ТОЧКА ЗОРУ
За різними дослідженнями, на синдром дефіциту уваги страждають від 25% до 49% дітей у всьому світі
Людмила ЗНІЩЕНКО,
лікар-педіатр, психотерапевт
Останнім часом у засобах масової інформації багато пишуть і говорять про появу обдарованих «особливих» дітей, котрим часто приписують усілякі чудеса, цілительство важкохворих людей, паранормальні здібності тощо. Проте тут важливо зрозуміти: хто є хто? Вундеркінди, індиго, гіперактивні діти, аутисти — хто вони і як зрозуміти, де обдарованість, талант, а де захворювання, погане виховання? Якими є об’єктивні критерії оцінки обдарованості таких дітей чи стану їхнього здоров’я та поведінки? Як поводитися з ними суспільству в цілому й батькам, педагогам та одноліткам зокрема?
Усі батьки, не байдужі до майбутнього своїх дітей, хочуть бачити їх успішними в житті. При цьому подекуди прагнення вирізнитися спонукає деяких мам і татусів до неправильного підходу у вихованні. Як наслідок, вони свою просто здібну дитину перетворюють на джерело задоволення власних амбіцій, переконуючи всіх, що їхнє дитя унікальне, не таке, як інші. Виплекане в дитині відчуття зверхності над іншими позбавляє її в майбутньому вміння спілкуватися в колективі, мати близьких друзів, призводить до внутрішньої самотності, психологічних проблем.
Насправді будь-яка дитина народжується зі своїми талантами та здібностями. Щоправда, їх рівень залежить від багатьох чинників, зокрема йдеться про спадковість, генетику, освіченість самих батьків тощо.
У будь-якому разі завдання батьків — створити умови для всебічного розвитку дитини. Початок успіху — це психологічне й фізичне здоров’я самих майбутніх тата й мами, готових до зачаття дитини, чистота їхніх помислів, взаємини в родині. А також те, що спонукає їх народити дитя: кохання одне до одного чи, як це, на жаль, буває, досягнення якоїсь іншої мети. Важливо, аби немовля було бажаним для обох батьків, щоб ніхто з них не хотів вдатися до аборту або ще гірше — відмовитися від дитини після її появи на світ.
З думкою автора цих рядків можна не погоджуватися, проте великий досвід роботи з дітьми й підлітками впродовж багатьох років дає підстави стверджувати, що небажання мати дитину навіть у думках призводить до того, що в майбутньому в неї можуть з’явитися проблеми з одержанням та засвоєнням інформації, знань, у побудові стосунків із людьми. Адже негативне ставлення до дитини впродовж її внутрішньоутробного розвитку залишає свій слід на становленні нервової системи, психіки, мозкової діяльності. Жінка, котра виношує небажану дитину, приділяє менше уваги правильному харчуванню, може палити, вживати алкоголь або наркотичні речовини, що, в свою чергу, збільшує негативний вплив на формування плода, збільшує ризик народження хворого немовляти. А також може бути, до речі, одним із чинників народження дитини з гіперактивним синдромом.
Кожна дитина - це окремий світ. Фото з сайту gexxxdesign.ru
Високий інтелект і… погані оцінки
Останні кілька десятиліть у всьому світі збільшується кількість дітей різного віку, котрі вимагають до себе особливого підходу у вихованні, навчанні, а також спілкуванні в родині, дитячому садку, школі, з однолітками та й із усім світом загалом. Вони відрізняються від інших тим, що мають конкретний медичний діагноз свого стану, котрий, з одного боку, заважає їм добре вчитися та поводитися, а з другого — на відміну від багатьох «нормальних» дітей, вони мають високий інтелектуальний потенціал.
Ця суперечність і виділяє їх в окрему групу ризику. Таких дітей називають гіперактивними, медичний діагноз — СДУГ (синдром дефіциту уваги з гіперактивністю). СДУГ — це серйозна соціальна проблема, оскільки трапляється в багатьох дітей дошкільного й шкільного віку, а також дає знати про себе й у дорослому житті. За різними дослідженнями, від неї страждають від 25% до 49% дітей у всьому світі. Якщо дитина гіперактивна, то разом із нею труднощі відчуває все її оточення: батьки, педагоги, однолітки... Щодо ровесників такі діти агресивні й вимогливі, отож інші діти уникають дружби з ними. Гіперактивні мають проблеми з поведінкою, труднощі в навчанні, в школі вони неуважні, непосидющі й крикливі, постійно вимагають до себе уваги вчителя. Проблема ефективного навчання цих дітей стає дедалі актуальнішою. Якщо раніше в класі таких були одиниці, то тепер їх нараховують 20-30%, і ця кількість постійно зростає.
