Бандура і баян… Здавалося б, що можна зіграти на них, окрім балад? Одначе насправді можливості народних інструментів безмежні — варто лише додати уяву й талант. Це довели молоді музиканти Тетяна Мазур і Сергій Шамрай. Студенти київської консерваторії створили кавер-гурт «В&В Рroject» і зруйнували стереотипи: вразили мільйони слухачів віртуозним виконанням класики, року, джазу, сучасної української музики, понад те — саундтреків до відомих телесеріалів «Шерлок» та «Гра престолів».
Гурт популяризує не лише українські народні інструменти, а й загалом Україну, обираючи для зйомок відеокліпів мальовничі краєвиди, величні фортеці. Нині В&В Project працює над створенням авторських композицій і записом першого альбому. Про неймовірну історію успіху Тетяна Мазур і Сергій Шамрай розповіли «УК» одразу після запису нового хіта.
«Шерлока» створили всього за день
УК: Тетяно, Сергію, випускники шкіл зазвичай надають перевагу популярним спеціальностям. Як склалося, що обрали майбутнім фахом бандуру і баян?
Тетяна: Ця любов з дитинства. Мої батьки теж закінчили столичну консерваторію: тато за класом фагота, а мама — бандури. Маленькою я повторювала за мамою — ходила із сувенірною бандурою, імітувала, ніби граю, співала. Носилася з нею частіше, ніж із ляльками. Тому батьки з шести років віддали мене в музичну школу.
Сергій: Коли навчався у сьомому класі музичної школи, тато раптом поцікавився: «Чим прагнеш займатися в житті?» Я зізнався собі, що саме від музики отримую задоволення. Якщо вона стане моєю професією, буде круто! Тож щодня, докладаючи чимало зусиль, ішов до великої мети. Якось у мене трапився «зальот»: пішов гуляти з хлопцями і затримався до опівночі. Приходжу додому, а тато зустрічає на порозі: «Ти сьогодні позаймався?» Зізнався, що ні. Довелося крізь сльози займатися музикою до четвертої ранку. Цей випадок став повчальним уроком. Насправді я втілив у життя мрію свого батька — він хотів навчитися грати на баяні, але не склалося. Тому тато з гордістю кожного свята просив зіграти для нього.
Тетяна: Це в усіх музикантів так. Щоразу, коли приходили гості, я дуже хвилювалася, тому боялася сімейних зібрань.
Сергій: А я навпаки вдячний. Якби не ці дні народження, грав би лише те, що написано в нотах. Одна справа грати Баха, Моцарта, токати й етюди, проте зовсім інша — виконувати те, що хочуть слухати люди у повсякденному житті.
УК: Коли збагнули, що для ваших народних інструментів не існує меж?
Тетяна: Я завжди хотіла грати на своєму інструменті щось популярне, сучасне — те, що слухаю у плеєрі. Раніше прив’язувалася до нот і не могла підібрати мелодію. Навіть не здогадувалася, що на бандурі можна грати сучасну музику. Коли Сергій запропонував створити гурт, натрапили на збірку відомого бандуриста Ярослава Джуся, який адаптував чимало творів для бандури. Ми взяли ноти і зіграли «Metallica». Згодом намагалися самостійно створити кавер-версії. Тепер можемо підібрати й зіграти повноцінний твір.
Сергій: Спершу пробуємо, наскільки вдало можемо передати певну композицію. Інколи доводиться змінювати теми. Скажімо, певна тема звучить краще на бандурі, а на баяні — ні, і навпаки. Таким чином намагаємося показати найбільш виразні можливості інструментів. Водночас додаємо щось власне, оригінальне. Нещодавно співпрацювали з корейськими музикантами — брали участь у зйомках корейсько-українського документального фільму. Іноземці привезли три твори, які мали зіграти разом на Майдані Незалежності. Переглядаючи композиції, ми зрозуміли, що вони абсолютно не підходять для бандури і баяна. Довелося переробити чимало різних моментів. На щастя, корейці поставилися до цього з розумінням. Так і з кожним твором: максимально адаптуємо його і вкладаємо частинку своєї душі.
УК: Скільки зусиль витрачаєте на створення композиції?
Сергій: Завжди по-різному. Саундтрек до «Шерлока» зробили дуже швидко — за день. Новий «Despacito» записали за 2-3 години. А «Грозу» Вівальді готували аж півроку. Було дуже складно, оскільки два інструменти мали відображати партії всього оркестру.
