Міжнародна гуманітарна організація «Лікарі без кордонів» (Mйdecins Sans Frontiиres — MSF) існує вже понад пів століття. За цей час було врятовано мільйони життів. «Лікарі без кордонів» працюють у всьому світі, надаючи безкоштовну гуманітарну та невідкладну медичну допомогу населенню, яке постраждало від збройних конфліктів, голоду, епідемій, вимушеної міграції та стихійних лих у понад сімдесяти країнах світу.

Із початком повномасштабної війни росії проти України в лютому «Лікарі без кордонів» розширили діяльність у нашій державі й тепер працюють у більшості її регіонів.

Під час візиту в Україну міжнародний президент MSF Крістос КРІСТОУ в інтерв’ю Укрінформу розповів про вже реалізовані та нові проєкти, труднощі та унікальний досвід, наміри розширити діяльність організації на тимчасово окупованих територіях.

В Україні працюють понад 600 співробітників «Лікарів без кордонів» 

— Пане Крістосе, яка основна мета вашого візиту в Україну? У яких регіонах ви вже побували?

— Мій візит розпочався 7 вересня, я вже відвідав більшість регіонів, на які поширюється наша діяльність, і на заході, і на сході. Ми почали із приймального пункту в ІваноФранківську. Потім був медичний евакуаційний потяг, робота якого забезпечується у співпраці з Укрзалізницею. Відвідали Дніпро і Запоріжжя. Там ми мали змогу зустрітися з невеликими волонтерськими групами та неурядовими організаціями. Ми побували і дуже близько до нинішньої лінії фронту. Тепер займаємося розгортанням нашої діяльності в лікарні в Костянтинівці (Краматорський район, Донецька область) у співпраці з її керівництвом. Повертаючись із Дніпра до Києва, ми відвідали інші місця, де маємо проєкти з реабілітації поранених, які потребують фізіотерапії та підтримки психічного здоров’я.

MSF дуже тісно співпрацює з мережею волонтерів в Україні для надання медичної допомоги в районах, які постраждали від війни, що триває. Намагаємося лікувати пацієнтів із хронічними захворюваннями, забезпечувати їхні першочергові потреби. Підтримуємо літніх людей. Ми вже евакуювали поранених, маленьких дітей із дитячих будинків на сході, людей, які потребують соціальної допомоги. Знаємо, що деякі території поза контролем українського уряду, і намагаємося дістатися до них.

— Що робите на базі приймальних центрів?

— Ці центри приймають внутрішньо переміщених осіб, і ми намагаємося забезпечити їхні потреби — передусім забезпечити необхідними ліками. Надаємо психологічну підтримку. Навіть якщо мобілізуємо всіх психологів України на таку підтримку, цього буде недостатньо. Звісно, потреби приймальних центрів різняться. Діємо з огляду на ці потреби.

— Скільки представників MSF нині працюють в Україні?

— Понад 120 іноземців з усіх куточків світу. І ще нам вдалося залучити до діяльності понад 500 українських колег. Серед них є внутрішньо переміщені особи. Ніколи не забуду історію однієї нашої колеги, яка працювала в університеті й втекла від обстрілів разом зі своїми студентами. Виїжджаючи з України, на кордоні, вона побачила постер MSF з поясненнями, як приєднатися до організації, і тепер працює з нами.

— Ваші люди працюють у всій Україні?

— Ми представлені у майже всіх регіонах України. Працюємо у Дніпрі, ІваноФранківську, Харкові, Києві, Одесі, Львові, Миколаєві, Полтаві, Покровську, Запоріжжі, Житомирі, Костянтинівці та інших населених пунктах. І щодня бачимо нові місця, до яких потрібно дістатися, якщо це безпечно для нас. Хочу підкреслити, що безпека на першому місці. Ми не працюємо на передовій. Ми намагаємося бути якомога ближче до лінії фронту, але там, де безпечно.

— Як ви зазначали, MSF має намір розширити місію на тимчасово окупованих територіях. Як збираєтеся це реалізувати?

— Ми вже відправили запит у росію. Я й надалі докладатиму зусиль, аби відвідати москву. Ще не маємо відповіді, але сподіваємося, що скоро її отримаємо. 50річний досвід MSF показує, що нам завжди потрібно вести переговори з усіма сторонами, щоб мати змогу досягти своїх цілей. Цього тижня отримуємо позитивні сигнали від української влади і маємо дуже продуктивну співпрацю.

— Де MSF знаходить кошти на діяльність і в скільки обходиться робота «Лікарів без кордонів» в Україні?

— Нині MSF налічує 65 тисяч працівників у всьому світі. Отримуємо пожертви від понад 7 мільйонів людей. Ми не маємо жодних коштів чи фінансової підтримки від урядів, установ чи ЄС. Ми покладаємося на щедрість людей, які довіряють MSF. Коли цей конфлікт почався і переріс у війну, ми попросили жертвувати більше. Ми намагалися розподілити отримані кошти пропорційно. Суми, які ми витратили в Україні, дуже значні. Але ще важливіше, що намагаємося мобілізувати людські ресурси. В усьому світі є зацікавленість приїхати і допомогти українцям.

—  Як я чи інші можуть стати членом сім’ї MSF?

— У нас є фельдшери, фізіотерапевти, медсестри, фармацевти та багато інших спеціалістів, які підтримують і роблять можливою медичну діяльність. У нас є люди, які вміють керувати людськими ресурсами та логістикою. Час від часу відкриваємо нові вакансії та прозоро спілкуємося з українським суспільством. І ми були вражені тим, скільки людей відгукнулися та хотіли приєднатися до MSF, щоб допомогти українцям. 

