На платформі відповідального батьківства

«Печаль дітей знов нас пече. Їм треба материнські руки, їм треба батьківське плече», — ці поетичні рядки поета Вадима Крищенка вже давно стали пісенними. Кожен з батьків про це знає, але, на жаль, чимало з них не беруть такі постулати за основу власного життя, отже не дбають про сина чи доньку, їхній усебічний розвиток, не огортають любов’ю й теплом. Тож у Тернополі взялися за втілення соціальної ініціативи — платформи відповідального батьківства.

Ні, її учасники не прагнуть замінити маму й тата чи виконувати їхні функції. Претендують, як зауважив підприємець і громадський діяч Микола Сліпченко, на те, щоб під час утілення проєктів під парасолькою цієї платформи отримати певну інформацію, яка дасть змогу внести корективи, дійти певних висновків і звернути увагу батьків, школи, влади на ті чи інші перекоси, проблеми, які є нині.

«Відтворити те, що є нашим єством»

Примітно, що до створення цієї соціальної ініціативи долучилися представники місцевої влади, депутатського корпусу, різних громадських організацій, підприємництва, церкви. Усі вони зібралися за круглим столом у приміщенні благодійного фонду «Карітас Тернопіль».  Його директор отець Андрій Марчук зазначив, що наразі цей проєкт не має назви, але стосуватиметься відповідального батьківства, де розглядатимуть тему подружнього, сімейного життя, здоров’я та розвитку дітей, а також різних аспектів, зокрема питань медицини, охорони довкілля.  «Дуже хотів би, аби ми думали серцем.  Внутрішній стан найкраще показує те, що ми мали б зробити», — зауважив отець Андрій.

Заступник Тернопільського міського голови, голова правління благодійного фонду «Єднання поколінь» Леонід Бицюра готовий долучитися до цієї батьківської платформи в напрямі підготовки проєктів, які «будуть самостійними, автономними». Він активно працює з релігійними, громадськими структурами щодо цінностей, що домінують в українському суспільстві. За баченням пана Леоніда, з дефектів соціальної спільноти, які впливають на сьогодення, а найголовніше — на майбутнє, передусім треба звернути увагу на розрив між віковими групами, стосунки між батьками й усередині сім’ї. У глобалізованому світі виживають лише ті спільноти, які об’єднані цінностями. Тож, упевнений, що повинні повернутися до основ родини, належного співжиття та співпраці в ній, питань взаємодії між літніми й молодими, передавання естафети традицій, звичаїв, побутового досвіду та інших засад моралі, виховання, діяльності, світогляду. «Маємо відтворити те, що є нашим єством», — каже Леонід Бицюра.

Останніми роками пан Леонід займається питаннями дитячого здоров’я, стану навколишнього середовища. Свого часу в Тернополі хлопчиків і дівчаток діагностували за одинадцятьма видами хвороб, підсумки отримали невтішні. Зрештою, загалом у країні не кращі показники в цій царині. Україна тримає сумне лідерство не лише за показниками дитячої захворюваності, а й за втратою працездатності у працездатному віці, інвалідизацією громадян. Це спричиняє зміни структури суспільства, адже велика кількість людей потрапляє до розряду вразливих категорій і стає для економічно активної частини українців певним зобов’язанням. Тим часом у нас немає дієвої системи охорони здоров’я й самоконтролю за якістю медичних препаратів, деградації зазнає мережа медичних закладів.

Значна частина українців повсякдення розуміє лише як нагромадження матеріальних благ, воліє домогтися великих статків.  І в цій постійній гонитві втрачаємо зв’язок з основними цінностями і з тим найдорожчим, що маємо, — нашими дітьми. На них у батьків часто бракує часу, уваги. Сини й доньки непомітно виростають і стають дорослими та отримують такі самі виклики, як і їхні батьки.