Тетяна: На авторські твори витрачаємо найбільше часу. Перший авторський твір «Міф» виношували в голові півтора року. Під час прослуховування цього треку на студії здалося, що він ніби насторожує. Тоді й виникла містична ідея сюжету. У перший день зйомок їхали машиною знімати до лісу й потрапили в аварію. Зйомки затягнулися на півроку. Потім взяли на прокат велосипеди і поїхали в розвідку подивитися на місце. Заїхали в ліс і згодом збагнули, що заблукали. Телефони розрядилися, навігатори не працюють, ми в лісі, у заставі за велосипеди — наші закордонні паспорти. Блукали темним лісом три години. І вже на гавкіт собак вийшли в Пущу Водицю під Києвом.
Сергій: Але встигли на останній трамвай додому! Після цього друзі радили припинити зйомки. Втім, зняли відео на свою першу авторську композицію, яку назвали «Міф», не боячись нічого, презентували трек на Гелловін.
Мелодія як формула в математиці
УК: Як обираєте локації для зйомок оригінальних відео?
Тетяна: Одна з наших місій — показати всьому світу красу і неповторність України. Багато глядачів дивуються, що ці унікальні місця є в нашій країні, тож починають цікавитися і так пізнають свою батьківщину.
Сергій: Після кліпу до кавер-версії саундтреку «Гра престолів», який знімали в Кам’янці-Подільському, нас постійно запитували: «Це Норвегія?» — «Ні, це Україна!» — з гордістю відповідали ми у соцмережах.
Тетяна: Здивувалася, коли, почувши бандуру, в коментарях люди щиро цікавилися, що це за інструмент, мовляв: «На чому вона грає? Це гуслі? Цимбали?» Писали українці, які просто не знають своїх національних інструментів. Думають, що бандура — щось застаріле, архаїчне.
Сергій: До речі, нам часто телефонують викладачі музичних шкіл, дякують за творчість, оскільки багато учнів приходять і показують на гаджетах наші відео, хочуть, як ми, грати на бандурі і баяні. Також діти пишуть, просять ноти. На жаль, ми нот не записуємо — на це не вистачає часу. Але залюбки спілкуємося з маленькими музикантами, даємо поради.
УК: Неймовірно! Ви не записуєте ноти, а як тримаєте всі мелодії в голові?
Сергій: Коли щодня граєш, мелодія сама западає у пам’ять. Також рідко виконуємо композиції однаково. Ми вивчили функції і гармонії, а вони повторюються дуже часто. Якщо часто вчиш нові пісні, аналізуєш їх, починаєш запам’ятовувати ці музичні формули. Тоді не зіб’єшся, бо знаєш, яка функція наступна, і можеш змінювати мелодію, як вільний художник. На жаль, цьому не вчать у школах і консерваторіях, потрібно вчитися самому.
Тетяна: Це була моя помилка: спершу я просто завчала ноти, як віршик: сі-соль-ре-ля. А Сергій мене вчить завжди думати функціями, слухати, де тоніка, а де домінанта. Просто як формула в математиці.
УК: Ваші кавери підірвали мережу. Коли чекати на перший альбом авторських композицій?
Сергій: Це наша велика мрія, нині саме над цим працюємо. Взагалі за освітою ми виконавці. Нас навчили лише виконувати музику, а не створювати її. Тож самостійно вчимося це робити. Вже маємо деякі авторські композиції і продовжуємо працювати далі, щоб випустити повноцінний альбом. Багато людей пишуть, просять диски. Але ми не хочемо записувати на диск кавер-версії, натомість прагнемо записати своє, автентичне.
Квиток для бандури
УК: Вас запрошує українська діаспора — мабуть, для земляків за кордоном ваша творчість як ковток живої води?
Сергій: Ми літали в Катар, що межує з ОАЕ. Там є невеличка українська діаспора — близько 900 чоловік. Нас запросили виступити на святі, приуроченому до Дня Незалежності. Люди співали українські пісні разом з нами, танцювали.
Тетяна: Там навіть є бандуристки! З нами сталася історія. Це був мій перший переліт з бандурою, і я не знала, як правильно її перевезти літаком. На реєстрації запевняли, що з поміткою «тендітна річ» із багажем поводитимуться обережно. Коли прилетіли в Катар, бандура була розбита на дві частини, баян і сопілка теж зламані. Наступного дня концерт, а в нас немає інструментів. Я познімала половину струн з бандури, грала на тих, що вціліли. Сергій цілу ніч ремонтував баян моєю пилочкою для нігтів. За ніч довелося повністю змінити репертуар. Але концерт пройшов чудово — ніхто нічого не помітив. А коли повернулися додому і я написала про це в соцмережах, відповіла українка з Катару: мовляв, чому ж ви не сказали, я привезла б вам свою бандуру! Уявляєте? До речі, в Україні є хороший майстер, який виготовляє бандури. Якось він сказав, що з 15 виготовлених бандур на батьківщині залишилося лише дві, решта — замовлення з-за кордону.
