У медичних і донорських колах країни тривога і занепокоєння: до ухвалення готують документ, який замість того, щоб посилити і стимулювати донорство, нівелює і знецінює його.
Нині в більшості областей процвітає чорне донорство, корупція, а реципієнти ризикують заразитися наприклад гепатитом В або С. Введення нових стандартів якості крові, створення національного реєстру донорів крові або її компонентів, перегляд та оновлення правового регулювання відповідної системи щодо реалізації проєктів державно-приватного партнерства, спрямованих на залучення інвестицій і посилення матеріально-ресурсного потенціалу донорства, інші новації дадуть змогу створити у всій Україні центри крові європейського рівня, подібні до тих, які є лише в Сумах та Черкасах завдяки приватному інвесторові. Населення нарешті отримає якісні й безпечні компоненти крові. І це, звичайно, добре. Але чи все буде так чудово, як вважають автори?
Після знайомства із законопроєктом виникає багато неприємних питань і складається враження, що обіцяна реформа служби крові — звичайна фікція, попри гучні заяви про «європейські практики». Бо інакше чи стали б законодавці рубати ту гілку, на якій тримається будь-яка служба крові?
Згідно із проєктом закону, який може ось-ось стати дійсністю, донорство в Україні має бути повністю безоплатним і добровільним (у державних і комунальних установах), але безплатних донорів позбавляють більшості пільг, які вони мають нині. Здається, мало б бути навпаки: щоб мотивувати людей благодійно здавати кров, потрібно запроваджувати нові пільги і зробити реальними ті, які не працюють, хоч передбачені законом. Не дивно, що законопроєкт викликав негативну реакцію активних донорів і координаторів донорського руху.
Зміни на гірше
В’ячеслав ГАННІЧ,
ініціатор і лідер донорського руху християн
у Сумській області:
— Для благодійних донорів законопроєкт змінює все на гірше. Під виглядом модернізації пільг і заміни тих, які на сьогодні не діють, на такі, що діятимуть, пільги, по суті, скасовують. Фактично в донорів залишається тільки вихідний у день донації, тоді само безплатний обід, доплата до пенсії почесним донорам у вигляді 10% прожиткового мінімуму і грошова винагорода для учнів і студентів-донорів у вигляді 25-відсоткової надбавки до стипендії.
Якщо ж донор не студент і не пенсіонер, то йому немає на що розраховувати. І це називається «держава заохочує добровільне та безплатне донорство». Ні додаткового вихідного, ні першочергового вибору часу відпустки, ні безплатного зубопротезування — нічого.
Маючи досвід розвитку донорства в інших містах, де центри крові працюють не на комерційній основі й не мають інвестора, як у Сумах, можна сказати, що це не таке вже й задоволення. Центри крові та трансфузійні відділення лікарень працюють лише в робочі дні впродовж короткого часового відрізку — наприклад з 8-ї до 12-ї години, що унеможливлює донорство для тих, хто в цей час працює і не може залишити роботу, наприклад учителів. Часто від донорів вимагають записуватися перед донацією, обіцяють викликати, якщо буде потреба у крові їхньої групи, і не викликають.
Якщо людина може здати кров тільки в певний день або навіть протягом 3—4 днів, вона може дуже довго не потрапляти на донацію. Аналіз крові на донацію плазми необхідно чекати не 30 секунд, як у СОЦСК, а годину. Усього ж візит до центру крові розтягується на чотири години, а в Сумах це можна зробити за годину-півтори. Та й ставлення до донорів у СОЦСК та інших областях дуже відрізняється. Наскільки треба хотіти стати донором, щоб безплатно здавати кров у таких умовах, які є в інших регіонах? А тепер благодійних донорів позбавляють навіть тих зовсім невеличких бонусів, які були хоч якимось заохоченням.
Пільги були науково обґрунтовані
Олександр ШАПОВАЛ,
Почесний донор,
координатор донорського руху:
— Чинний Закон від 1995 року «Про донорство крові та її компонентів» потребує змін. Якість крові — головне, але... Багато моїх друзів і знайомих здають кров і здаватимуть, оскільки мотивація у всіх одна: людське життя безцінне, і якщо є ті (а вони є), кому потрібна кров, а у донорів є змога і здоров’я, то обов’язково потрібно допомогти.
Виношуючи дитину, жінка віддає їй сили, а якщо в сім’ї двоє і більше дітей, то організм виснажується (порушується обмін речовин, дефіцит кальцію призводить до руйнування зубів). І навіть правильне харчування, дієта і режим сну не завжди можуть відновити ресурси організму.
Так само і в постійних донорів, які діляться частинкою свого ресурсу. Раніше колективи інститутів займалися такими питаннями, і пільги, прописані в законі 1995 року, теж обґрунтовані: день відпочинку, протезування зубів, знижка 50% на ліки, 10% добавка до пенсії. Це все надають, щоб людина, яка рятувала і допомагала іншим частинкою себе, змогла підтримувати свій організм гематогеном, білком, кальцієм.
Ви скажете: «Не за пільги ж донори здають кров». Так, не за пільги. А це і не розцінюється як пільги, а як підтримка і відновлення організму для подальших донацій. Але і військові не за пільги служать, як і поліцейські, ДСНС, депутати, президенти.
Здати 100 літрів крові чи випити 100 літрів горілки — немає різниці?
Андрій БЕРЕЖНИЙ,
Почесний донор України,
координатор донорського руху:
— Не всі можуть стати донорами, багато хто не бачить у цьому користі, хтось просто не знає. Інші бояться, і таких більшість. Лише частина тих, хто наважився стати на постійний шлях добрих справ, заслуговує на відповідну турботу. Але нині цих героїв вважають такими, що на цьому наживаються (занадто багато часу для відновлення, жодних добавок до пенсії) — як кажуть, усе, що було, відрізали одним махом.
Я завжди ставив запитання: що означає бути донором? Це насамперед велика робота над собою, настрій, час, додаткова турбота про своє харчування (перед донацією часто харчуєшся не так, як твоя сім’я), багато заборон, щоб організм був у потрібній нормі. А тут урівнюють і донорів, і не донорів.
Запитаймо: чим відрізняється людина, яка протягом усього життя здала 100 літрів крові, від людини, яка випила 100 літрів горілки? На сьогодні відповідь одна: нічим.
Поняття «донор» завжди було в пошані, не кажучи про звання почесного і заслуженого, яких удостоюють особливих відзнак і нагород. Але чомусь зникли із проєкту закону звання заслуженого донора України разом з надбавкою до пенсії, забезпечення донорів компонентами крові, інші преференції. Це європейський досвід?
Час зрозуміти, що орієнтуватися потрібно не на людей, які живуть у зовсім інших умовах і мають інший менталітет і традиції, а на громадян власної країни. Вони далеко не завжди можуть забезпечити себе повноцінною їжею і ліками, особливо після виходу на пенсію, і потребують державної допомоги та підтримки.
Залишається сподіватися, що голос донорів усе-таки почують до ухвалення закону, інакше навіть нинішня ситуація у службі крові видаватиметься квіточками порівняно з браком донорів у всіх регіонах, окрім тих, де є державно-приватні центри.
Ярослава БЕРЕЗОВСЬКА
для «Урядового кур’єра»