитування громадської організації «Асоціація приватних роботодавців», керівники понад 67% релокованих підприємств хочуть відновити виробництво у нас після завершення воєнних дій.
— З огляду на поточну економічну ситуацію як наповнюється бюджет області?
— Затримки з виплатою заробітних плат, фінансуванням захищених статей немає ні в обласному центрі, ні в районах. Змінилася структура наповнення бюджету. Основна частина нині — це ПДФО від військових. Змінилася структура видатків, значну їх частину спрямовано на підвищення обороноздатності області загалом і окремих військових формувань. Бюджет дає змогу думати і про відновлення, хоч і не в таких масштабах, як хотілося б. Плануємо відновлення більш як 70 об’єктів житлового фонду цього року. Це понад 1,1 мільярда гривень з державного бюджету та частково з обласного. Ідеться про два багатоквартирні будинки Лозівської громади, гуртожиток у Золочівській; два гуртожитки та 15 багатоквартирних будинків у Старосалтівській, дев’ять — в Ізюмській; по два багатоквартирні будинки у Чугуївській і Балаклійській громадах; гуртожиток і 34 будинки в Дергачівській; два багатоквартирні Роганської громади. Щодо майже 30 об’єктів проєктну документацію розроблено та затверджено, 16 проєктів — на стадії розроблення документації. Вносять зміни до Регіональної програми відновлення, розвитку та підтримки систем життєзабезпечення Харківської області на період дії воєнного стану в Україні. У цю програму заплановано внести 27 проєктів.
— А скільки на Харківщині повністю зруйнованих населених пунктів, чи є для них перспектива відбудови? Адже люди повертаються в рідні місця попри все.
— Є зруйновані села, які росіяни обстрілюють досі. Звісно, їхати туди не можна.
Люди почали отримувати компенсації, і були звернення, мовляв, чи можна відбудовувати за отримані кошти саме у своєму населеному пункті. Ми кажемо, що не можна зараз відновити електро-, водопостачання, інфраструктуру, бо там заміновано поля, ліси, лісосмуги, дороги місцевого значення. То яке буде життя в тому відремонтованому будинку?
Сильно зруйнованих населених пунктів, на жаль, багато — майже 80. Ми вже згадували Масютівку, Кіндрашівку в Куп’янському районі. Сіл у бік Донецької області фактично не існує. Однак візуально ми не визначимо, чи повністю зруйновано той або інший будинок. Тільки відповідна експертиза відповість, чи підлягає він відновленню. Тому цифри ці досить умовні.
— Які темпи розмінування території області й хто нам із ним допомагає?
— 90% робіт виконують підрозділи ДСНС, військові сапери, Державна служба транспорту, Національна поліція. Щільність замінування, особливості, обставини такі, що навіть в селі Циркуни, яке ввійшло в урядовий проєкт відбудови «Краще, ніж було», розмінування відбувається дуже важко. Велика кількість людей ще не повернулася, тож доступу до приватних домоволодінь нема. Є складна для робіт місцевість.
У нас була нещодавно перша віцепрем’єр-міністр України — міністр економіки Юлія Свириденко, яка в уряді відповідає за розмінування. Ми досліджували власні можливості. Що маємо зробити, щоб пришвидшити темпи? Перше: збільшувати кількість підготовлених працівників ДСНС. І в нас є відповідні центри. Треба випускати як мінімум 2 тисячі саперів на рік. Хочемо досягти цифр 10 тисяч. Це дасть змогу рухатися вже досить швидко. Триває збільшення обсягів ліцензії Міністерства освіти і науки, а ми вже зміцнюємо матеріально-технічну базу для підготовки.
Друге: спеціалізовані машини для розмінування. У нас в області їх лише чотири. Вони дуже дорогі. На жаль, наїхавши, наприклад, на протитанкову міну, машина виходить з ладу майже повністю. Така техніка коштує близько мільйона євро, її відновлення досить дороге і тривале. Із пані Свириденко ми розглядали можливість виробництва вітчизняного аналога, який буде в рази дешевшим, скажімо, 4—5 мільйонів гривень. І в нас є велике сподівання, що саме на Харківщині випускатимуть такі спеціалізовані машини. Є зразок, його вже випробували, і підрозділи ДСНС ним задоволені. Тому що він, вважаємо, кращий за закордонну техніку. Фахівці допрацьовують цю модель, стоїть питання сертифікації. Ми хочемо придбати першу таку техніку за кошти обласного бюджету. А далі це вже може бути на рівні державної програми і централізованої закупівлі.
— Як допомагають міжнародні організації з розмінуванням?
— Їх у нас тут більш як десять. Усі працюють, але намагаються ще придивлятися. Чому? Бо такого досвіду розмінування, як на території України, в жодній країні немає. Адже заміновано найсучаснішими видами озброєння. Це пластикові міни, які важко виявити. Навіть провідні компанії, що володіють навичками, оновлюють своє оснащення, зокрема, виготовляють експериментальні дрони.
