ПАМ’ЯТЬ
Наприкінці жовтня 1955 року на рейді в Севастополі в результаті вибуху затонув один з флагманів ВМС
Володимир ЕННАНОВ
для «Урядового кур’єра»
Про маловідомі подробиці цієї трагедії розповідає ірпінець Микола Іванович Яріш, який саме наприкінці жовтня того року потрапив служити на флот до Севастополя.
— Коли буваю у Севастополі, — розповідає Микола Іванович, — обов’язково відвідую кладовище, де поховані сотні моряків-новоросійців. Підходжу до стели Скорботного матроса, де викарбувано слова: «Мужнім матросам лінкора «Новоросійськ», що трагічно загинули 29 жовтня 1955 року. Любов до Батьківщини і вірність військовому обов’язку були для вас сильнішими за смерть».
Лінкор затонув саме на річницю Ленінського комсомолу 29 жовтня, а чотири дні перед тим мене призвали у військо і направили служити на Чорноморський флот. Прибувши до Севастополя, дізналися, що служитимемо на кораблях. Усі ми раділи, що 4 роки служитимемо на Південному березі Криму! Але радість затьмарювали пошепки переказувані подробиці загибелі лінкора, бо на все був накладений гриф «цілком таємно».
Лінкор піднімають з морського дна. Фото з сайту republic.com.ua
Лінкор вибухнув приблизно о 1 годині 30 хвилин. Вибух пролунав глухо, багатьох моряків на сусідніх кораблях він навіть не розбудив. Однак пізніше з’ясувалося, що сила вибуху була жахливою: у днищі «Новоросійська» утворилася пробоїна від борта до борта завширшки 5—6 м загальною площею приблизно 150 м. кв. Було пробито вісім палуб. На палубі терміново зібралися адмірали, зокрема командувач Чорноморського флоту віце-адмірал В. Пархоменко. До нього звернулися із проханням дозволити дати повний хід назад. Якби Пархоменко погодився, «Новоросійськ» був би врятований і особовий склад залишився живим. Гвинти, рулі поламали б — це вже не береться до уваги. Однак лінкор вискочив би кормою на мілководдя. І не трапилося б тієї кривавої каші... Але Пархоменко віддав інший наказ: «Не піддаватися паніці, боротися за корабель!»
На жаль, знаменита флотська дисципліна, що завжди допомагала перемагати й виживати, у цьому разі стала однією з причин загибелі великої кількості людей. Жоден з великих морських воєначальників, що перебували на «Новоросійську», не зміг заради здорового глузду «переступити» через Пархоменка. Втім, розгублені флотські начальники забули навіть про найнеобхідніше — дати команду матросам одягти рятувальні пояси.
І сталося те, що сталося: приблизно о 5-й ранку лінкор почав кренитися на правий борт, а потім швидко перекинувся, тільки днище залишилося над водою. Частина моряків пішла на дно вже мертвими — від ударів артилерійських стволів, інших предметів, що валилися з палуби. Десятки просто опинилися у трюмах під палубою лінкора, що перекинувся. Дуже багато людей потонули ще й тому, що не вміли плавати, а також через шоковий стан.
Коли настав ранок, корма «Новоросійська» ще кілька годин залишалася на поверхні догори кілем, а з внутрішніх палуб без перестану лунали крики про допомогу. Найжахливіше те, що ніхто з вищих морських начальників нічого не робив для визволення моряків зі сталевого полону. Попри безліч компресорних установок у порту, лінкор пішов на дно, хоч міг залишатися на плаву, навіть перекинутий. Ті бідолашні матроси, що опинилися у смертельній пастці, усвідомлювали своє безвихідне становище, отож співали «Врагу не сдается наш гордий «Варяг».
Офіційних даних про кількість загиблих нема й досі. Однак за деякими відомостями, зібраними радою ветеранів «Новоросійська», тоді загинули 608 осіб. Проте, на думку очевидців трагедії, ця цифра значно занижена. Загинула понад тисяча чорноморців. Адже увечері 28 жовтня, за кілька годин до вибуху, на «Новоросійськ» прибуло більш як п’ятсот нових членів екіпажу — солдатів берегової охорони. Їх привезли о 22-й годині. А через три з половиною години сталася трагедія. Цих хлопців не встигли, очевидно, навіть розписати по бойових постах, а цілком можливо, навіть не внесли у список особового складу лінкора і переодягти у матроську форму. А коли знаходили трупи затонулих, то у сотень на ногах були чоботи. Ці солдатики не могли за кілька годин стати моряками й тонули першими...
Загиблих ховали на кількох цвинтарях Севастополя вночі, в обстановці «повної таємності» у траншеях, на дно яких клали брезент. Скільки — не знає ніхто, бо нікого зі сторонніх не допускали, навіть родичів, яким тіл загиблих не видавали. Тож імена багатьох так і не з’явилися над скорботними пагорбами братських могил.
Попри всі розслідування, причини вибуху «Новоросійська» й дотепер залишаються таємницею. Як тоді по свіжих слідах, так і тепер розглядають дві основні версії. За однією з них, лінкор став жертвою випадкової міни, що залишилася з часів війни, за другою — проти «Новоросійська» було влаштовано диверсію. Дивну, просто фантастичну цілеспрямованість вибуху, що розірвав днище корабля, деякі фахівці пояснюють відмінною обізнаністю диверсантів із конструкцією корабля. Можливо, планували знищити не тільки «Новоросійськ», а й увесь флот. Зловмисники, якщо вони були, лише трохи прорахувалися: якби вибухнув боєзапас головного калібру, що зберігався ближче до корми, то, вірогідно, здетонували б і боєзапаси сусідніх кораблів.
На користь «диверсійної версії» свідчать опубліковані пізніше морським офіцером Борисом Каржавіним документи: виявляється, тієї страшної ночі зовнішній рейд не охоронявся, не діяли й шумопеленгаторні станції. Можливо, вся правда про те, що трапилося, згодом відкриється, а зараз, на жаль, можна тільки гадати.
Зрозуміло одне: трапилася національна трагедія, що вбила й скалічила долі тисяч людей. У травні 1956 року для ознайомлення із закритим листом ЦК КПРС зібрали всіх командирів, офіцерів та старшин катерів — членів партії. Мовляв, «Новоросійськ» загинув… через погану дисципліну екіпажу і через паніку. І це зачитували нам, очевидцям усього, що відбувалося. Побоялися б Бога. Втім, який тоді був Бог для ЦК КПРС...