Також можна співпрацювати з MSF, і хочу підкреслити важливість волонтерів і невеликих місцевих організацій, які намагаються відповідати нашим потребам. Вони працюють тут від самого початку, і залишаться, навіть коли всі великі міжнародні неурядові організації можуть піти. Унікально те, що ці люди вміють і роблять.

Нам є чого повчитися в українських колег 

— З якими найбільшими проблемами MSF стикається в Україні? Якщо це можливо, будь ласка, визначте пріоритетність.

— Якщо узагальнити всі виклики, з якими може стикатися кожна медична гуманітарна організація, то передусім важливо зрозуміти потреби людей, що не завжди легко. Ідеться і про базові речі, якот притулки, забезпечення їжею, необхідними ліками та основними медичними послугами, і про довгострокові потреби. Наприклад, фізіотерапія не має бути розкішшю. Багато людей, які приїжджали зі сходу, були поранені й потребували фізіотерапії, особливо після операцій та ампутацій. Крім того, багатьом потрібна психологічна підтримка. Цей досвід маємо з інших конфліктів і воєн, наприклад на Близькому Сході. І маємо позитивні відгуки від української влади та офіційних представників лікарень.

— Як досвід інших конфліктів можна з користю застосувати в українських реаліях?

— Це великий виклик для системи охорони здоров’я. Річ не тільки в інфраструктурі та потенціалі, а й у знаннях, готовності медичного персоналу. Більшість із наших європейських колег не були близько ознайомлені з військовою медициною в такому масштабі. MSF має багато чого запропонувати, але й багато чого навчитися. Ми працюємо плічопліч з українськими колегами і спільно можемо діяти набагато ефективніше на благо людей.

— Що, на вашу думку, доцільно взяти з досвіду України?

— Передусім те, як діяти у разі масових жертв, визначати пріоритети потреб пацієнтів, як має працювати в таких умовах відділення невідкладної допомоги, як надавати хірургічну допомогу. Ми вчимося в наших українських колег їхньої відданості та хоробрості, стійкості у всьому, що сталося за останні шість місяців. І це надихає всіх нас.

Потреби людей у підтримці залишаться і після війни

— Чи думали, що робитимете після перемоги?

— Звичайно, ми думаємо про це. Кожна війна особлива й унікальна. Але спільне те, що потреби людей у підтримці після війни не зменшуються. І нам необхідно залишитися і забезпечити їх. Нас турбує те, що нині не на видноті, але з часом стає дедалі більшою проблемою, якот психічне здоров’я, нестача вакцин і спостереження за хронічними захворюваннями. Ми готові надати підтримку, але завжди перед тим, як виходити із пропозиціями, нам потрібен доступ для оцінки ситуації та потреб.

— Пане Крістоу, ви зустрічалися з міністром охорони здоров’я України. Ви домовилися про якісь нові проєкти? Що збираєтеся робити спільно з МОЗ?

— Це була дуже продуктивна зустріч. Ми підкреслили важливість і хорошу практику медичної евакуації, роботу з хірургами, які перебувають дуже близько до лінії фронту та важливість реабілітаційних заходів. Але ми приїхали в Україну не для того, щоб тиражувати чи дублювати те, що вже зроблено. Тепер разом досліджуватимемо нові потреби і те, як можемо їх забезпечити. 

Я наполягав, що коли, сподіваємося, закінчиться воєнний стан, українська влада має надати нам змогу продовжувати працювати в Україні, щоб наші іноземні лікарі та медичний персонал могли в’їхати у країну, здійснювати медичну діяльність, щоб забезпечувати медичним приладдям та обладнанням. Ми обговорили, наскільки важливо та можливо для MSF охопити тих людей, які живуть на територіях, не підконтрольних уряду.

Окрім медичної допомоги, наше завдання — зберігати в людях надію

— Здебільшого ми говоримо про лікарів, які допомагають і рятують життя військовим та цивільним. Як можна допомогти лікарям працювати у таких надскладних умовах та відновлювати сили? 

— Правильно кажете. Ми це знаємо та усвідомлюємо, наскільки важливо піклуватися про колег і про себе. Тому ми розробили конкретні заходи соціальнофізичної підтримки. Ми обговорювали це з директорами в лікарнях, і нам це потрібно донести до персоналу. MSF готова поділитися досвідом підтримки тих, хто сам надає підтримку. І я радий, що ми проводимо тренінги для медичного персоналу колцентрів. І ми вчимо їх піклуватися про інших і про себе. Це дуже хороші практики.

— Як лікар, який працював у воєнних умовах, що можете порадити?

— Справді знаю, як важко дивитися в очі пацієнтів, наповнені болем і стражданням. Однак моя порада моїм людям і всьому медичному персоналу тут... Ми часто опиняємося в ситуаціях, коли можемо відчувати, що пропонуємо недостатньо або нам нічого запропонувати людям. Але стоїмо поруч з ними, торкаємося їхніх рук, дивимося зі співчуттям, і вони не самотні. Це дуже допомагає, тому що зберігає в них надію. І надію як останній можливий засіб ніхто не повинен втрачати. І це те, про що MSF: мобілізація людей з усього світу та задоволення потреб у всьому світі без кордонів. І наше завдання, крім надання медичної допомоги, — залишатися з пацієнтами, тримати їхні руки та поводитися з ними гідно. І ця гідність — початок усього.

 Ольга БУДНИК,
Укрінформ