Понад рік минув із дня смерті Бориса Клімчука — відомого державного діяча, дипломата, вчителя, управлінця. А біль від цієї передчасної втрати так і не минув.
І, як показали її роковини, на які в рідному селі покійного зібралися сотні людей з усієї області та з-за її меж, мине не скоро. Бо надто багато доброго для Волині й волинян встигла зробити ця Людина, яка квапилася не просто жити — змінювати наше життя на краще.
Про масштаб діяльності красномовно свідчить те, що благодійний фонд «Рідна Волинь», заснований Борисом Клімчуком у 2003-му, еквівалентну мільйонові доларів США матеріальну допомогу надав семи тисячам волинян, зокрема 1,2 тисячі ветеранів війни. За його сприяння було видано 50 книжок волинських авторів, побудовано та реставровано 200 храмів, придбано п’ять спеціалізованих автомобілів швидкої допомоги, підтримано фінансово сім’ї загиблих на Євромайдані під час Революції гідності та бійців російсько-української війни, що стала найзагрозливішим випробуванням для нашої державності за всі роки незалежності України. І це лише на ниві благодійництва, яку щедро живив волинський бізнес.
А ще ж в житті багаторічного очільника Волинської області було багато інших справ і досягнень, які нині й ще впродовж наступних десятиліть нагадуватимуть про «Б.П.», як іноді поза очі називали його управлінці.
Ініціація у 1990-х, коли рівень інфляції в державі перевищив 10 000 (!) відсотків, — Музею волинської ікони, який нині не обминає увагою жоден із державних діячів, які бувають на Волині. Підняття з багаторічних облогів десятків тисяч гектарів земель. Системна підтримка родинних тваринницьких ферм, жартівливо названа «му-му». Освітлення доріг у межах населених пунктів, що зробило їх безпечнішим, і вже зберегло не один десяток людських життів та доль. Сотні інших справ, що поліпшували життя волинян.
І, звісно, те, що залишиться в області на віки: реконструкція будинку-садиби В’ячеслава Липинського і створення в ньому музею патріота українського народу, поляка за походженням. Реконструкція і відкриття єдиного у світі музею всесвітньо відомого композитора Ігоря Стравінського. Реконструкція художнього відділу обласного краєзнавчого музею. Реконструкція… Цей перелік можна продовжувати.
Мільйони і десятки мільйонів, що надходили в область із бюджету, ішли на благо Волині та її жителів, господарського комплексу.
Ніби відчуваючи біду, що у вигляді російської агресії у 2014-му прийде в Україну, Борис Клімчук за життя неодноразово казав:
— Зшиваймо докупи розділену штучно політиками Україну! Нам треба долати ментальні розбіжності, що є на заході і сході. І тому журналістів, які приїдуть до нас із центральних та східних областей, приймімо так, щоб вони назавжди зберегли добру пам’ять про Волинь і волинян, про Західну Україну.
Тоді редактори багатьох газет, що в межах акції «Волинь очима редактора» приїхали для знайомства з регіоном, були зачаровані керівником ОДА. Він замість протокольних 15 хвилин спілкувався з ними майже півтори години. Тоді він і розповів, що «найстрашніша таємниця на Волині — таємниця рівно три доби». Що за декларацією він найбагатший голова облдерж?адміністрації в Україні, «бо на дипломатичній службі таки добре платили». Що на дачі в селі Мельники Шацького району в нього відпочиває дочка Ющенка, і там він селить чиновників, які напрошуються в гості. І ще багато чого.
— Який відкритий ваш голова! — із захопленням висловила тоді мені враження від цієї зустрічі журналістка зі сходу України.
— Та він ще й прес-конференцію може розпочати з вибачення перед журналістами. Пробачте, мовляв, колеги, або я не так висловився, або ви мене не так зрозуміли.
Волиняни вже вдосталь надивилися на різного штибу «привізних генералів», що їх регулярно постачала в Луцьк центральна влада. І, здається, виробили в собі міцний імунітет на їх неприйняття.
Борис Клімчук був людиною, яка, на переконання генерал-майора дипломатичного радника першого класу Валерія Венгера, що працював з ним в Азербайджані, «мала б керувати не в області, а в Києві. Бо за масштабністю мислення, вмінням передбачити і правильно оцінити далеку перспективу, опрацювати системні послідовні рішення — таких там нині обмаль!»
Повноколірне видання формату А-4 про цю непересічну людину, що вийшло на пожертви волинських бізнесменів, складається з кількох розділів: «Отчий світильник», «Step by step», «Дипломатична місія», «Друга «Волинська ріка», «З добрими ділами для рідної Волині». Колишній очільник Волинської ОДА у книжці, написаній десятками людей, постає різним у різні періоди. Але завжди лідером.
— Наша держава у пріоритет нині поставила гроші та заробіток, а Борис Петрович завжди підтримував книжку. Великі люди роблять і великі кроки на підтримку культури, — сказав під час представлення книжки її видавець Дмитро Головенко. — Ми хочемо, щоб нереалізовані ідеї Бориса Петровича втілювали й інші люди, щоб вони теж стали успішними.
— Пам’ять, яку залишив по собі наш земляк, — високого змісту та честі. Це пам’ятник людині надзвичайно грамотній, талановитій, титанічній, яка понад усе любила Волинь і волинян, — переконана редактор Ніна Долінчук, яка блискуче виконала покладену на неї редакторську роботу. Створена колективом авторів — людей, які знали Бориса Петровича і працювали з ним, — добротна книжка стала не черговим єлеєм на адресу якогось чинного політика, а вже рукописним пам’ятником видатному волинянину і великому другові «Урядового кур’єра». А ще — відмінним посібником для всіх, хто нині приходить у велику чи малу політику, щоб служити людям.