Щороку представники закарпатських угорських громадських організацій вшановують пам’ять жертв депортації етнічних угорців, що відбулася в листопаді 1944 року. Імена тисяч тих, хто сконав від нестерпної праці та немилосердного поводження з депортованими в концтаборах, викарбувано на мармурових плитах у Свалявському меморіальному парку. Скорботне вшанування сумних подій відбулося на цьому пам’ятному місці й нині.

Їх відправляли на «маленькі роботи»

«Після війни у сталінських таборах загинуло більше закарпатських угорців, ніж загалом за перші дві світові війни. Це однозначно найбільша трагедія закарпатських угорців у ХХ столітті», — наголосив на мітингу-реквіємі заступник голови Товариства угорської культури Закарпаття Йосип Борто.

За твердженнями дослідників, уже за кілька тижнів по тому, як на територію краю за Карпатами увійшли радянські війська, звідси було депортовано понад 30 тисяч чоловіків. Їх офіційно не реабілітовано й досі.

Усе почалося з таємного наказу командування 4 Українського фронту, датованого 13 листопада 1944-го. Він встановлював «принцип колективної провини та покарання» угорського й німецького населення краю. Під чинність документа підпадали чоловіки цих національностей віком від 18 до 50 років, а також усі, незалежно від походження, солдати й офіцери німецької та угорської армій.

Уже через кілька днів, а саме 18 листопада, радянські каральні органи нквс, «смерш» та військові розпочали втілювати наказ у життя. Брали на облік людей цих національностей, затримували та виселяли їх, вигадавши для прикриття легенду про відновлювальні роботи. Мовляв, людей викликають всього-на-всього на три дні на «маленькі роботи», після чого вони повернуться додому. Насправді усе це виявилося брехнею, супроводжуваною небувалою жорстокістю.

Усіх, хто підлягав інтернуванню, пішими колонами під конвоєм доправляли до збірних пунктів у закарпатському місті Сваляві та до Самбора на Львівщині. Затриманим надали статус військовополонених і доправляли під посиленою озброєною охороною, хоч більшість із них під час війни не тримала в руках зброї. Цих людей взялися використовувати на будівництві, відновлювальних роботах, лісозаготівлі без жодної оплати і в страхітливих умовах. Через якийсь час безправних угорців, німців спрямовували до концентраційних таборів на півночі, сході срср. Їх тоді вистачало з надлишком.

Друга хвиля депортації — «німецька»

«Маленькі роботи» виявилися лише першою хвилею депортації національних меншин, які були не до вподоби сталінському режимові. Наступна ж хвиля охопила німецьке населення: наказом від 22 грудня 1944-го передбачено депортацію всіх чоловіків віком від 17 та жінок від 18 до 30 років, котрі належали до цієї національності.

Відкритих даних про насильницькі операції радянської влади, що відбувалися вже після завершення воєнних дій у краї, немає. Лише за цифрами зміни етнічної структури на Закарпатті дослідники доходять висновку: у другій половині 1940-х зникли майже 10 000 німців та 45 000 угорців. Якщо перепис 1941 року фіксував у краї 245 286 угорців, то 1946-го їхня кількість скоротилася до 134 558 осіб, що на 45 відсотків менше. Втрати тутешніх німців виявилися ще істотнішими: 81 відсоток.

Угорці й німці на примусових роботах помирали від хвороб, голоду й холоду. Лише після смерті йосипа сталіна ув’язнених було амністовано, остання ж їхня група повернулася додому аж 1955 року. Ці та багато інших деталей сповіщає книжка «Закарпатські угорці і німці: інтернування та депортаційні процеси 1944­—1955», яку впорядкував дослідник репресивної сталінської системи Олексій Корсун. Товстелезний збірник архівних документів з’явився друком у видавництві «Карпати» ще 2012 року, а нещодавно презентовано його переклад угорською мовою.

Розкрилися нові дані

Через пів століття після тих сумних подій у Сваляві було відкрито меморіальний парк зі стіною Пам’яті: на камінних плитах записано прізвища 12 тисяч людей — жертв спланованого й реалізованого спецорганами срср геноциду населення Закарпаття за національною ознакою.

Днями на мітингу в меморіальному парку було повідомлено дані недавніх досліджень.

«З’ясовано імена ще 50 людей: їх не вивезли до таборів, а заарештували працівники «смерш» чи нквс у 1944—1946 роках. Потім їх засудили військовим судом в Ужгороді до смертної кари», — повідомив історик, дослідник гулагу Дьордь Дупка.

І ось імена страчених угорців вигравіювали на окремій дошці, доповнивши ними лік жертвам сталінізму. «Шляхом таких арештів і розстрілів комуністи намагалися знищити місцеві угорські громади. Вважали, що найпростіший спосіб зробити це — ліквідувати лідерів, зокрема колишніх сільських голів, секретарів, депутатів, керівників різних організацій і культурних установ», — додав Дьордь Дупка.

Трагедія очима митця

Яскравою художньою ілюстрацією трагічних подій 78-річної давності на Закарпатті стали твори закарпатського скульптора, художника, графіка, лауреата премії ім. М. Мункачі Петра Матла. Її відкрили 26 листопада в галереї Угорського дому ім. Мігая Мункачі в місті Мукачево.

Відкриваючи її, директор мукачівського Угорського дому, в якому розгорнуто виставку, Йосип Торпої сказав: «Це дуже важко, оскільки це травма наших сімей, але ми маємо пам’ятати про те, як діяв той жахливий режим. Сподіваємося, це ніколи не повториться».

«Не забувати, зберігати пам’ять про події минулого — наш обов’язок. А в нинішній нелегкій реальності наш обов’язок — це солідарність та допомога», — підкреслив заступник держсекретаря з питань національної політики Угорщини Пейтер Сіладі.

Автор Петро Матл на відкритті виставки висловився про те, що намагався передати своїми творами. «Людина, людська душа танцює на лезі бритви, коли стоїть поруч зі смертю. Це стан. Таким станом був гулаг, адже ті, хто там перебував, могли померти в будь-який момент. Саме це я намагався показати цими пастельними кольорами, — розповів Петро Матл про свої роботи, які ввійшли до експозиції. — Якщо ви подивитеся на графіку, то помітите, що людські фігури майже прозорі, вони ніби є, і їх ніби немає. Вони танцюють на лезі, і лише мить відокремлює їх від смерті».

Зворушливу композицію «Спогади», створену на основі розповідей закарпатців, які побували в пеклі концтаборів, представили актори Закарпатського обласного угорського драматичного театру.

Тим, що закарпатські угорці збереглись як етнос і численно представлені в сучасній Україні, можна завдячувати смерті сталіна і кінцю епохи, коли таке було можливим. Саме така думка звучала у висловлюваннях на відкритті виставки в закарпатському місті Мукачеві.