У викривленій паралельній дійсності, в якій уже чимало років існують правителі кремля, жителі українських міст і сіл після 24 лютого 2022 року мали б зустрічати російські танки букетами квітів. А за почесне право вручати хліб і сіль «визволителям» вони навіть мріяли про тисняву і штовханину. Само собою, хворобливо марили за поребриком, що з охочих працювати на окупантів виникне довжелезна черга досвідчених управлінців та кваліфікованих фахівців у всіх галузях. І найбільші сподівання ініціатори збройного вторгнення в Україну в таких галюцинаціях покладали на Донбас, бо той мав стійку репутацію кузні кадрів для українських уряду, парламенту та всіх гілок влади й економіки.

Та не так сталося, як ввижалося. Ще 2014 року рашисти зіткнулися з реальністю, коли з окупованих ними населених пунктів масово виїхали люди, на професійні якості чи досвід яких вони наївно розраховували. Співпрацювати з окупантами погодилися здебільшого дрімучі неуки, нездари, нікчеми і лузери, представники кримінального світу, безнадійні випивохи та інші представники соціального дна. Навіть в обласних центрах Донецьку й Луганську путінці не змогли відшукати гідних кандидатів на посади керівників «республік», і їх тоді очолили відомі карикатурні персонажі. Зрештою ці типи докерувалися до того, що одного з них рашисти жорстоко «зачистили», а іншого потай відвезли у глибинку росії, немов його й не було. 

Теперішнього лідера ОРДО д. пушиліна в Донецьку навіть прихильники окупаційної влади вважають гіркою пародією на керівника. А недавню нагороду, яку йому вручило саме пуйло, вважають чорною міткою кремля, бо «глава республіки» давно розписався у власній некомпетентності та браку навіть натяків на організаторський чи управлінський хист. Як саме і коли приберуть керівника в Донецьку, покаже майбутнє, а в Маріуполі окупанти вже змінили ватажка окупаційної влади.

Горе окупованим

«Із давньої історії відомий вислів «Горе переможеним». Багато моїх земляків підтвердять, що до сучасної історії Маріуполя він може стосуватися тільки частково. Адже рашисти не перемогли місто: вони його зруйнували й окупували. А те, що на чолі міської окупаційної адміністрації раптом опинився костянтин іващенко, — ще одне горе окупованим.

Місцеві люди вважали таке кадрове рішення тимчасовим непорозумінням і не вірили, що ця персона здатна виконати хоч щось із того, чого наобіцяли росіяни: постачання електрики, води і частково тепла, відбудова, працевлаштування… Він запам’ятався переважно скандалами довкола незаконного привласнення чужого майна, тривалих пиятик та намаганнями виправдовувати свою безпорадність», — розповідає житель Маріуполя.

Звісно, наївно вважати, що іващенко, який, за попередньою інформацією, нині перебуває на лікуванні, потрапив у владу завдяки авторитету чи досвіду. Адже це саме той тип цинічного гауляйтера, який заробив свою посаду потворною зрадою. Правоохоронці вже мають докази того, що майбутній «мер» був серед тих маріупольців, які під час наступу рашистів на місто коригували вогонь ворожої артилерії. Тобто ці виродки сприяли тому, щоб артилерія та літаки «визволителів» якомога швидше знищили важливі інфрастуктурні об’єкти і склади, а тамтешні люди залишилися без тепла, води, електрики. А вже на чолі окупаційної адміністрації іващенко насамперед кинувся збагачуватися, ставши «дахом» для мародерів. І схоже, саме щоб покласти край свавіллю у вигляді майже офіційного грабіжництва, серйозно взятися за мобілізацію і нарешті «навести порядок», рашисти призначили нового керівника, яким став колишній в.о. начальника Маріупольського управління МВС України в Донецькій області олег моргун.

Міліцію Маріуполя полковник моргун очолив драматичного 2014 року, саме тоді, коли його попередника захопили російські «туристи» та місцеві бойовики «днр». Невдовзі він, зрадивши присязі, перейшов на бік окупантів.

2017-го завершилися судові слухання у Запорізькому суді: моргуна заочно визнано винним у скоєнні кримінального злочину, передбаченого ч. 1. ст. 258-3 КК України (участь у терористичній організації) і присуджено покарання у вигляді позбавлення волі на 11 років.

