ЗАГАДКА

Тепер геологи розмірковують: де пращури брали залізну руду?
 

Торік на території Чернігівщини працювало п’ять археологічних експедицій, дві з них — міжнародні. Як наслідок, понад 170 знайдених предметів продемонстровано на виставці в обласному історичному музеї імені В. В. Тарновського.

У вщерть заповненому залі найбільш зацікавленою аудиторією були, звісно, студенти Інституту історії, етнології та правознавства ім. О. М. Лазаревського Чернігівського національного педагогічного університету ім. Т. Шевченка. Адже більшість із них «смажилася» під пекучим літнім сонцем, мокла під дощем, годувала комарів і натирала мозолі, орудуючи лопатою там, де порох часу став нашаруванням грунту. Зате яке моральне задоволення викликають знахідки!

Це саме той випадок, коли  «череп'я» дорожче за скарб. Фото автора  

Дуже цікаво було спостерігати за реакцією студентів на виступ керівників експедицій, котрі вже проконсультувалися зі своїми колегами, узагальнили напрацьований матеріал і тепер давали наукову оцінку знайденим у землі предметам. Так, це той випадок, коли навіть черепок горщика — скарб, тому що найцінніше надбання археологів — інформація. А що вже говорити про візантійську монету імператора Лева VІ (886—912 рр.) з Шестовицького городища чи кістяну шахову фігурку давньоруського часу, знайдену в Любечі, або про срібний дирхем чи набір давньоруських стріл, відкопаних на городищі села Виповзів Козелецького району.

— Найвизначніша наша минулорічна знахідка — частина закладної керамічної дошки на церкву, котра існувала на Гончарівці, де була садиба гетьмана Івана Мазепи, — розповів один із керівників Батуринської міжнародної українсько-канадської археологічної експедиції, кандидат історичних наук Володимир Коваленко. — Ми дійшли висновку, що таку дошку робили з однієї матриці на всі пам’ятки, які гетьман фондував своїми грошима. Тільки дату підставляли щоразу іншу.

Велике пожвавлення серед присутніх викликав звіт історика й археолога Олени Черненко. Позаяк вона розповіла про справжню сенсацію — знайдений у Новгороді-Сіверському унікальний виробничий комплекс: у кутку прямокутної заглибленої наполовину споруди була піч, яку заповнювали нарубані 50х50см пласти залізної руди загальною вагою 250 кг із дуже високим умістом заліза.

— Я консультувалася зі своїми колегами в Києві та Санкт-Петербурзі, вони орієнтовно пояснили, що це, адже нічого подібного ніде більше не існує, — розповіла Олена Євгеніївна. — Болотяна руда зазвичай має невисокий уміст заліза і, напевне, то була споруда для її збагачення. На жаль, аналогій для порівняння і одержання докладнішої інформації немає.

Тепер геологи ламають голову: де в тих краях може бути родовище залізної руди, ще й такими пластами, які можна нарубати?

Недаремно археологів називають детективами історії. Та і їм не завжди піддаються загадки і головоломки, котрі підсовує ця поважна пані…

На жаль, археологи не дозволяють робити детальні знімки окремих знахідок — тільки загальний план. Але «деталізувати» горщики і шматок руди мені керівник експедиції дозволила.

Без роботи археологів навряд чи людству вдалося так добре пізнати свою історію. Тим часом про те, що в них офіційно немає власного «Дня», держава згадала  тільки кілька років тому. Хоч справжні професіонали, а, здається, інших і не заманиш на таку складну роботу, цим особливо не переймалися — 15 серпня вони завжди піднімали келих за нові знахідки, хай і неформально. Вітаємо!