НЕПОМІТНИЙ ГЕРОЇЗМ 

Лише минулого року піротехніки обласного  управління МНС у Волинській області знешкодили понад чотири тисячі  боєприпасів

Валерій МЕЛЬНИК,
«Урядовий кур’єр»
Людмила ВРУБЛЕВСЬКА
для «Урядового кур’єра»

Така вже особливість Волинської області, що обидві світові війни залишили на її території велику кількість вибухонебезпечних «сюрпризів». У тому числі й хімічних, маловідомих боєприпасів часів Брусиловського прориву, мінні поля, засипані землею склади боєприпасів та саморобні партизанські міни…

Земля, щедра картоплею, хлібом і… снарядами

У місті Ковелі під час земельних робіт на території колишньої військової частини будівельники натрапили на шість підозрілих металевих предметів, схожих на застарілі боєприпаси. Піротехніки обласного управління МНС на чолі з начальником групи майором служби цивільного захисту Дмитром Зюльковим, які прибули сюди на виклик, виявили ще два десятки артилерійських снарядів, мін та гранат часів Другої світової війни.

А перед цим майорові разом із колегами довелося піднімати з-під мосту через Турію стокілограмові авіабомби. Працівникам міліції тоді довелося евакуйовувати цілий мікрорайон. Адже розліт осколків у разі детонації міг бути майже на два кілометри…

Непросто було і при знешкодженні авіабомби ФАБ-250 у селі Ружин Турійського району, яка не підлягала транспортуванню. Знищувати її потрібно було на місці, поряд із будинком двох пенсіонерів. Господар навідріз відмовився виходити зі своєї хатини, попри те, що його вмовляли і сапери, і міліціонери. Послухався він лише голову сільради. Той пообіцяв збудувати діду нову хату, якщо його житло таки знесе вибуховою хвилею. Та сапери спрацювали чисто: від бомби залишилася лише глибочезна вирва, і голові сільради шукати кошти на новобудову не довелося.

Це — лише три приклади із повсякденної праці групи піротехніків аварійно-рятувального загону МНС України. Вона була створена у 2004-му. Першими у міні-загін прийшли тоді ще капітан Дмитро Зюльков, який нині  очолює групу, прапорщики Георгій Товкач, Олег Шевченко, молодший сержант Володимир Тульський… Тепер група, яка відповідає за знешкодження старих боєприпасів по всій області, складається з 11 людей.

Роботи з початку заснування групи і донині саперам вистачає, адже земля й досі — особливо активно навесні — виштовхує з себе «сюрпризи»  обох воєн, які й через століття після виготовлення забирають людські життя.

Протитанкові міни

Столітні детонатори  в ідеальному стані!

За словами заступника начальника групи, майора Олега Тарасюка, неодноразово їм доводилося працювати і з хімічною зброєю часів Першої світової. Про те, що всередині боєприпасів міститься надзвичайно небезпечна отрута, ніхто не підозрював. Коли ж поблизу місця її просочування почали біліти ялинки, а губи і нігті саперів — синіти, відразу   вжили необхідних заходів безпеки. Тепер волинські сапери вирізняють цей тип боєприпасів за кількома ознаками, а також… за інтуїцією. А кільком їхнім колегам з іншої області підрив таких боєприпасів вартував життя — вони не врахували напрямку вітру, і їх накрило отруйною хмарою…

Не найкращий спадок минулих воєн. Фото Валерія Мельника та архіву групи піротехнічних робіт управління МНС у Волинській області

— Хоч як дивно, боєприпаси часів Першої світової набагато небезпечніші за інші. І не лише через використання в них агресивних хімічних сполук. Боєприпаси тих часів у землі зберегли свою здатність вибухати, адже деталі детонаторів часто виготовлені із дорогого і якісного матеріалу, у тому числі — латуні, — пояснює майор Олег Тарасюк. — Також використовувалася пікринова кислота, що робить їх надзвичайно чутливими до зовнішніх подразнень. 

На переконання Дмитра Зюлькова, на тему знайдених на Волині боєприпасів часів Першої світової можна захистити цілу докторську дисертацію. Адже видове різноманіття їх тут настільки велике і специфічне, що подібного практично не зустрінеш ніде на території України. А ряд небезпечних знахідок у спеціальній літературі навіть не описаний. Досвід роботи волинської групи піротехніків особливо був затребуваний у 2004 році. Тоді вони брали участь у розмінуваннях у Новобогданівці, де було знешкоджено майже 19 тисяч одиниць боєприпасів, а наступного року — у Цвітосі, де було знищено ще 130 тисяч штук.

