Реклама, як відомо, — двигун торгівлі. І не так уже й важливо, що вона просуває на вітчизняному ринку — товари чи послуги, ми всі так звикли до реклами, що не мислимо без неї сучасного життя. Тож не дивно, що переважна кількість тих, кого прийнято називати обивателями, віддає перевагу всьому тому, що день у день миготить з екранів телевізорів. І хоч ми добре знаємо, що вартість будь-якої реклами закладається у вартість продукту чи послуги, ціна яких збільшується пропорційно затратам на рекламу, однак у супермаркеті, на ринку торговому чи фінансовому обов’язково вибираємо ту продукцію або послугу, яку, наївно вірячи рекламі, вважаємо найбільш якісною, дешевою, безпечною і просто необхідною для нашого дому.
Щоразу, навіть набивши гулі на власному лобі, а до того безліч разів переконавшись, що рекламне оголошення чи пропозиція — це такий собі цирковий трюк, поєднаний з масовим гіпнозом, «запудрюванням» мізків, ми все одно радо дозволяємо себе ошукувати… Причому якщо вже піймалися на «гачок», не має значення ні стать, ні вік, ні освіта, ні можливість доступу до Інтернет-мережі, що дозволяє не тільки ознайомитися з наймоднішими шахрайськими схемами, а й зібрати хоч якийсь мінімум інформації про певні фірми, що наживаються на людській довірливості.
Так, нещодавно у Харкові під виглядом лотереї жителям міста втридорога продавали товари. Займалася цим фірма «Поштовий магазин», яка у своїй рекламі пропонувала харків’янам брати участь у розіграші 300 тисяч гривень. Для цього потрібно було вгадати зашифроване слово і залишити зворотну адресу. Поштою городяни отримували нібито другу умову лотереї: купити будь-який товар фірми — ліки або ж предмети побуту. Вартість тієї продукції була у кілька разів дорожчою, ніж на ринку. Зокрема пропонувався препарат для покращення зору із вмістом витяжки чорниці. В звичайній аптеці він коштував 32 гривні. А всі, хто замовив його через цей магазин, — заплатили по 84 гривні. Так продавала фірма й усі інші товари, аж доки Харківське територіальне відділення Антимонопольного комітету України не притягнуло її до відповідальності й не змусило сплатити за недобросовісну рекламу більш як мільйон гривень.
Піймали «на гарячому» харківські антимонопольники також і спритників з «Аваль-інвесту», які на своїх вивісках і в проспектах обіцяли видавати безпроцентний кредит — натомість просили зробити стартовий вклад. Але віддавши свої гроші, обіцяного кредиту люди так і не отримували. Бо у фірмі вимагали, щоб вкладники приводили клієнтів — і лише тоді вони могли одержати свої гроші. Цих кредиторів за недобросовісну рекламу примусили заплатити понад 30 тисяч гривень.
Суми штрафів в обох випадках чималі. Та чи зупинять вони цих та інших недобросовісних бізнесменів-рекламодавців і тих, хто постійно спокушається їхньою рекламою — запитання залишається риторичним, оскільки пропозицію завжди диктує попит. Бо це вже, мабуть, у природі людській, що і десять, і сто років тому, і двісті актуальною є і залишиться не надто хитромудра, проте прагматична істина, закладена у простенькій пісеньці кота Базиліо і лисиці Аліси із «Золотого ключика …» Олексія Толстого: «Коли існують у світі простаки, обманювати їх, як завше, нам з руки».