Альпініст
Федір МІТЮХІН

На його рахунку майже 300 сходжень на гірські вершини світу, в тому числі на п'ять семитисячників СНД (пік Комунізму, пік Перемоги, пік Леніна, пік Євгенії Корженєвської та пік Хан-Тенгрі). Але будь-яке сходження починається з першого кроку. Яким він був, цей крок, для альпініста з 40-річним стажем Федора Мітюхіна?

- Федоре Петровичу, у вас майже 40 років альпіністського стажу. Чи можете пригадати день, коли збагнули, що гори - це те, про що мріяли?

- Точну дату назвати важко. Пам'ятаю тільки, що в студентські роки спершу займався боксом, а потім прийшло інше захоплення. Я народився в Азербайджані, а з Одеси до моєї малої батьківщини кілометрів і кілометрів. Не завжди встигав на зимових канікулах з'їздити додому, то й проводив час у походах: вечори біля наметів, гра на гітарі. Одне слово, романтика. Тож одного разу ми в студентському гурті зійшли на Говерлу, потім ще раз, а далі захотілося на Памір, Кавказ, Тянь-Шань. Отже, камінчик, що упав на благодатний грунт, обернувся справжньою лавиною захоплення і любові - ця любов і сьогодні мені надзвичайно дорога.

- Багато хто не розуміє, чому саме гори ваблять людей? Хоч про це вже стільки написано...

- Хоч як би переконливо я відповідав на це запитання, але мої слова ніколи не зрозуміють ті, хто запитує. Про це, до речі, колись сказав відомий український альпініст Сергій Бершов, який на початку 80-х років у складі радянської збірної вперше зійшов на Еверест. Занадто в різних морально-побутових категоріях перебувають ті, хто штурмує гірські вершини, і ті, хто спостерігає за сходженням. Якби ви хоч раз піднялися на справжню вершину, одразу б відкрили для себе абсолютно нову грань людського буття. Вона настільки захоплююча, красива, несподівана і неповторна, що затьмарює сотні наших щоденних проблем. Саме на гірській вершині відчуваєш себе без традиційної буденної шкаралупи, залишаючись наодинці з собою і світом. До того ж гори виховують справжнє почуття чоловічої дружби. Ті, хто ходив зі мною на вершини, стають вірними друзями. Гори для мене - насамперед пристрасть, своєрідний індикатор на мужність, честь, порядність.

- А як ставиться до вашого захоплення сім'я?

- Дружина Світлана завжди переживає, коли їду у чергове відрядження. Але вже звикла до цього. Ми в молодості навіть одного разу вдвох підкорили одну з вершин. Те ж саме можу сказати про доньку Ольгу, внука Нікіту, який знає про свого дідуся, що він альпініст. Намагаюся викроювати відпустки, аби хоч раз на рік побувати в горах.

- У радянські часи це було робити легше і простіше?

- Враховуючи, що мати на увазі. Тоді літню відпустку треба було заслужити - то чергуванням у складі групи дружинників, то участю в суботниках, ще якимись громадськими досягненнями. Зараз усе по-іншому, можеш навіть гайнути на місяць-другий, але потім...

- Наскільки дороге таке захоплення? Адже лише на дорогу потрібні чималі гроші...

- Альпінізм сьогодні - надзвичайно дорогий вид спорту і відпочинку. Наприклад, перебування на Кавказі протягом трьох тижнів обійдеться щонайменше в 350 доларів. Тянь-Шань, Памір, Алтай вдвічі дорожчі. Я вже не кажу про Непал, США, Аргентину, Африку, Гімалаї. А ще ж додайте до цього вартість намета, взуття, страхувальної вірьовки, каски, карабінів, льодоруба... Звісно, мрія може так і залишитися мрією, якщо не докласти величезних зусиль.

- Чи можуть ваші колеги заробляти в цивільному житті як альпіністи?

- У 80-х роках набув поширення так званий промисловий альпінізм. Хлопці бралися за висотну роботу - фарбували, ремонтували, вкривали будівлі дахами тощо. І зараз є чимало замовлень, але не кожний зуміє "висіти" на висоті 30-50 метрів. Коли був молодшим, то і сам заробляв у такий спосіб. Тепер маю іншу роботу, прямо пов'язану з моєю професійною освітою.

