Експерт Центру політико-правових реформ,
кандидат юридичних наук
Олександр БАНЧУК
— Під час підготовки, ухвалення і в перші місяці чинності нового КПК очікуваним було його несприйняття слідчими і прокурорами, в яких забрали велику кількість повноважень, а також суддями, оскільки вони отримали більше навантаження. Але певною несподіванкою стали скептичні настрої представників адвокатської спільноти. Не зменшують їхнього незадоволення й оприлюднені факти позитивної практики застосування нового КПК.
Які ж основні проблеми нового КПК, проти яких виступають адвокати?
Вони переважно зводяться до двох речей: ліквідації стадії порушення кримінальної справи та зміни процедури повідомлення особі про підозру. Справді, прийняття слідчим постанови про порушення кримінальної справи раніше могло оскаржуватися до суду і було гарантією захисту прав людини від необ∂рунтованого кримінального переслідування. Новий КПК скасував цю процедуру і передбачив автоматичний початок розслідування з моменту подання заяви про злочин. Якщо раніше слідчий після порушення справи міг обмежувати більшість прав особи протягом тривалих строків, то в новому кодексі закладено механізм, згідно з яким будь-яке обмеження прав людини, особистих чи майнових, повинно відбуватися лише на підставі санкції суду. Критиків цих змін навіть не зупиняють аргументи, що такого механізму не існує в цивілізованій Європі.
У новій структурі кримінального процесу важливе значення отримує момент повідомлення особі про підозру. З цього починається відлік строків розслідування: вони значно скоротилися. Також фактично і юридично з’являється сторона захисту, яка може збирати виправдувальні докази. Але слідчі на практиці часто розпочинають провадження, збирають необхідні відомості, а повідомляють про підозру лише на самому завершенні провадження — перед направленням справи до суду. В цьому чимало адвокатів вбачають порушення своїх прав, оскільки мають набагато менше часу для формування своєї позиції в справі.
Але згідно з КПК 1960 року ми мали іншу крайність: спочатку затримували особу чи іншим чином обмежували її права, а вже потім місяцями, а часто й роками неквапно розслідували справу. Тому Європейський суд з прав людини в низці справ проти України констатував порушення, оскільки справи розслідувалися протягом шести, восьми чи дев’яти років. Автори нового КПК прагнули уникнути таких ситуацій і зробили головним у кримінальному процесі не досудове слідство, а судовий розгляд, де повною мірою можуть реалізовуватися змагальність і рівність сторін.
Наведемо перелік тих нововведень КПК, які, на наш погляд, дають підстави говорити про реальність, а не декларативність захисту прав людини в новому кримінальному процесі. Переконані, позиція сторони захисту зміцнилася завдяки наданню їй нових процесуальних прав, яких раніше вона не мала, позбавлення сторони обвинувачення значних повноважень і запровадження інших новацій.
Новими можливостями захисту стали:
1) обов’язкова участь захисника при кожному затриманні особи;
2) самостійне залучення вибраного особою захисника;
3) отримання безоплатної правової допомоги у випадках, визначених законом;
4) конфіденційне спілкування з обраним захисником без обмеження кількості й тривалості таких побачень;
5) вимога бути звільненим протягом 24 годин із моменту фактичного затримання, якщо не повідомлено про підозру;
6) припис бути звільненим протягом 36 годин у випадку затримання на підставі попередньої санкції суду або 60 годин із моменту фактичного затримання, якщо не доставлено до слідчого судді. Раніше цей строк становив 72 години;
7) подання клопотання до слідчого судді про доставлення затриманого для вирішення питання про підстави позбавлення свободи;
8) подання клопотання про відвід учасників провадження до слідчого судді, суду;
9) подання обов’язкового для виконання клопотання про технічну фіксацію процесуальної дії;
10) отримання відшкодування процесуальних витрат, пов’язаних із прибуттям до місця досудового розслідування або судового провадження;
11) зменшення розміру, звільнення від оплати, відстрочення чи розстрочення процесуальних витрат;
12) подання клопотання про судовий виклики певної особи;
13) подання клопотання до суду про тимчасовий доступ до речей чи документів;
14) подання клопотання до слідчого судді про допит свідка, потерпілого під час досудового провадження;
14) допит потерпілого, свідка з боку обвинувачення під час досудового провадження;
15) самостійне залучення експерта для проведення експертизи;
16) подання клопотання до суду про залучення експерта за рахунок держбюджету;
17) вимога бути повідомленим про проведення негласної слідчої дії — прослуховування, стеження тощо;
18) отримання до початку судових засідань копії документів і матеріалів, якими об∂рунтовуються клопотання сторони обвинувачення про застосування заходів забезпечення провадження чи запобіжних заходів;
19) ознайомлення з матеріалами досудового розслідування до його завершення;
20) копіювання матеріалів досудового розслідування;
21) укладення угод про примирення, визнання винуватості.
