Попри те, що Конституція України гарантує захист прав, зокрема корінних жителів нашої держави, досі немає закону, котрий би визначав, які ж саме народи є корінними чи нацменшинами, а також обсяг їхніх прав. «Для цього потрібно було ухвалити закон про етнонаціональну концепцію Української держави. Кілька проектів, поданих до Верховної Ради, поки що так і не пройшли», — нагадав на круглому столі «Кримські татари — корінний народ Криму/України» народний депутат Мустафа Джемілєв.
Відповідно, 2007 року, коли Генасамблея ООН приймала Декларацію про права корінних народів, Україна до неї не приєдналася. Це стало великою втратою для нашої держави, бо якби ці закони були ухвалені своєчасно, деяких серйозних конфліктів на території Кримського півострова можна було б уникнути, наголосив він.
Упродовж багатьох років була не одна спроба таки ухвалити законодавчі акти, котрі б врегулювали відновлення прав корінного народу та інших етносів, проте аж до окупації Криму жодних кроків держава так і не зробила.
«У Декларації ООН є стаття, в якій йдеться про те, що без згоди корінного народу на його території не можуть проходити якісь війни або розміщатися військові бази. Звичайно, я не думаю, що країна, яка окупувала нашу територію, рахувалася б із тією декларацією, бо вона не бере до уваги й інші, підписані нею самою норми, але це був би один з вагомих аргументів для визволення нашої території», — вважає Мустафа-ага.
«Ситуація, яку ми всі зараз переживаємо, котру справді можна назвати виборюванням незалежності України, свідчить про те, що на першому етапі становлення будь-якої незалежної держави визначення пріоритетів дуже важливе для цієї держави. Але відкладати питання, які на першому етапі не зараховані до пріоритетів, не можна нескінченно», — сказав голова Меджлісу кримськотатарського народу Рефат Чубаров.
Він нагадав, що понад двадцять років, попри політичну ситуацію в країні, кримські татари розбудовували власні органи національного самоврядування, і саме ця система мала б бути одним із потужних механізмів Української держави щодо розбудови Криму. «Не сталося. Нині не час шукати, чому й хто винний, але — кілька штрихів. Не сталося тому, що кримські татари з їхніми правами завжди були заручниками тих специфічних взаємовідносин, котрі були між Києвом і Москвою», — сказав він і наголосив: більшість українських політиків завжди розглядала кримську територію і населення виключно як електоральний ресурс.
«Можливо, комусь здається, що треба спершу завершити АТО, провести деескалацію конфлікту, а потім взятися за Крим. Ми думаємо, що такий порядок не можливий. Сьогодні треба говорити і про завершення АТО, і про витіснення бойовиків зі сходу України. І також уже сьогодні треба говорити про майбутнє Криму в Українській державі. Такі мають бути пріоритети».
Водночас активісти та громадські діячі завершують працювати над стратегією повернення Криму. «Фактично концептуально ми її вже представляємо, почали публікувати», — повідомив голова наглядової ради Майдану закордонних справ Андрій Клименко. На думку експертної групи, що працює над стратегією, нині, коли тривають дискусії про ухвалу нової Конституції, принципово важливо, аби в новому Основному Законі містилося без перебільшення історичне рішення: норма про те, що Крим є національно-територіальною автономією кримськотатарського народу в складі України.
Тетяна КАПУСТА
для «Урядового кур’єра»