Знаєте анекдот: пасажир прибіг на перон, а поїзд пішов. П’ять хвилин, як рушив за графіком, чемно пояснив працівник вокзалу. «Не дуже й спізнився», — втішив себе пасажир. Залізницю називали державою в державі завдяки порядку і дисципліні. «Найнадійніший» — теж про цей вид транспорту. Навіщо це пишу? Щоб утішити себе і вас, як цей пасажир.

Не говоритиму про якість облаштування пасажирських вагонів. Львівській залізниці понад півтора століття, а таке враження, що в тих вагонах ще цісар Франц Йосиф їздив. Та найбільше нервів, часу і втрат маємо через запізнення поїздів та електричок. Для прикладу, 24 квітня близько 16 години електричка з Ходорова до Львова спізнилася на 15 хвилин, зі Львова на Трускавець відбула на півгодини пізніше. Над поясненнями голови не ламають і навіть не перепрошують: із технічних причин і крапка. Пасажири запізнюються на автобуси до сіл. Я, для прикладу, мусила чекати цілу годину на останній рейс міського автобуса. Та це, як кажуть, лише квіточки. Алла Аністратенко з Буковини придбала квиток на поїзд №668 ША за маршрутом Чернівці — Ковель на 22 березня. Потяг спізнився до Львова на понад дві години. Тож пані Алла запізнилася на літак, який відлітав до Познані 24 березня о 4.30, а заодно і зворотний квиток на цей літак. Діставалася до місця призначення найближчим рейсом за новопридбаним квитком до Берліна, куди за 280 км їхав по неї автомашиною чоловік. Пані Алла витратила зайвих 4 тисячі гривень, а ще ж моральні збитки, яких їй завдала залізниця, не перепросивши, коли зателефонувала і повідомила про ці неподобства на «пряму лінію» Укрзалізниці. Ні провідник, ні начальник поїзда №668 ША, до яких вона апелювала, не інформували, що має запізнення поїзда відмітити на квитку в касі, щоб добиватися компенсації збитків за неналежне виконання зобов’язань перед пасажиром. Зрештою, невже ці запізнення такі тотальні, що відповідні служби підприємства їх не фіксують, не контролюють і не роблять висновків?

На «прямій лінії» Укрзалізниці сказали пані Аллі: це не їхня провина — був несправним тепловоз. Усе зіпхнули на тепловозне депо. А депо — не залізниця? У ці внутрішньовиробничі деталі має вникати служби надавача транспортних послуг, а не пасажир, який платить за головний документ безпеки і якості — квиток. Чи треба залізницю по судах затягати, щоб нагадати про елементарну честь мундира та інтереси споживача її послуг?

 Ольга ЛОБАРЧУК
для «Урядового кур’єра»