Ніхто не знає так добре особливостей життя людей свого краю, як лікарі «швидкої». І ніхто не відчуває ями на дорогах краще за бригаду рятувальників та пацієнта, котрого вони поспішають доставити в лікувальний заклад.
З копанки — до траси
Від Ровеньківської підстанції швидкої допомоги до селища Ясенівське, яке також входить у межі міста, — 22 кілометри. Виклик не екстрений. До того ж у селищі організовано пункт постійного базування, чергує фельдшерська бригада. Але на все Ясенівське з 10 тисячами населення — один дільничний лікар. Не дочекавшись його візиту, люди кличуть раз по раз «швидку». Відмовити в допомозі не можна. Можна лише змінити пріоритетність виклику. Тож у заввідділенням підстанції № 4 Свердловської станції швидкої допомоги Миколи Ковальова дорогою до пацієнтів принаймні є час на розмову з журналісткою, яка нав’язалася в поїздку.
— Часів, коли реформа набере чинності, чекав як кари небесної. На подвір’ї тоді стояли чотири машини на приколі. А попереду заметілі, морози, ожеледь, — розповідає Микола Васильович. — Та виявилося, що хвилювалися даремно. Із запчастинами стало краще — буквально за два місяці зуміли відремонтувати старі машини. А на цей час навіть поповнили свій автопарк, маємо новенький «форд».
— Але не всі ваші колеги задоволені реформою. Дехто каже, що лікарів «швидкої» перетворили на простих перевізників, — провокую фахівця на відвертість.
— Ні, перевізниками ми були до реформи, — гарячкує Микола Васильович. — Наша станція швидкої допомоги не мала юридичного статусу, була одним із відділень у складі Ровеньківської багатопрофільної лікарні. Тож «швидку» використовували як чергову машину при приймальному покої. Ми возили ургентних лікарів, хворих на консультації, у святкові дні — навіть їжу по відділеннях у термосах з їдальні. Тепер виконуємо тільки власні функції: обслуговуємо екстрені та невідкладні виклики.
— Те, що край шахтарський, якось позначається на роботі?
— Якщо щось трапиться на шахті, виїжджаємо всією станцією, бо ніхто не знає, скільки постраждалих. Але надзвичайні події на шахтах останніми роками, дякувати Богові, нас оминають. Частіше маємо справу з травмами, отриманими на копанках. Щоправда, до «нори» викликів майже не буває. Найчастіше товариші витягують потерпілого до траси. А потім телефонують нам: мовляв, проїжджав, побачив, людина лежить на дорозі. Потерпілий теж намагається казки розповідати: їхав на велосипеді, збила машина. Ніби ми не бачимо, що чоловік весь у породі і травми шахтарські. Але бояться бодай таку роботу втратити.
Розмова точиться, а наша «швидка» проїжджає повз будівлю з вибитими вікнами.
— Це колишній завод зі збирання телевізорів. Стоїть, як і взуттєва фабрика. Дружинам шахтарів працювати ніде, — проводить невеселу екскурсію лікар. — Тому лікувати хронічні захворювання люди не квапляться — грошей не вистачає. Чекають, тягнуть до пенсії, а дотягують до загострення й нападу. Добре, що ми тепер приїжджаємо до хворих у всеозброєнні різного роду ліками.
— Є дні, які ви особливо не любите?
— Усі загальнодержавні свята. І ще кілька днів потому. Люди не знають міри у випивці.
Додам до слів лікаря, що напиваються не тільки у свята. Нещодавно саме в Ровеньках молоденька лікар «швидкої» поїхала на виклик і змушена була кликати на допомогу міліцію: колишні друзі так напилися, що побилися, погрожували й на неї підняти руку. Ось у таких жорстких умовах доводиться працювати рятувальним бригадам.
Для п’яниць — витверезники
Лікуватися нині — дороге задоволення, а «швидка» приїжджає з повним набором ліків, тож дехто навіть намагається цим скористатися. Аби наочно переконатися в цьому, довго чекати не знадобилося. Оскільки Ровеньківська підстанція відтепер підпорядковується Свердловській станції швидкої допомоги, того самого дня в мене з’явилася нагода проїхати з медиками на виклики й у цьому шахтарському місті.
Щоправда, з бригадою лікаря Людмили Бєлової в квартиру до пацієнта не заходила — там не до моїх запитань. Але й на подвір’ї знайшла собі заняття: фотографувала ями, які змушують усю начинку машини деренчати й валитися на підлогу. Три бабусі з цікавістю спостерігали за моїми маніпуляціями. Розговорилися.
— Моя подруга часто викликає «швидку», — зізналася одна з них. — Адже дільничний прийде, ліків випише на тисячу гривень, а де гроші брати? Натомість «швидка» всі уколи, які треба, зробить безкоштовно.
— А раптом вони через таких, як ми, на терміновий виклик запізняться?! — обурилася її сусідка, як з’ясувалося, колишній медичний працівник.
— Дуже ми вдячні лікарям «швидкої». Так і запишіть від мого імені, — наполягала Раїса Єгорівна Шевченко, колишня працівниця шахти «Капітальна». — Завжди на допомогу приїдуть. Опівночі, буває, серце заболить так, що встати не можу, тільки й здужаю кнопку заповітну на телефоні натиснути та двері відкрити.
Дорогою на станцію заїжджаємо до приймального відділення Свердловської багатопрофільної лікарні, яка одночасно й відділення екстреної медичної допомоги. У передпокої бачу п’яницю. Заввідділенням Олександр Коротун помічає гримасу на моєму обличчі.
— Рік у рік більшає таких «пацієнтів». А куди їх подінеш? Витверезники ліквідували, на вулиці не кинеш, — каже він. — Бувають дні, коли в кожному кутку такий-от суб’єкт, та ще й калюжу під собою зробить. А сюди ж везуть нормальних людей. Проблема. Не можна було ламати систему витверезників, не придумавши їм заміни.