Підприємець і громадський діяч Микола Сліпченко переконаний, що прийдешнє батьків — це майбутнє їхніх дітей. Тож платформу відповідального батьківства для себе він визначає як «ґрунт, у який можуть потрапити зернятка певних проєктів», що стосуватимуться теми здоров’я чи безпеки дітей або їхньої освіти й правильності формування життєвих цінностей. І ці ініціативи матимуть послідовність та завершеність.

Перед собою пан Микола ставить завдання втілювати проєкти, пов’язані зі здоров’ям дітей. Ідеться про увагу до профілактики, діагностики, систематизації всіх отриманих даних. Реалізовувати такі плани візьметься з початком навчального процесу, якщо, звісно, не заважатиме карантин.

Тернопільські татусі мають свій клуб

Олег Карпик виховує трьох дітей.  Він тренер і волонтер ініціативи «Tato. Net». Це міжнародний чоловічий рух, що має широку мережу співпраці татусів у Польщі, Україні, Білорусі. Відновлення активного та осмисленого батьківства — така мета цієї ініціативи. На думку пана Олега, бути татом дуже відповідально, це серйозне покликання. Адже для повноцінного фізичного, психічного, а також емоційного, духовного, суспільного розвитку хлопчикові й дівчинці потрібна не лише мама, а й батько.

«Ми не досконалі, тож нам треба вчитися. І тут ми вчимося бути батьками, ділимося власними успіхами й невдачами», — зізнається він. 

Йому найбільше болить татівство й молодь. У наш час суспільство має багато клопотів зі злочинністю, наркоманією, проституцією, алкоголізмом. Причини цього — й у безвідповідальному батьківстві. Нині багато сімей живуть без батька. Але навіть якщо він фізично і є у родині, то часто не долучається активно до виховання дітей, розв’язання сімейних проблем.

«Добре, в кого тато є — той, що діток любить!» — поетичний рядок, у якому закладено основу відповідального батьківства. Адже любити — означає бути захисником і годувальником, навчати сина чи доньку життєвих премудростей і розрізняти добро та зло, брати активну участь у долі дітей, дослухатися до їхніх побажань і прагнень, бути беззаперечним авторитетом у всьому.

Олег Карпик каже, що чимало років тому заснували громадську організацію «Молодіжна реформація», яка разом із християнським навчальним центром «Успіх» відвідала вже майже всі школи Тернополя. У них систематично проводять заняття з підлітками за програмою, що має гриф МОН України. І надалі ділитимуться досвідом у роботі з татами, молоддю, школярами, проводитимуть тренінги із профілактики згубних звичок. Аби батьки могли більше часу бути з дітьми, організовують навіть для них табори, так звані тато-кемпи.

У Тернополі також заснували «Тато-клуб», аби досліджувати, в якому стані татівство в Україні й світі.  Тут батьки отримують відповіді на запитання, як поводитися з дітьми в конкретних ситуаціях, надихаються гідними прикладами, тож і самі прагнуть зробити щось корисне та добре у власній родині.

Юрій Мамус, тренер ініціативи «Tato. Net», виховує трьох синів. Розповідає, що у клубі татусі збираються здебільшого раз на місяць. Щоразу розглядають одну з тем, слухають лекції та грають в інтерактивні ігри, спілкуються, діляться досвідом з доброго татівства на різних етапах розвитку дитини.

Підґрунтям таких зустрічей слугує курс «Сім секретів ефективного батьківства». Під час цього тренінгу аналізують, пізнають слабкі та сильні сторони власного батьківства, дізнаються практичні методи написання і втілення тато-плану, відкривають таємниці належного налагодження зв’язку тато — дитина та інше.

Через карантинні обмеження тернопільські татусі не мали змоги зустрічатися певний час, але твердять, що є потреба в таких вишколах, спілкуванні, тож роботу «Тато-клубу» відновили. 

Ось такі різні за формою й діяльністю громадські організації разом із владним представництвом вирішили в Тернополі об’єднатися на платформі відповідального батьківства. Це надихає. Бо, кажучи пісенними рядками, «в дітях ми себе лишаєм, себе продовжуєм в житті». І це продовження має бути гідним.