Якщо таким дітям не надати своєчасну кваліфіковану допомогу, в майбутньому може сформуватися асоціальна або навіть психопатична особистість. Діти, котрі страждають на СДУГ, входять у групу ризику щодо раннього алкоголізму, наркоманії й становлять значний відсоток дитячої злочинності. На синдром дефіциту уваги частіше страждають хлопчики: у них він зустрічається вчетверо-вп’ятеро частіше.
Ознаки розладу найбільш виражені в дошкільному й молодшому шкільному віці. Пік прояву гіперактивності збігається з періодами підготовки до школи й початкового навчання, що зумовлено особливостями розвитку вищої нервової діяльності. Треба зазначити, що в 6-7 років гіперактивні діти не готові йти до школи через уповільнення темпів функціонального дозрівання кори головного мозку й підкіркових структур. Питання про готовність гіперактивної дитини до школи повинно вирішуватися індивідуально в кожному конкретному випадку.
Однозначної думки немає
Існує багато теорій щодо причин появи цього синдрому, але однозначної думки немає й дотепер. У 10—25% випадків гіперактивності дослідники називають спадкову схильність. Зокрема в 57% батьків, чиї діти є гіперактивними, спостерігалися ті самі симптоми. Але в цих батьків часто присутні й інші негативні чинники: алкоголізм, психопатії, алергійні захворювання, астма, екзема.
Збільшує кількість нервово-психічних захворювань й екологічне неблагополуччя. Продукти з великою кількістю харчових домішок, консервантів, барвників також можуть бути однією з причин гіперактивності. Крім того, її можуть зумовити й несприятливі умови в родині, часті сімейні конфлікти, низька матеріальна забезпеченість родини, брак належного емоційного контакту дітей з батьками, довга розлука з ними.
Для виявлення й діагностики дітей із СДУГ використовуються різні методи психодіагностики, зокрема малюнок та гра. Для лікування й корекції гіперактивної поведінки застосовуються медикаментозна терапія (психостимулятори), психотерапія (медитація, аутогенне тренування, сімейна психологія тощо), спеціальне навчання. Для успішного результату важливо об’єднати зусилля батьків, педагогів, психологів, лікарів — невролога, педіатра, психіатра. Адже проблема гіперактивності дітей є комплексною й соціально значущою.
Для кожної дитини має бути складена індивідуальна схема лікування. Важливо встановити психологічний контакт із нею, завоювати довіру дитини та врахувати, що такий метод виховання, як покарання, для цих дітей неефективний, оскільки вони мають низький поріг чутливості до негативних стимулів і не реагують на них, але водночас швидко відгукуються на найменшу похвалу.
Кожна дитина — це окремий світ, добробут у якому залежить значною мірою від нас, дорослих. У наступних публікаціях ми зупинимося на особливостях поведінки й виховання дітей-аутистів, індиго та вундеркіндів.
ЗВЕРНІТЬ УВАГУ
Критерії виявлення гіперактивності:
♦ Дефіцит уваги: нездатність зосередитися на засвоюваному матеріалі. Дефіцит уваги може супроводжуватися надмірною активністю зі слабким контролем поводження, що веде до поведінкових порушень, зокрема: дитина не слухає, коли до неї звертаються; вона непослідовна, не може довго втримувати увагу; з ентузіазмом береться за завдання, але не закінчує його; часто губить речі; неорганізована; часто буває забудькуватою; уникає завдань, що вимагають розумових зусиль.
♦ Рухове розгальмування поширюється на весь організм: дитина не може всидіти на одному місці; виявляє ознаки занепокоєння (постійно рухається, тарабанить пальцями, залазить кудись, не думаючи про небезпеку); має порушену координацію рухів; спить менше за інших дітей; багато говорить.
♦ Імпульсивність: дитина відповідає, не дослухавши до кінця запитання; не може чекати своєї черги; перериває інших у розмові; погано зосереджується; в неї часто змінюється настрій, виникає почуття страху.