Сарказм гірника шахти «Трудівська» зрозумілий. Адже, по-перше, він, як і багато місцевих підземних робітників, перетворилися на безробітних і залишилися без засобів для існування. По-друге, його підприємство, де колись гриміла трудова слава бригади двічі Героя Соціалістичної праці Івана Стрельченка (у 1971 році тут навіть встановили світовий рекорд видобутку вугілля з однієї лави), нині у підвішеному стані. Точніше, у напівзатопленому. А по-третє, всі жителі навколишньої території на шахту-«годувальницю» тепер дивляться із певним острахом: підземні води поки що затоплюють виробки на глибині, проте згодом почнуть підніматися до поверхні.
Такими тривогами нині переймаються й жителі інших районів шахтарської столиці, яка невдовзі ризикує отримати «мокрий» статус і неофіційну назву Донеція. Йдеться насамперед про затоплені й такі, що не підлягають відновленню, донедавна діючі вугільні підприємства «Жовтневий рудник» і «Моспінська». Усього ж, як уточнили у департаменті розвитку базових галузей промисловості Донецької облдержадміністрації, внаслідок бойових дій у вугільному краї відразу на десяти місцевих шахтах не відкачують воду з підземних виробок. Зокрема, оскільки відчуваються перебої з електропостачанням і нема змоги гарантувати безпеку гірникам, які б забезпечували безперервне відкачування, затоплення триває на шахтах «Бутовська» та «Ясиновська Глибока» у сусідній Макіївці. Те саме відбувається й на копальнях державних підприємств «Артемвугілля», «Орджонікідзевугілля», «Торезантрацит», «Шахтарськантрацит», де гірники таки намагаються зберегти й підтримувати всі системи життєзабезпечення.
Підтоплення територій через вимушену зупинку роботи шахт тепер загрожує техногенною катастрофою, у зоні якої можуть опинитися житлові будинки, школи, лікарні та інші об’єкти. Приміром, залізничний вокзал в обласному центрі, неподалік якого розташована шахта «Жовтневий рудник», може змінити статус на морський чи річковий.
Утім, таке занепокоєння екологів — тільки півбіди. Бо після затоплення шахт у драматичній ситуації людини за бортом може опинитися величезна кількість гірників з усіх 130 тисяч, які колись працювали у вугільній промисловості Донеччини, а тепер можуть залишитися без роботи.
І, безперечно, проблемою із проблем залишається зменшення видобутку вугілля — головного вітчизняного енергоносія. Деякі експерти запевнять, що нинішніх запасів палива на українських ТЕС вистачить тільки до листопада. Звісно, не хотілося б згущувати фарби, але достовірність цієї інформації має право на існування, бо на території регіону, яка тимчасово перебуває під контролем «ДНР», зупинили роботу 70% шахт. А видобуток палива у серпні зменшився майже наполовину. То, може, ще й такий статус Донбасу був у намірах персон, які перетворили його на поле бою в ході гібридної війни між колись братніми народами? Адже колишня «всесоюзна кочегарка», яка ще недавно гарантувала енергетичну безпеку держави, напередодні холодів і сама може опинитися у жалюгідній ролі прохача «братнього» газу чи іншого палива. А її жителі на місцеві вибори справді ризикують діставатися на плотах чи човнах. Утім, оскільки голосування заплановано проводити у грудні, можливо, на деяких вулицях-ковзанках Донеції доречнішими будуть ковзани.
— Єдине, що втішає, — це те, що вожді так званої ДНР та їхні найперші помічники точно не будуть у нас зимувати, — упевнено каже мій співрозмовник-гірник. — Звідки знаю? Бо якби вони збиралися це робити, оберігали б наші шахти і нас разом з ними, а не нищили, ризикуючи самим опинитися на підтоплених територіях, де може бути так холодно, хоч собак ганяй!