Ви не говорите французькою? Помиляєтеся, ви її знаєте, просто не здогадуєтеся про це. Адже ви вживаєте слова: перука, шевелюра, кашкет, портьє, манеж, панталони, макіяж, портфель, стаж? І симпатичне українське слово парасолька також французьке (хоч насправді означає — зонтик від сонця). Вам, переконана, також не треба пояснювати, що таке променад чи валіза. Ці маленькі філологічні відкриття я роблю після перших занять з французької мови в університеті «Populaire» у Страсбурзі. Завдяки чіткій вимові нашої вчительки Стефані та її незаперечним артистичним талантам, якими вона користується для того, щоб спілкуватися з нашою групою дебютантів (ось бачите, ви знову без перекладу зрозуміли французьке слово), я вже на першому ж занятті із захопленням усвідомлюю, що суцільний потік носових звуків і славнозвісного французького гаркавлення нарешті починає набувати для мене сенсу.
Наша група за національною наповненістю — міні-Франція. Переважну більшість серед слухачів становлять вихідці з колишніх арабських колоній. Сафі, Хасан, Саймак, Гюлай живуть у Франції порівняно давно, але мова дається їм важко. Щоправда, вони доволі легко ставлять усні запитання на кшталт «Скільки коштує двісті грамів сиру?», проте граматичні тонкощі відмінювання неправильних дієслів викликають у них оніміння. Старанно рахує вголос юна Сенгюль. Вона — ластівка «арабської весни» і у Франції перебуває менше року. Після революційних подій у Тунісі їй вдалося переїхати до Страсбурга, де мешкає родина її дядька. Усім представникам арабського світу диплом мовних курсів просто необхідний. Адже вже з січня нового року у Франції вступає в дію новий закон, який зобов’язує охочих отримати громадянство надати свідоцтво про рівень знання французької. І він повинен бути не нижчим офіційної шкільної програми, хоч досі претендент на громадянство мав проходити лише усну співбесіду. За даними МВС Франції, на отримання громадянства щороку претендує понад 100 тисяч чоловік, водночас близько одного мільйона іноземців, які нині проживають на території цієї країни, взагалі не володіють французькою.
Польок Анну, Асю, Колетт і Моніку французьке громадянство не надто цікавить. Вони й так доволі впевнено почувають себе з польським паспортом. Знання мови їм потрібне для того, щоб якомога вигідніше скористатися одним з головних привілеїв, який дарує всім своїм членам Євросоюз, — єдиним і вільним ринком праці. Можливість вигідного працевлаштування та вищої заробітної платні привела до Страсбурга й італійців Ніколло та Вінченцо, а також балакучих і сміхотливих іспанок Мерседес, Малі та Наталію. Фінансова криза серйозно струсонула економіки їхніх країн, тому вони вирішили перебратися під надійне крило сильнішого. Дещо осторонь тримаються американці Стівен та Грехам. В одного за плечима невдалий шлюб, а в іншого — нерозділене кохання. Франція стала для них можливістю забути і почати все спочатку.
Чи піде їхнє життя далі так, як вони запланували, залежить від старанності й наполегливості. Адже, як переконує нас Стефані, вивчити французьку може кожен.