Ольга ЛОБАРЧУК
для «Урядового кур’єра»

Син моєї знайомої народився в Росії. Жив і вчився до 6 класу в Україні — без матері при тітці й бабусі. Мама, втративши роботу кулінара, поїхала в 1990-х на заробітки в Іспанію. Батько безцеремонно на його очах влаштовував особисте життя.

Хлопець тринадцятилітнім, вже «важким підлітком», потрапив до матері в Іспанію. Жити і тут продовжував, як на вокзалі… Не склеїлося.

Коли настав час повноліття, звернувся по перший паспорт до українського посольства в Мадриді. Безрезультатно. Нема, сказали, бланків. Знову — те нове старе відчуття: «І тут я нікому не потрібний».

Я про це довідалася, а він, може, ні, що такий результат ділового візиту в посольство видали цього року не лише йому. Таких юних українців, яких знаю, в примадридських населених пунктах четверо. Усім їм відмовили в отриманні паспорта громадянина України через брак бланків паспортів, наче в Україні папір скінчився і друкарень нема.

Їхні батьки, наші гастарбайтери, із сумом говорять і про інше: в посольстві рідної держави в Мадриді їх приймають у приміщенні, що нагадує гараж під гарним особняком із прапором України. Від комплексу такої «гостинності» на острівці Батьківщини, яким є посольство на чужині, почуваються, як цей юнак, непотрібними, упослідженими і незахищеними.

Не хотілося б повторювати десятки разів написане у пресі, що вони, ці гастарбайтери (а це сьома частина всього працездатного українського народу) — найбільші інвестори економіки України, матеріальний порятунок рідних, хоч розплачуються ще й величезними моральними, душевними втратами і травмами. За наші з вами податки утримують робочі місця в дипломатичних установах за кордоном, щоб там, при професійних дипломатах, наші почувалися нашими…

Пані Наталії, заробітчанці з примадридського Ель Ескоріаля, в посольстві України сказали: «Можемо видати вашій доньці тимчасовий, терміном на місяць так званий білий паспорт, але і вдома — проблема з бланками паспортів». Як діяти — невідомо.

Наш «важкий» — уже не підліток, а повнолітній за віком юнак, вирішив: як уродженець Росії, згідно з їхнім законом, скористатися правом отримати паспорт громадянина сусідньої держави. Там із бланками — не проблема.

«Хоч би одразу й в армію забрали, — плекає надії мама. — Може, там людиною стане...» А мені сумно, бо хіба так має дбати Батьківщина про своїх синів і доньок?!