УК: То як безпечно перевезти в літаку музичні інструменти?
Сергій: За правилами, щоб перевезти інструмент, потрібно купувати окремий квиток. Але це зазвичай дуже дорого. Тому ми доплачуємо за інструменти як за додаткову ручну поклажу. Перевірено: і бандура, і баян уміщаються на верхній полиці для багажу в салоні будь-якого пасажирського літака. Радимо в жодному разі не здавати інструменти в багажне відділення.
Інтернет-простір — повноцінний фронт
УК: Ваша музика лунала неподалік від куль. Чи може музика бути зброєю — зовнішньою чи навіть внутрішньою для об’єднання нації?
Сергій: Звісно, музика згуртовує українців. Коли вони чують бандуру, завжди пишаються, що це саме наш народний інструмент. Коли дивляться якісний український продукт, їхній національний дух піднімається. У нас була нагода зіграти в зоні АТО. Концерти дали в трьох містах: Лисичанську, Старобільську, Сєверодонецьку. Виступали на головних площах міст, а також у військових частинах. Воїни мовчазні, одначе їхній погляд вартий усіх слів. Це просто незабутні емоції.
Тетяна: Дуже вразило, коли після концерту один із воїнів нарвав у полі квітів і подарував мені цілий букет. А коли ми їхали назад, принесли нам печиво. Бійці хотіли хоч чимось віддячити нам. У мене були сльози в очах, просто мурашки по шкірі. Звісно, хочеться їх підтримати, подарувати позитивні емоції.
УК: Наскільки важлива мова музики?
Сергій: У багатьох складаються певні стереотипи про те, що відбувається на сході. Однак після концерту до нас підходили багато людей, які просили приїжджати частіше, казали, що їм не вистачає якісної української музики. Адже чимало фестивалів відбувається у Львові, Тернополі. Це класно, але там люди і так кожною клітиною обожнюють свою країну. Потрібно всю цю музику, ці події везти на схід, щоб там бачили справжню Україну, яка вона є, а не такою, як подають їхні телевізори. У мережі було багато проросійської інформації про наш концерт, а української — дуже мало. Тому треба працювати і в інтернет-просторі, адже це теж повноцінний фронт.
УК: Цікаво було б почути ваш саундтрек до якісного українського фільму.
Сергій: Чекаємо цієї пропозиції. Тільки-но попросять записати саундтрек, одразу почнемо працювати.
УК: Які тенденції в українській музиці актуальні?
Сергій: Нині в музиці переважає змістовність. На кавер Вівальді люди одразу позитивно відреагували, почали слухати. Класно, що це відео стало найпопулярнішим. Це справді серйозна композиція, один із найвіртуозніших творів у світі. Те, що люди слухають його, насолоджуються ним, означає, що рівень свідомості і смаку серед українців зростає. Ми плануємо й надалі презентувати світову класику в нашому виконанні.
УК: Де ваш гурт можна послухати наживо?
Сергій: У жовтні відбудеться повторний сольний концерт у Києві, де плануємо презентувати перший власний альбом авторських композицій. До речі, під час першого концерту організатори не могли повірити, що бандура і баян можуть зібрати великий зал. Тоді квитки розкупили за два тижні.
Тетяна: А поки що до Дня Незалежності готуємо новий відеоматеріал — це буде сюрприз для наших шанувальників. Восени хочемо поїхати в турне великими містами України.
Ангеліна БАРИЛЮК
для «Урядового кур’єра»
ДОСЬЄ «УК»
B&B PROJECT (Bandura & Bayan Project). Український кавер-гурт, заснований 2015 року. Тетяна МАЗУР (бандура, сопілка) народилася в Херсоні, навчається на четвертому курсі Національної музичної академії ім. П. Чайковського. Сергій ШАМРАЙ (баян) народився в селі Новоселівка Пологівського району Запорізької області. Закінчив Запорізьке музичне училище, Національну музичну академію ім. П. Чайковського, навчається в аспірантурі. Лауреати міжнародних конкурсів.
Ми в Google+