У січні 2022 року українська прокуратура відкрила чергову справу проти зрадника в погонах: за співпрацю з російськими окупантами у складі Новоазовської адміністрації (був її керівником) йому загрожує ще один вирок і перебування за ґратами до 10 років.

Окупанти змушені не гребувати такими кадрами, але закономірно гидуючи зрадниками і зневажаючи їх, використовують тільки тимчасово і ситуативно. Далі колабораціоністи не без участі російських «визволителів» резонансно чи тихо зникають з посад чи взагалі із життя.

«Так реалізовувати кар’єрні амбіції ганебно!»

Уже ні для кого не секрет: погоджуючись на співпрацю з рашистами, громадяни України керуються переважно не тільки ідейними міркуваннями, а й прагненнями нарешті досягти омріяного кар’єрного зростання чи миттєвого збагачення. У Маріуполі таке відбувається майже за приказковою схемою: «Немає злого, щоб на добре не вийшло». Адже дуже багатьом місцевим колабораціоністам для отримання високих і фінансово жирних посад навіть не треба було докладати великих зусиль. Залишалося тільки погодитися йти на робочі місця, які стали вакантними після виїзду з міста чи загибелі попередників.

Звичайно, зрадники тепер згодні виправдовувати та підтримувати повномасштабну агресію рф проти України, а очевидну звірячу жорстокість росіян, руйнування міста, вбивства і знедолення тисяч маріупольців називати «визволенням». Та серед них є, мабуть, найогидніша категорія зрадників-пристосуванців, які не лише самі кажуть, що війна-«нещастя» насправді є «щастям», а й переконують у цьому і навчають дітей. Це місцеві вчителі та працівники дошкільних закладів, і особливо ті, хто ще недавно голосно підтверджував свої проукраїнські настрої.

Маріупольські активісти, які створили інформаційний проєкт «Зрадомір», де фіксують місцевих колабораціоністів, чимало уваги приділяють педагогам. І більшість перевертнів, які нині впевнено брешуть учням шкіл, що рф не нападала на Україну, а Маріуполь знищили «фашистський батальйон «Азов» та міжнародні найманці зброєю НАТО, піднялися і опинилися на теперішніх посадах тільки завдяки війні та загибелі чи вимушеній евакуації колег.

Наприклад, проміж тих, котрі співпрацюють з російськими вбивцями міста і тисяч земляків, світлана і. — на виховній ниві ніколи не хапала зірок з неба. Після закінчення школи більш як 30 років вона працювала звичайною вихователькою в дитсадку №35 і про якесь підвищення навіть не думала. А тепер несподівано стала аж директором ясел-садка №114. І взялася публічно розповідати малим вихованцям, їхнім батькам (якщо вони живі) та іншим маріупольцям, що треба, приміром, подякувати будівельникам з рф, які полагодили дитячий заклад, що його зруйнували російські зайди.

Приблизно так само стрімко зробили кар’єру й інші місцеві педагоги, які пройшли курси перекваліфікації (насамперед вчителі історії та мови) й активно промивають мізки школярам, використовуючи брехливі наративи кремлівської пропаганди.

На жаль, нерідко найактивніше працюють на ворога ті представники цієї професії, які ще недавно позиціонували себе палкими патріотами України. Серед таких колеги згадують ірину х., яка 16 років вчила учнів початкових класів у ЗОШ №50 і досить активно брала участь у всіх проукраїнських заходах. Після окупації міста ця кобіта погодилася на співпрацю з рашистами, працює завучем і навіть отримала від окупаційної влади відзнаку «Кращий учитель року».

«Ми працювали разом багато років. У нас у колективі склалися дуже гарні професійні й людські стосунки, тому коли дізналася про зраду, це було дуже боляче. Навіть можу зрозуміти, що хтось із колег в обставинах, коли не було змоги виїхати з міста, погодився працювати вчителем, аби прогодувати родину. Проте ніколи не зрозумію, коли український вчитель погоджується обійняти керівну посаду і працювати на ворога. Реалізовувати власні кар’єрні амбіції через війну й окупацію ганебно», — коментує ситуацію директорка школи №50 Олена Фуріна, яка виїхала з міста й організувала роботу навчального закладу в дистанційному форматі.

Варто нагадати, що такі дії більшості колабораціоністів не тільки ганебні та огидні, а й караються законом: відповідно до ст. 111-1 КК України, робота вчителя у школі на окупованій території й запровадження російських стандартів освіти має наслідком позбавленням волі до 10 років з конфіскацією майна чи без цього.