А я в свою чергу запитую в головного лікаря Свердловської станції швидкої допомоги Галини Алфьорової: чи все врахували ті, хто модернізує службу? Вона відповідає так:
— Наприклад, у віддаленому селі Новоборовиці була сільська амбулаторія, де працював цілодобовий пост. Зі Свердловська до них 50–60 кілометрів. У зв’язку з реформою амбулаторія стала працювати до 20.00. А хто надасть допомогу вночі? Село на кордоні з Ровеньками. Але раніше я не могла зобов’язати їхню бригаду туди поїхати — інша адміністративна територія. Тепер для «швидкої» знято кордони. Тож для таких сіл допомога стає доступнішою.
Реформа дала й те, що надано державні інвестиції на придбання медикаментів. Часи магнезії, дибазолу та папаверину минули. Наприклад, відтепер кожна бригада, що виїжджає до кардіологічного хворого, має препарат металізе. У нас є локальний протокол, який враховує всі накази галузевого міністерства. Цей протокол розраховано на 120 та 180 хвилин, починаючи від скарг пацієнта на біль у серці. Дії бригади екстреної медичної допомоги розписані на кожну хвилину.
Якщо бригада встигає все виконати у відведений час, такого пацієнта доправляють до кардіохірургічного відділення обласної лікарні, де йому зроблять операцію стентування. А якщо ми не вкладаємося у відведені 120–180 хвилин (залежить не від часу приїзду швидкої: це час відліку того, коли хворому стало погано), препарат металізе вводиться вже в машині «швидкої». Це рятує життя пацієнта, поки людину довезуть до кардіодиспансеру. Загалом, від нас вимагають швидко і правильно встановити діагноз та грамотно підбирати ліки.
ПРЯМА МОВА
«Не виклик чекає бригаду, а бригада — виклик»
Сергій ОБЕРЕМОК,
заступник директора Луганського обласного центру
екстреної медичної допомоги та медицини катастроф:
— Нарешті з’явився стандарт «швидких», згідно з яким висуваються вимоги не лише до марки автомобіля і його технічних характеристик, а й до того, наскільки салон відповідає комфорту медиків і пацієнтів. Цього року велику допомогу надала обласна влада: для придбання 77 автомобілів екстреної медичної допомоги виділено близько 50 мільйонів гривень. Ми отримали перші машини «форд» та «пежо», які повністю оснащені медтехнікою.
Філософія закону така: всі громадяни мають бути рівними перед екстреною медичною допомогою, безкоштовно отримати її в місті або селі.
Правда, доводиться ламати стиль роботи тих, хто раніше працював в умовах стаціонарів та ФАПів, коли бригади виконували планові призначення лікаря. Адже основний принцип «швидкої» — не виклик чекає бригаду, а бригада виклик.
Нині в нас немає проблем з медикаментозним забезпеченням: на лікарські препарати виділено 16 мільйонів гривень. Тож вимога номер один — час доїзду та за потреби швидка доставка пацієнта в умови стаціонару. Пункти постійного базування «швидких» ми виставляємо в такій послідовності, щоб вони якомога ширше охоплювали область, ураховуючи стан доріг. У містах інша проблема: тут є затори, шляхові ремонти. Тож ми постійно аналізуємо навантаження на одну бригаду протягом доби і виставляємо пункт тимчасового базування в певних точках міста. А також домовляємося з прилеглими регіонами. Контактуємо з Харківською та Донецькою областями, щоб навіть на їхніх територіях лікарі «швидкої» не ділили постраждалих на своїх-чужих. Закон нам надав можливість стерти кордони.
Зміни на краще підтверджують цифри. Вдалося істотно знизити загальну смертність — на 43 життя порівняно з аналогічним торішнім періодом, летальність протягом доби знизилася з 10,4% торік до 8,2% у нинішньому. Тепер у нас цей показник роботи кращий за загальноукраїнський.
ДО РЕЧІ
Допомагають сусідам, бо їздять швидше
Світлана ГАЛАУР,
«Урядовий кур’єр»
Машини екстреної медичної допомоги на Харківщині доводять на практиці, що вони найшвидші в Україні. На кожний виклик бригада медиків в обласному центрі прибуває за сім хвилин, а в області — до 16 хвилин. Цьому сприяє налагоджена робота служби, ремонт автомобільних доріг, які визначено пріоритетними для проїзду «швидкої», та систематичне оновлення санітарного транспорту. Як розповів заступник голови Харківської облдержадміністрації Ігор Шурма, очікується, що в цьому році до області надійдуть 70 нових автомобілів по квоті Кабінету Міністрів на загальну суму 60 мільйонів гривень.
Для повного оновлення санітарного транспорту служби екстреної медичної допомоги області потрібно придбати 185 санітарних автомобілів різних класів, на суму 120,5 мільйона гривень. Кошти на ці потреби, окрім державного, будуть надходити також із місцевих бюджетів. У наступному році закуплять чотири санітарних автомобілі у Красноградському районі, по два — у Балаклійському і Близнюківському. А ще кілька районів планує придбати по одному спецавтомобілю, що зробить «швидку допомогу» ще швидшою. Від цього виграють не лише жителі регіону, а й сусідніх територій.
— Нещодавно в Донецькій області трапилася аварія, в якій постраждали шестеро людей, — каже Ігор Шурма. — На сигнал про допомогу миттєво відреагували лікарі з Барвінкового і за 19 хвилин прибули на місце ДТП. Вони надали допомогу, і лише після цього приїхала бригада «швидкої» з Донеччини, яка базувалася за 40 кілометрів від місця аварії.