ВТРАЧЕНІ СВЯТИНІ
Без Бога в серці
Величне Різдвяне Богослужіння для жителів села Волиця-Древлянська Буського району Львівської області затьмарило зухвале пограбування храму Вознесіння Господнього. Із намісного ряду іконостасу зникли 4 ікони, датовані кінцем ХVII століття: образи св. Миколая, Богородиці - Одигітрії, Христа Пантократора та ікона Вознесіння Господнє. Всі вони намальовані одним із найвизначніших українських художників Жовківської школи іконопису — Іваном Рутковичем, творчість якого мала визначальний вплив на західноукраїнський іконопис цього періоду. Зникнення робіт селяни помітили, як тільки відчинили двері храму. І відразу повідомили у Буський райвідділ міліції. А потрапили зловмисники до церкви, зірвавши навісні замки.
В
Чи повернуться до церкви ці шедеври, не знає ніхто. Фото з сайту zik.ua
— Слідчо-оперативна група оглянула місце злочину, провела необхідні слідчі дії, — повідомила інспектор сектору зв’язків з громадськістю ГУМВС України у Львівській області Галина Лемішко. — За фактом крадіжки цінних ікон з храму порушено кримінальну справу за статтею 185 (частина 3). Встановлюється також вартість викрадених образів та ведуться пошуки крадіїв. Є певні напрацювання, а знайдені на місці злочину докази свідчать, що орудували не новачки, а добре обізнані зловмисники.
Іконостас для сільського храму маляр створював впродовж 1680 — 1682 років, і він, по праву, вважається однією з найкращих робіт майстра. Окрім вже згаданого Іван Руткович створив також іконостаси для церкви села Потеличі — однієї із 8 дерев’яних церков України та Польщі, які претенденують на внесення до списку ЮНЕСКО, а також Крехівського, Унівського монастирів та Жовкви.
Викрадення унікальних ікон викликало широкий резонанс і у мистецьких колах, адже до рук злодіїв потрапили справжні мистецькі шедеври. Ці ікони мистецтвознавці вважають класикою української культури XVII століття, їхні репродукції неодноразово публікувалися у підручниках, тематичних виданнях і є дуже відомими. Всі роботи майстра підписні, задекларовані. Тож мистецтвознавець Орест Скоп переконаний: роботи викрадені не випадково, а на чиєсь замовлення. Точну вартість вкрадених ікон визначити важко, але йдеться про дуже чималі гроші, впевнений він.
Фахівці, як і правоохоронці, вважають пограбування храму у Волиці-Деревлянській найбільшим з часу резонансного викрадення у 1984 році, із фондосховища у Вірменському соборі 22 ікон. 9 з них вдалося повернути одразу, три інші «засвітились» згодом у різних колекціях, а процес їх повернення затягнувся на довгі роки. Ще одна — «Розп’яття з пристоячими» (XV ст.) зайняла своє місце у Львівському національному музеї імені Андрія Шептицького влітку минулого року. Наразі ведуться переговори із приватним колекціонером з Нідерландів щодо повернення ще однієї ікони. Де осіла решта образів — невідомо.
Долею викрадених сакральних творів занепокоєні місцеві мешканці: чи вдасться повернути роботи, чи вони, як і інші викрадені мистецькі шедеври поповнять приватні збірки вітчизняних та західних колекціонерів.
ПРЯМА МОВА
Борис ВОЗНИЦЬКИЙ,
директор Львівської галереї мистецтв,
лауреат Національної премії імені Тараса Шевченка,
професор, член ІКОМОСу:
— Викрадення із церкви ікон, написаних Іваном Рутковичем — це величезна трагедія для українського мистецтва. Його твори були вершиною іконопису на Галичині і навіть в усій Україні того часу. Іконостас із Волиці-Древлянської, як і іконостас з Жовкви, справжні шедеври сакрального мистецтва, яких, на жаль, на наших теренах залишилось не багато. Боляче від того, що втрачаємо роботи таких визначних малярів. Бо Іван Руткович, як і Йов Кондзелович (автор Богородчанського іконостасу), — два найвідоміші художники українського іконопису. Боляче і від безпорадності, що не можемо вберегти національні скарби, і від безпорадності правоохоронців, яким не вдається віднайти вкрадені цінності. Віддавна говоримо про порятунок наших сакральних пам’яток, та особливими успіхами не можемо похвалитися, радше ведемо сумну статистику втраченого. Збереження мистецьких скарбів розпочинати треба із оснащення дерев’яних храмів, які самі по собі є пам’ятками архітектури, протипожежними та охоронними системами сигналізації. Тоді вдасться врятувати святині і від крадіїв, і вберегти від полум’я пожеж. Бо варто зловмисникам доторкнутися до будівлі — все село почує сигнал біди.