Не могла не зачепити за живе недавня розповідь жительки одного з населених пунктів у «сірій» зоні. Коли перед Новим роком жінка почала натякати дітям про подарунки, які має принести Дід Мороз, молодша донька вигукнула: «Нехай краще зробить так, щоб у нас вода завжди-завжди була!» «Нічого собі бажаннячко! — саркастично вигукнув її старший брат. — Ти ще скажи, нехай «броневодогін» проведуть до нашого селища!» А тут саме нагодився в гості сусідський хлопчик, і вони разом влаштували своєрідну «гру в слова» на важливу тему.
«Чого я тільки не почула від них! — сумно усміхається мама. — Вигадували і одне поперед одного вигукували: «бронецистерна», «броневідро», «бронеканістра», «бронебідончик», «бронечайник» і навіть «бронекухоль».
З початку бойових дій, що й досі тривають на Донбасі, навіть діти пізнали ціну кожної краплі питної води. А дорослі докладають чималих зусиль, щоб розв’язати одну з болючих проблем і знайти можливість безперервно постачати воду жителям прифронтових територій.
Завдяки міжнародному проекту
Наприкінці січня у селищі Новгородське, що входить до міської ради Торецька (донедавна Дзержинська) Донецької області, відбулося урочисте відкриття проекту «Вода — джерело життя». Проект загальною вартістю понад 600 тисяч гривень вдалося реалізувати за підтримки Агентства ООН у справах біженців. Саме завдяки цьому тут нарешті відновлюється забезпечення водою майже 15 тисяч людей, серед яких місцеві жителі населеного пункту та переселенці. Можна як завгодно ставитися до сентенції і водночас гучної назви цього проекту, а ось жителям Новгородського довелося випробувати її на власному гіркому досвіді й переконатися у її справедливості. Для них забезпечення водою тривалий час залишалося однією із головних проблем. Адже населений пункт перебуває у зоні великого ризику — всього за кілька кілометрів від лінії розмежування. Через таке сусідство і постійні обстріли майже 15 тисяч людей залишилися без води.
«Торік унаслідок пошкодження Слов’янського водогону в нас протягом двох місяців не було постійного водопостачання, — згадує Новгородський селищний голова Микола Ленко. — Тому ми взялися шукати автономні джерела забезпечення водою. Спільними зусиллями і завдяки сприянню міжнародних партнерів вдалося пробурити та відкрити свердловину, і тепер можемо допомогти з водою не тільки жителям Новгородського, а й навколишніх селищ».
Буріння та облаштування свердловини було здійснено за підтримки Агентства ООН у справах біженців та Новгородської селищної ради у співпраці з Благодійним фондом «Новгородська громада».
«Ми дуже раді, що нам вдалося долучитися до відновлення інфраструктури та захистити людей, які потерпають від конфлікту, — каже голова Харківського офіса Агентства ООН у справах біженців Аслак Сулумсмуем. — Відкриття свердловини відтепер дасть змогу забезпечити селище постійним автономним водопостачанням. Буде продовжено час, протягом якого воду подають до житлових будинків. Також у цьому населеному пункті відкриють бювети».
Канал також став мішенню
Цей проект — тільки крапля у підземних морях та річках чи водних каналах і водогонах, які через бойові дії часто залишають недоступними для донеччан. Серед потерпілих об’єктів виявилася й головна штучна водна артерія краю — канал Сіверський Донець — Донбас, введений в експлуатацію ще у 1958 році. Загальна протяжність складної гідротехнічної споруди, яка бере початок у Слов’янському районі, а «впадає» у Верхньокальміуське водосховище поблизу Донецька, — 131 кілометр, із них 101 кілометр — відкритий канал. Попри поважний вік, до початку гібридної війни СДД успішно працював, а ось бойові дії дуже негативно позначилися на його роботі. У червні 2014 року під час артилерійського обстрілу на території насосної станції біля селища Семенівка Слов’янського району просто на робочих місцях загинули двоє співробітників комунального підприємства «Вода Донбасу», агрегати та обладнання зазнали пошкоджень. Уперше в історії унікального каналу його роботу довелося зупиняти в аварійному режимі. Далі водопостачання вели із резервних водосховищ, а жителі багатьох населених пунктів Донеччини змушені були звикати до скорочених графіків подачі води. А оскільки деякі фільтрувальні станції позбавлені резервних джерел, подача води повністю припинилася до деяких міст і селищ: Волновахи, Докучаєвська, Вугледара, Олександрівки, Українська, Добропілля, Селидового, Димитрового, Курахового, Білозірського.
Щоб уникнути гуманітарної катастрофи, співробітники «Води Донбасу» взялися усувати пошкодження фактично в бойових умовах: у липні через обстріли знову подовжився список загиблих і поранених. Тим часом нові пробоїни на водній артерії з’являлися майже щодня, запаси у резервних водосховищах вичерпувалися. У цих умовах найбільше потерпали жителі тих населених пунктів, які не мали резервних джерел.
Багатьом тоді здавалося, що критична ситуація із водозабезпеченням тимчасова і невдовзі її вдасться виправити. Та, на жаль, об’єкти каналу Сіверський Донець — Донбас знову ставали мішенями, а співробітникам КП «Вода Донбасу» доводилося докладати величезних зусиль для усунення пошкоджень і відновлення постачання води.
Фахівці стверджують: відносно стабілізувати роботу гідротехнічної споруди вдалося тільки в лютому 2015 року.
Проте і нині проблем хоч греблю гати. Наприклад, через бойові дії ремонтники досі не можуть отримати «зелений коридор» на проведення відповідних робіт на одному з об’єктів на Майорській дільниці, де через пошкодження водогінних мереж втрачається багато води. А в січні виникла серйозна аварія на нитці Південнодонбаського водоводу до фільтрувальної станції, звідки ведуть водопостачання багатьох міст і селищ у центральній та південній частинах Донеччини. Перешкоджало оперативному проведенню ремонту й те, що цю територію заміновано, тож аварійна бригада стала до роботи аж після відповідних зусиль саперів.
Це підтвердження того, що відновлення стабільної роботи головної і єдиної водної артерії бідного на воду краю залишається дуже важливою проблемою. Тому паралельно почався активний пошук альтернативних джерел водопостачання, і перспективний проект «Вода — джерело життя» — тільки один зі шляхів забезпечення водою жителів прифронтового краю. А серед них і діти, які навіть у заповітних мріях тепер змушені згадувати про «броневодогін».