Робота з такими «сюрпризами» вимагає уважності, високого професіоналізму й витримки 

Загалом волинській групі довелося нейтралізувати майже сотню типів боєприпасів. «Найпідлішими» із них сапери називають гранати і запали, а ще підствольні гранати. Про них, до речі, в радянські часи практично не говорили і не писали. Навіть самі сапери не знали про їх існування. Тим часом не так давно в одному з районів області довелося знешкоджувати більше трьох десятків небезпечних боєприпасів.

Особливо інтенсивно доводиться працювати у Горохівському, Локачинському, Рожищенському та Камінь-Каширському районах, де найчастіше доводиться знешкоджувати боєприпаси часів Першої світової. А Друга — свої сліди залишила в основному у так званому «бермудському трикутнику». Так волинські сапери охрестили територію Любомльського, Володимир-Волинського та Ковельського районів.

Нині неймовірним є твердження, що на території Волинської області є ще не розміновані цілі мінні поля, засипані склади боєприпасів. Однак таких місць в області є десятки, як мінімум — по одному в кожному з 16 районів. Про усі місця їх розташування волинські сапери знають. Але без належного фінансування зробити нічого не в силі. А органи місцевого самоврядування оплатити масштабну роботу спеціалістів та спецтехніки поки що не можуть…

Людська безпечність  меж не має!

Як свідчить практика, якась частина з цих боєприпасів потрапляє до збирачів металобрухту, військових артефактів та для виготовлення вибухівки. Сприяють цьому, зокрема, «чорні археологи», які з допомогою міношукачів активно «шустять» на місцях колишніх боїв.

Один волинянин «болгаркою» вирішив розрізати корпус мінометної міни… Другий — робив теж саме, але вже на токарному верстаті. Про завершення цих експериментів розповідати не варто, аби зайвий раз не травмувати родичів покійних…

— Практика показує, що дурість людська просто не має меж! — приєднується до розмови старший прапорщик Юрій Савицький. — Бо якщо дорослий чоловік на велике свято розкладає вогнище, а потім кидає у нього отакенну міну, то невже він не розуміє, що це — не крихітна петарда?!

Також у багатьох є нездоровий інтерес до колекціонування небезпечних «артефактів». Саме тому і нині на Волині працівники міліції періодично вилучають старі чи вкрадені в армії боєприпаси. І найстрашніше — на них то тут, то там хтось підривається…

Страх має бути розумним

Скільки бесід не проводили б сапери, як не наголошували б на небезпечності цих знахідок, скільки людей не загинуло б від вибухів, чомусь не зменшується число тих, хто задля розваги чи заробітку шукатиме та розбиратиме боєприпаси. Прикро, бо ніякий адреналін і жодні гроші не повернуть утрачене здоров’я, а тим більше — життя…

Якщо невід’ємною рисою характеру сапера має бути страх, і в справжнього професіонала він обов’язково є, то люди, які випадково чи навмисне знаходять небезпечні «іграшки», здається, вмить утрачають цю рису і вважають себе щасливчиками. А, може, думають, що вони безсмертні?

— Як тільки сапер перестав боятися, він повинен залишити цю професію! — упевнений майор Олег Тарасюк. — Коли зникає страх — сапер стає роботом! А наукою уже доведено: жодні роботи саперів замінити не можуть!.. Безперечно, головним у професії сапера є знання. Відтак і страх, притаманний кожній розумній людині, має бути теж розумним.

Попри те, що саперна група майора Зюлькова перебуває у складі Міністерства надзвичайних ситуацій, підхід до справи у саперів кардинально відрізняється від того, що демонструють їхні колеги-рятувальники. У пожежників важлива швидкість виконання своєї справи, адже найменша затримка може вартувати людського життя. У саперів навпаки — найменший поспіх та необережність можуть стати непоправними!

За сапера замовимо слово!..

Попри надзвичайну небезпеку в роботі саперів та їх високий професіоналізм, говорити про належну оплату праці не доводиться. Не говорячи вже про житло, отримати яке в радянські часи було значно легше.

Найбільше в розмові з волинськими саперами вражає те, що ці без перебільшення високопрофесійні та унікальні люди постійно тихо, без притаманного політикам піару,  роблять свою небезпечну справу.

Облік знешкоджених вибухових предметів у кожного з них давно вже перевалив за тисячі одиниць. І за будь-якою небезпечною знахідкою — свій ризик. Але вони не нарікають на небезпеку в роботі, яку самі й обрали.

Таких людей у нашій державі мають цінувати і шанувати. В тому числі й за те, що смертельно небезпечну роботу вони виконують за місячну платню, яку їхні колеги за кордоном отримують іноді за один день розмінування…

ДОВІДКА «УК»

За даними ООН, кожного року у світі на мінах підриваються від 15 до 25 тисяч людей. В середньому 30 осіб на рік гинуть в Україні. Так, за останні два роки 115 людей стали жертвами підривів на мінах, частина з них отримала травми, більшість  загинула…