75 років тому тодішні УРСР і Польський комітет національного визволення уклали угоду про «евакуацію українського населення з території Польщі до УРСР і польських громадян з території УРСР до Польщі». Це був початок великої трагедії — насильного переселення українців із земель, де вони жили споконвіку. Протягом кількох років з Лемківщини, Холмщини, Підляшшя, Надсяння в Україну депортували майже пів мільйона осіб. Тих, хто залишився на Закерзонні, а це, як стверджують історики, понад 140 тисяч людей, під час сумнозвісної акції «Вісла» комуністична влада вивезла далеко на захід Польщі.
Депортованих українців із Лемківщини, Холмщини, Підляшшя, Надсяння розселили-розсіяли здебільшого в центральних, східних і південних областях України. Тисячі людей правдами й неправдами (дехто пішки й навіть з худобою) поверталися на Галичину, де ландшафт хоч трохи нагадував їхній край. Чи не найбільше з вимушених переселенців знайшли прихисток на Тернопільщині.
20 років тому одна із західних етнографічних гілок українців — лемки започаткували в області свій фестиваль, аби запалити традиційну лемківську ватру, порозмовляти рідною говіркою, заспівати в єдиному гурті. Місцем проведення дійства стало село Гутисько в Бережанському районі. Тут організували два такі заходи. Утретє вже зібралися в місті Монастириська, яке нині неофіційно називають лемківським. Тутешнє урочище Бичова з роками ставало не лише фестивальною домівкою, а й музеєм просто неба «Лемківське село». Тут вдалося останніми роками освятити капличку та дзвіницю, криницю, а також відбудувати подвір’я лемка-ґазди, спорудити млин-вітряк, урочисто відчинити двері хижі (хати) гончаря, кузні, інших споруд. Держава, за словами голови Всеукраїнського товариства «Лемківщина» Олександра Венгриновича, на будівництво скансену надала 17 гектарів землі та ще шість гектарів на облаштування стоянки для транспортних засобів під час мистецьких заходів.
Нинішнього серпня поблизу Монастириськ знову залунали дзвони. Вони сповістили про відкриття ХХ фестивалю лемківської культури «Дзвони Лемківщини». Його особливістю стало й те, що він отримав статус міжнародного. З багатьох областей нашої держави, а також Канади, США, Польщі, Словаччини, Хорватії, Сербії з’їхалися на цей мистецький захід лемки. Фестивалили три дні.
Запалили й велику лемківську ватру, яка палала впродовж усієї ночі. Навколо багаття молодь організувала співи, розмаїті забави. Наступного дня всі зібралися в райцентрі. Традиційно пройшли врочистою ходою центральними вулицями міста Монастириська. В її лавах також крокували великі рухомі ляльки лемка та лемкині. Учасники врочистостей поклали живі квіти до пам’ятника Тарасові Шевченку, меморіалу борцям за волю України, пам’ятного знака жертвам депортації, фігури Покрови Пресвятої Богородиці.
Фестивальні дні вирували запальними лемківськими танцями, душевними піснями, ярмарковим духом. Подбали й про численні майстер-класи. Можна було навчитися зав’язувати лемківську хустку, точити ножі, замішувати тісто, шаткувати капусту, малювати писанки, а також спробувати помолоти зерно на жорнах, помолотити ціпами снопи. Про премудрості бісеро- та лозоплетіння теж розповідали. Запрошували оглянути презентаційну виставку матеріалів щодо будівництва музею Lemko S.V.I.T. Діяла оновлена експозиція музейного комплексу «Лемківське село». Газдині приготували й частували смачними лемківськими стравами.
«Дзвони Лемківщини» — воістину надзвичайне дійство, бо сюди лемки їдуть по любу їхньому серцю говірку, пісню, традиції та звичаї, страви.
Ми в Google+