- Наскільки високий ступінь ризику, коли спортсмени починають сходження? На жаль, маємо низку трагічних прикладів.

- Небезпека майже така, як і в повсякденні. Ніхто в цьому світі не застрахований від автомобільних аварій, падінь та інших загроз. Звичайно, гори особливо небезпечні, але насамперед для тих, хто намагається перехитрити природу. В переважній більшості випадків вона "обурюється", коли її не поважають. Адже перед сходженням потрібно враховувати сотні нюансів, нехтування бодай одним з яких може обернутися трагедією. Як тренер на цьому завжди акцентую увагу - чи мова йде про спорядження, прогнози синоптиків або самопочуття.

- Цікаво, а яку їжу берете з собою? Щось дружина вдома готує чи купуєте безпосередньо перед сходженням?

- Особливого меню немає. Але один продукт завжди зі мною. Маю на увазі українське сало. Ще жодного разу не привозив його назад. Зазвичай, з'їдали або ж напередодні, або під час сходження. Не тільки ми залюбки ласували сальцем з прорістю, а й наші іноземні друзі.

- Що вас найбільше вразило під час таких експедицій?

- Недавно з друзями повернувся з Аляски, де здійснили сходження на найвищу вершину Північної Америки - гору Мак-Кінлі. По-перше, несподівано дізнався, що найпоширенішим видом транспорту там є маленькі літаки. По-друге, приємно вразила екологічна дисципліна, якої дотримуються американці. Нас попередили, що після сходження повинні здати на ваги пакети зі сміттям. Якщо не принесемо, будуть фінансові та інші неприємності. Тож не залишили жодного папірця - усе здали. Побачили б ви, які чистота і порядок у горах - не йдуть у жодне порівняння навіть з нашими парками.

- Мрія кожного альпініста - Еверест. Не шкодуєте, що не побували там?

- Шкодувати можна, але чи варто? Не побував не через те, що не мав сил чи здібностей. Просто за молодих років не завжди випадала можливість на тривалий період вирватися в гори. Адже для сходження на Еверест потрібна тривала багаторічна підготовка: доводиться вибирати між роботою і спортом. Моя максимальна висота - пік Комунізму (з 1999 року - пік Ісмаїла Самоні), яка має 7495 метрів. Її підкорив 15 років тому.

Я щасливий учнями, які вже перевершують свого вчителя. Кілька місяців тому мої вихованці Володимир Рошко та Сергій Бублик зійшли на дуже складний восьмитисячник Макалу, що в Непалі. Його висота - 8463 метри. Я теж душею був поряд з ними. А взагалі за всі свої альпіністські роки побував на Кавказі, Памірі, Тянь-Шані, в Африці (вершина Кіліманджаро), Аргентині (Аконкагуа), Туреччині (Арарат), Алясці (Мак-Кінлі)... Є про що згадати.

- Як ви оцінюєте сьогоднішній стан справ в українському альпінізмі?

- Високо і гідно. Національну федерацію очолює Герой України, голова Рахункової палати, доктор економічних наук Валентин Симоненко. Він же -майстер спорту з альпінізму, заслужений тренер України. Сьогодні альпінізмом в Україні займаються до трьох тисяч чоловік. Це справжня армія достойних людей. Про кожного можна сказати, як кажуть про друзів у розвідці: я б пішов з ним у гори.

ДОСЬЄ «УК»

Федір МІТЮХІН. Народився 7 вересня 1951 року у місті Джалілабад (Азербайджан). Закінчив Одеський технологічний інститут холодильної промисловості.

Президент Сумської обласної федерації альпінізму і скелелазіння, директор альпіністського клубу "Суми".

Майстер спорту СРСР із альпінізму, інструктор 1-ї категорії. Удостоєний звання "Сніжний барс" ("Підкорювач найвищих гір СРСР").

Кавалер ордена "Едельвейс", яким нагороджені 130 альпіністів світу.

З них 7 - в Україні.