ПАМ'ЯТЬ

 

Василь Русин - людина, яка лишила слід в історії Закарпаття

Відзначення 65-річчя входження Закарпатської області до складу УРСР на державному рівні заслуговує на те, щоб розповісти про одного з тих, хто зробив вагомий внесок у цю вікопомну подію. Визвольна боротьба закарпатців посилилась напередодні Другої світової війни. Одним з активних учасників тих подій був Василь Павлович Русин. Це людина незвичайної долі, яка пройшла шлях від ватажка молодіжного підпілля і командира партизанського загону до одного з ключових будівничих нового життя Закарпаття у складі Української РСР. Я був знайомий з Василем Павловичем у той час, коли він у 1980-х роках працював у Києві заступником міністра соціального забезпечення УРСР. З першого погляду він приваблював своїм мужнім, спокійним смуглявим обличчям, неквапливістю, розсудливістю, небагатослівністю у розмові, доброзичливим ставленням до людей. Я дуже поважав його, і мені хочеться розповісти про цю чудову людину, користуючись нагодою відзначення дати, до якої він мав безпосередній стосунок.

Вибір шляху

Василь Русин у рідному селі закінчив восьмирічну народну школу, навчався добре, був допитливий, через книги пізнавав людей і природу. Дуже хотів учитися далі. Завдяки великому бажанню та вольовому характеру, допомозі з боку сільської громади йому з великими труднощами вдалося поступити і продовжити навчання у Мукачівській гімназії.

У той час на Закарпатті діяли різні політичні сили, які добивалися автономії у складі Чехословаччини. Влада ЧСР у жовтні 1938 р. погодилась на утворення уряду Підкарпатської Русі на чолі з А. Бродієм, який зайняв відверту проугорську позицію. Створений після нього уряд Карпатської України на чолі з А. Волошиним орієнтувався на Німеччину, за підтримки якої сподівався зберегти автономію краю. Але у березні 1939 р. угорські війська німецького ставленика Хорті повністю захопили Закарпаття. Була ще одна сила -Комуністична партія Чехословаччини, яка діяла у підпіллі, боролася проти фашистського режиму та прагнула до возз'єднання з Радянською Україною. Великі надії покладалися на СРСР, особливо після того, як у вересні 1939 р. була приєднана до УРСР Західна Україна. Проте в той час ці надії не збулись.

Василь Русин, як багато інших патріотів, включився в боротьбу проти окупантів. Сам виходець з бідних верств, ще гімназистом свідомо вибрав свій шлях і політичну прихильність. Як побачимо далі, він ніколи не жалкував про це, у нього не було ніякого сумніву у справедливості свого вибору. Все це надавало йому сили, рішучості в боротьбі проти фашизму, за свободу і краще життя свого рідного краю. Цю непохитну впевненість він зберіг протягом усього життя.

В умовах жорсткого терору угорських фашистів він став одним з організаторів молодіжного підпілля і створення Комуністичної організації молоді (КОМ). Вирізнявся характером, серйозним підходом до справи, вмінням згуртовувати навколо себе молодь. Установивши зв'язок з крайовою організацією КПЧ, почали з утворення підпільних груп, вивчали і співали радянські пісні, слухали московські радіопередачі і розповідали про їх зміст, готували і розповсюджували серед населення антифашистські листівки, залучали у свої лави місцеву молодь, вели агітацію проти окупаційного режиму і брали участь у різних акціях непокори. Це дуже занепокоїло окупаційну владу, яка на розшук підпільників мобілізувала всі свої каральні сили. Поширилися масові арешти, новий наступ на трудящих за їхні дружні почуття до СРСР. Серед населення почалася масова втеча за Карпати, у визволені західноукраїнські землі. За архівними даними, у 1939-1940 роках через кордон таємно перейшло понад 20 тисяч закарпатців. Окупаційна влада вийшла на слід КОМ, багато хто опинився за гратами. Керівники молоді фізично відчували, як звужується кільце навколо їх, склалися такі обставини, що довго перебувати у підпіллі стало б неможливим. Вихід був один - пробиватися за кордон, для того щоб повернутися на рідну землю, коли настане час, уже разом з Червоною армією. Василю Русину з товаришем після двох невдалих спроб з великим ризиком це вдалося зробити.

У бойових лавах

Почався новий етап у його житті. Закарпатців, які перейшли кордон й опинились на території УРСР, зібрали в червні 1940 р. і направили на північ країни будувати залізничну магістраль Котлас - Воркута. Тут застало їх 22 червня 1941 року, коли фашистська Німеччина напала на Радянський Союз. У лютому 1942 р. вони були направлені на Урал, де почалося формування чехословацької військової частини, котрій судилося разом з Червоною армією пройти з боями через Україну до Праги. Василь Русин почав військову службу у званні десятника (сержанта), став офіцером, був командиром взводу і роти. У ході підготовки до наступних бойових дій вступає до лав КПЧ за рекомендацією І. І. Туряниці, відомого керівника комуністів Чехословаччини і офіцера політосвіти того ж батальйону. У складі 1-ї Окремої чехословацької бригади під командуванням Людвіка Свободи, майбутнього генерала армії і президента ЧССР, брав участь у боях на українській землі, у форсуванні Дніпра, визволенні Києва, дійшов до Карпат. У вересні 1944 р. його викликають в Український штаб партизанського руху (УШПР), де зустрічається з генералом Т. А. Строкачем і одержує спеціальне завдання. Пройшовши підготовку у партизанській школі під Києвом, молодий, 25-річний, підпоручик, призначений командиром партизанського загону, зі своєю групою десантувався на окуповану територію Закарпаття.