Ми прагнемо залучити міжнародних фахівців до розмінування сільськогосподарських земель. Вони вже працюють на певних полях. Для них пріоритет — маленькі фермерські господарства, що обробляють приблизно 35—50 гектарів. Тому що великі агрохолдинги мають ресурси і здатні самостійно розв’язати багато проблем.
— На початку липня першим 100 жителям області призначили компенсації за програмою «єВідновлення». Як відбувається цей процес?
— Харківщина — лідер зі збирання та оброблення даних, тобто фіксації руйнувань і зверненнями людей. Але ми маємо стати лідерами за розглядом цих заявок. А заявки розглядають комісії саме органів місцевого самоврядування, і ми маємо налагодити їхню роботу, щоб вони ефективно, максимально швидко та об’єктивно призначали компенсації. Можемо говорити про об’єктивні та суб’єктивні причини, які цьому перешкоджають. Об’єктивні: було внесено зміни щодо якісного складу комісій. Туди мали увійти представники громадських організацій. Минув час, доки виконкоми все затвердили. Певні адміністративні процедури мали пройти. А є суб’єктивні чинники. Коли людина подає заявку, комісія виходить на огляд, а заявника немає. Бо це внутрішньо переміщена особа, яка перебуває за межами навіть Харківської області й повернутися найближчим часом не планує. Люди повинні на це зважати. Звичайно, вони не мусять перебувати вдома 24 на 7, але доступ до оселі, приміщень, садиби має бути забезпечено. Тому процес і справді складний, однак слід нарощувати темпи.
— Ще одне болюче питання: чому жителі визволених територій досі отримують платіжки від енерго- та газових компаній за послуги, які вони не надавали в період окупації? Люди обурені.
— Кілька місяців тому це питання розглядав координаційний штаб області. За нашою ініціативою Кабінет Міністрів ухвалив постанову, якою заборонив стягнення з людей цієї «заборгованості». Це оперативне рішення. А далі маємо вирішити щось із цим «боргом»: або визнати його необґрунтованим і списати, або просто списати, а також зробити перезалік тим людям, які вже сплатили за квитанціями. Це опрацьовують і незабаром вирішать, я впевнений. Бо добре відома ситуація зі світлом в Ізюмі, на Дергачівщині, в інших населених пунктах, куди окупанти протягували електромережі з території російської федерації. Але цю електроенергію рахували вітчизняні лічильники. Така сама ситуація на Куп’янщині з газом.
— 7 липня Рада оборони області дозволила офлайн-навчання з 1 вересня за умови, що в закладі є укриття. З одного боку, воно, звісно, має бути, а з другого, — часу в нього спуститися критично мало, адже, як ви неодноразово наголошували, С-300 долітає до нас за 30—40 секунд.
— Ми можемо розглядати офлайн-навчання в певних населених пунктах наприклад Красноградського та Лозівського районів куди, на щастя, С-300 не долітають, таких фактів не було. Із крилатими ракетами інша історія, зокрема, із часом, щоб спуститися в укриття. Своїм рішенням Рада оборони дозволяє засновникам навчальних закладів проводити комбіновані заняття. Основний час — це онлайн, однак практичні заняття хоч раз на тиждень — офлайн. Так можуть робити і школи, й виші.
Тепер — увага! Укриття — це не пофарбовані підвальні приміщення. Укриття мають відповідати державним будівельним нормам і витримувати певні навантаження. Потрібно, наприклад, заливати додатковий бетонний шар.
— Країна пережила надважкий опалювальний сезон через ракетні удари. Як готуємося в області до наступного — і в плані стабільного надання комунальних послуг, і в розрізі безпеки?
— Працюємо, по-перше, за планом, ідемо за чіткими показниками Кабінету Міністрів. По-друге, маємо максимально відновити все, що було зруйновано, і в цьому напрямі в нас теж триває робота дуже високими темпами. Не називатиму зараз ні підприємства, ні об’єкти. Хоч знаю, повірте, про кожне: коли уклали контракт, коли буде поставка обладнання, коли монтаж і введення в експлуатацію. І по-третє, захист того, що ми відновимо. Захистити зовсім на іншому рівні, ніж було минулого сезону. Бо за тим, що ми пройшли опалювальний сезон, або, як хтось каже, проскочили, стоять життя наших енергетиків, комунальників, які гинули, зазнавали поранень, але під обстрілами виконували роботу.
Бувало таке, що ми рахували хвилини до точки неповернення, коли запустити енергосистему Харкова вже не вдалося б, і як наслідок — опалювальну систему також. Ми не говорили цього, щоб не ширити паніку. Але робили унікальні речі. Справді велика шана і подяка нашим комунальним службам. Вісім разів запускали систему опалення в Харкові, ТЕЦ-5 запускали з нуля, хоч за алгоритмом це неможливо, її слід запускати раз на сезон. Або коли перебили магістральний газопровід і ТЕЦ-5 залишилася без газу, теплоцентраль в аварійному режимі працювала майже дві доби на мазуті. Так, це передбачено, але це дуже складно. Люди трудилися кілька діб без відпочинку, щоб усе відновити.
Юлія БАЙРАЧНА,
Укрінформ
(Надруковано зі скороченнями)