Нинішній рік, за рішеннями найвищих органів законодавчої та виконавчої влади України, проходив під знаком педагога, поета, письменника, фольклориста, культурного і громадського діяча Михайла Івасюка, батька відомого композитора Володимира Івасюка. Відкрито меморіальну дошку в кіцманській школі, де він працював, урочисто погашено іменну поштову марку.
Михайло Григорович понад півстоліття віддав педагогічній праці, виховав кілька поколінь учнів і студентів, працюючи вчителем у рідній Кіцмані, а згодом — викладачем, доцентом Чернівецького національного університету.
Найпереконливішим свідченням його громадянської зрілості та істинного патріотизму було виховання трьох власних дітей, які стали не тільки професіоналами у своїх галузях, а й діяльними громадянами держави. Вихованці Михайла Івасюка називали вчителя французької (володів сімома іноземними мовами) «Бон жур» — Добридень, а його власних чад «бонжурєтами». Дуже вже були вони близькими до батька. Він спрямовував їхнє навчання, читання, працю і відпочинок власним прикладом. Не просто хотів навчати сина Володю музики. Зібрав підписи земляків і добився відкриття музичної школи (тепер імені Володимира Івасюка) в районному центрі Кіцмань.
Мріяв, опинившись у юності на румунській частині Буковини, вчитися в Сорбонні, а змушений був утікати від злиднів, щоб продовжити навчання, через кордон до підрадянської України. Потрапив у жорна репресій та до Печорлагу на далеку Північ. Там його врятував лікар учень академіка Павлова Олександр Шульдер. Його він пам’ятав усе життя, скеровуючи й власних дітей до цієї благородної професії. Згодом розшукав у Ленінграді, запросив на зворушливу зустріч на свою батьківщину.
«Вдячність — одна з рис, яку прищеплював своїм дітям і вихованцям батько», — написали доньки у книзі спогадів «Лицар слова», що вийшла в чернівецькому видавництві «Букрек».
Донька Галина Івасюк-Криса, як свідчать пацієнти, стала шанованим лікарем. Оксана, як і батько, — літературознавцем і літератором. Душу Володі не минула музика, яка, як і духовність у цій родині двох педагогів, звучала, створюючи, за словами його дітей і внуків, простір комфорту. На гонорар за роман «Червоні троянди» купив рояль.
У їхню учительську родину (одружився буковинець з учителькою Софією Карякіною із Запоріжжя) прийшла нянею гуцулка Магдалина Колотолюк і зосталася членом родини до кінця життя. Через 40 років після еміграції повернувся до них у Чернівці й брат Михайла Григоровича з Канади. І всім знайшовся тут простір, де «кожен почувався затишно», на всіх вистачало квашених матір’ю-степовичкою у великих бочках огірків, помідорів, столітрового мідного казана повидла зі слив чи яблук з власного саду.
У спогадах професора Володимира Антофійчука Михайло Івасюк постає колегою, який умів щиро радіти за успіхи інших. Він підняв цілі пласти історії та літератури Буковини. «Заохочував мене до фантастичного жанру», — зізнається режисер, сценарист екс-міністр культури Василь Вовкун.
100-річний день уродин Чернівецький театр ім. Ольги Кобилянської відзначив виставою режисера-постановника Людмили Скрипки «Лицар слова». Центральна обласна бібліотека імені Михайла Івасюка впорядкувала «Показник творів Михайла Івасюка». Це збірка романів, повістей, історичних, літературознавчих розвідок, казок Буковини, віршів.
Після трагічної втрати Володі рятувався поетичними «Елегіями для сина». Один з учнів Володимир Вознюк передав тоді його душевний стан: «Мені так лячно в світлий день ступати без творчості, без мук нових ідей... Я ж виростив для цього світу сина. Чому ж його безмовна домовина од світу заховала навесні». Пішов достойний батько достойного сина й доньок 5 лютого 23 роки тому, віддавши дань і останній поцілунок шани та вдячності коханій дружині Софії.
Ольга ЛОБАРЧУК
для «Урядового кур’єра»