Партизанський вожак



Загін Русина, який згодом був розгорнутий у партизанське з'єднання, перебрався у визначений район для виконання бойового завдання. То була його рідна земля, де він з дитинства знав кожну лісову стежку, розмовляв зрозумілою мовою з карпатським діалектом, умів переконувати і схиляти на свій бік людей. Його одразу прийняли за свого, йому вірили і допомагали у жорстокій боротьбі з окупантами. Василь Павлович виявив себе талановитим партизанським ватажком. Під його командуванням партизани блокували залізничні і шосейні магістралі, що вели до лінії фронту, проводили диверсії, громили гарнізони карателів, поповнюючи свої запаси зброї, продовольства, одягу. Проводилась значна політико-масова робота серед місцевих мешканців, чому сприяла створена в селах та у містах Сваляві і Мукачевому розгалужена мережа підпілля - народні комітети, через які підтримувався зв'язок з населенням, здійснювалось бойове поповнення загонів, збиралися розвідувальні дані, які передавалися до УШПР і використовувалися для проведення бойових операцій. Коли радянські війська у передгір'ях Карпат вийшли на штурм ворожих укріплень, партизани з метою допомоги фронту осідлали шляхи неподалік Оленевського перевалу і блокували забезпечення ворожих військ.

Наприкінці жовтня 1944 р. майже вся територія Закарпатської України була визволена від фашистських окупантів. Здійснилося те, про що Василь Павлович мріяв у роки молодіжного підпілля, коли з боями звільняли Київ та на тернистих партизанських дорогах. Писав у спогадах: "Так склалася доля, що в свій перший смертельний бій з фашизмом вступив під стінами столиці Радянської України, а в останній - на околиці рідного села, біля хати, від якої повели дороги крутими перевалами життя". Саме під Летовицею у зустрічному бою, що тривав понад п'ять годин, партизани розбили два угорських батальйони прикордонних військ і жандармерії. Партизанський командир надсилає в штаб УШПР пам'ятну в його бойовому житті радіограму: "Першого листопада з'єдналися з частинами Червоної армії. Русин".

Будівничий нового життя

Перед борцями за свободу Закарпаття вставали нові, дуже великі і складні завдання з революційних перетворень в економіці, політичній організації, переустрою всіх суспільних відносин краю. Комуністи, що вийшли з підпілля, очолили народні комітети, у тісній взаємодії з командуванням радянських військових гарнізонів вирішували питання відновлення нормального життя. В. Русин занурився разом зі всіма у цю всеохоплюючу роботу, у вирішення безлічі справ, що виникали в той перехідний період. Він бере участь у роботі (9.11.1944) Першої партійної конференції, головним питанням якої було возз'єднання з УРСР. Вона проголосила створення КПЗУ, її ЦК очолив І. І. Туряниця. Був делегатом з'їзду народних комітетів (26.11.1944), який звернувся до Верховної Ради СРСР і Верховної Ради УРСР з проханням прийняти Закарпатську Україну до складу Радянської України. З'їзд ухвалив рішення про вихід Закарпатської України зі складу буржуазної Чехословаччини, обрав Народну раду, яка зосередила в своїх руках усю повноту влади. З боку Радянської України надавалася всебічна допомога продовольством, товарами першої потреби, в налагоджуванні життя краю.

Василь Русин став головою Спеціального суду і Вищого народного суду Закарпатської України, а з січня 1946 р., коли набрала чинності угода між СРСР і ЧСР про возз'єднання Закарпатської України з УРСР, - головою Закарпатського обласного суду. Йому довелося розбирати справи військових злочинців, які чинили злодіяння на території краю, руки яких були заплямовані кров'ю борців за народну справу. Згодом протягом трьох десятиліть працював прокурором області, заступником і головою (1963-1974) Закарпатського облвиконкому, а в 1970-1980-х роках - заступником міністра соціального забезпечення УРСР. Він вів значну наукову роботу, став кандидатом юридичних наук, опублікував понад сотню статей і брошур. У 1983 р. написав книгу спогадів "На крутих перевалах" про історичні події, учасником котрих йому довелося бути. Представляв Радянську Україну на ХІІІ сесії ООН в Нью-Йорку в 1958 р., виступав у її Юридичному комітеті, а також на Нараді ООН у Будапешті з питань прав людини. Русин підтримував зв'язок з бойовими побратимами у ЧССР. Перебував там тривожного літа 1968 р., у складній політичній обстановці виступав перед робітниками відомого заводу "ЧКД-Прага". Неодноразово брав участь в урочистостях, присвячених ювілеям Чехословацької народної армії, очолював делегацію ветеранів в СРСР 1-ї Окремої бригади, виступав на мітингах, зустрічався з президентом ЧССР Л. Свободою.

Його багаторічна боротьба і праця високо оцінені Вітчизною, він обирався депутатом Верховної Ради СРСР і Верховної Ради Української РСР, відзначений багатьма державними нагородами СРСР і ЧССР. Василь Павлович Русин зробив великий внесок у боротьбу за возз'єднання своєї рідної землі з Україною, у подальший розвиток Закарпаття і заслуговує на добру пам'ять за свої корисні справи.

ДОСЬЄ "УК"

Василь РУСИН (1919-2005). Народився у закарпатському селі Летовиця Мукачівського району. Брав участь у боротьбі молодіжного підпілля проти угорських окупантів (1939), у 1942-1945 роках - у боях проти фашистських загарбників на території України, був командиром партизанського загону у Закарпатті. Далі до 1974 р. працював головою Закарпатського обласного суду, прокурором області, заступником і головою облвиконкому. Згодом обіймав посаду заступника міністра соціального забезпечення УРСР.