Обвинувачення позбавлене таких можливостей/повноважень:
1) призначати захисників для підозрюваних;
2) давати дозвіл на зустріч захисника зі своїм клієнтом;
3) здійснювати відвід учасників провадження;
4) приймати рішення про привід осіб;
5) відстороняти обвинуваченого від посади;
6) арештовувати майно;
7) застосовувати запобіжні заходи у вигляді підписки про невиїзд і особистої поруки;
8) приймати рішення про виїмку;
9) приймати рішення про заборону особі виїжджати за межі України до завершення досудового слідства;
10) вирішувати питання про відновлення справ за нововиявленими обставинами.
Іншими новаціями, які йдуть на користь захисту, є:
1) надання особі статусу підозрюваної незалежно від позиції сторони обвинувачення з моменту фактичного її затримання. І саме із цього моменту починаються доволі короткі строки розслідування — а захист може активно розпочинати свою роботу;
2) визнання моментом затримання його фактичне здійснення, а не час складення протоколу про цю дію;
3) пріоритет затримання особи на підставі попередньої санкції суду. Без судового рішення може затримуватися лише особа, яку спіймали «на гарячому», на місці вчинення злочину;
4) введення в органах розслідування посади відповідального за перебування затриманих осіб. Метою цього є гарантування безпеки й недоторканності затриманих;
5) відмова від доказів у вигляді явки з повинною, оскільки вони провокували застосування незаконних методів слідства, у тому числі катування;
6) визнання недопустимими доказами показань особи як свідка, надалі використані для її обвинувачення. За старим КПК найпоширенішою маніпуляцією з боку слідчих був допит осіб як свідків і подальше використання їхніх показань чи зізнань для обвинувачення й засудження цих осіб. Цим порушувалося право осіб на мовчання;
7) визнання доказами лише реальних свідчень особи в суді, а не протоколи допиту, складені в кабінеті слідчого. Це також є реальним запобіжником від зловживань слідства;
8) обов’язкова вказівка розміру застави в рішенні про взяття під варту підозрюваного. Це зменшило кількість заарештованих осіб;
9) зменшення строків тримання під вартою з 18 до 6 місяців — у справах про нетяжкі й середньої тяжкості злочини, і до 12 місяців — у справах про тяжкі й особливо тяжкі злочини;
10) обмеження строків розслідування 6 місяцями — у справах про нетяжкі й середньої тяжкості злочини, і 12 місяцями — у справах про тяжкі й особливо тяжкі злочини;
11) заборона проведення слідчих дій у нічний час, з 22 до 6 години;
12) регламентування правил допиту: перерва через кожні 2-і години, а разом не більше 8 годин на день;
12) проведення обшуку, огляду в офісі юридичної особи лише на підставі санкції суду;
13) проведення п’яти нових видів негласних дій лише на підставі санкції суду: аудіо-, відеоконтролю особи; аудіо-, відеоконтролю місця; обстеження публічно недоступних місць, житла чи іншого володіння особи; установлення місцезнаходження радіоелектронного засобу – мобільного телефону; спостереження за особою, місцем, річчю;
14) відмова від інституту повернення справ на додаткове досудове слідство. Це було виходом для судів, які не отримували достатніх доказів для засудження осіб і не наважувалися їх виправдовувати. Зараз суд має дві можливості — виправдовувати чи засуджувати;
15) стягнення з обвинуваченого при ухваленні обвинувального вироку лише витрат на залучення експерта — а не всіх судових витрат, як було раніше.
Отже, маємо ситуацію, коли представники адвокатури оминають півсотню позитивних новел і лише кілька негативів виставляють на публічну дискусію. Причиною цього, на наш погляд, є руйнування завдяки новому КПК усталеної, звичної системи, яка суттєво не змінювалася протягом останнього півстоліття. З іншого боку, особливістю людської психології є сприйняття добрих справ, навіть великої їх кількості як даності, що швидко забувається. Але навіть незначні проблеми, сприйняті як зло, довго тримаються в пам’яті.
У цьому випадку хочеться, щоб адвокатура зрозуміла, що вона від нового КПК отримала найбільше можливостей з-поміж усіх інших суб’єктів кримінальної юстиції.