На вулиці Липській у Києві, де зневагу одне одному спинами виказують козацький гетьман Пилип Орлик та радянський функціонер Дмитро Мануїльський, сталася зміна. У сквері, точніше в його проміжку між вулицею Інститутською та Липським провулком, зникли лавочки. Між Липським провулком та вулицею Пилипа Орлика вони, як завше, стоять. А тут — наче корова язиком злизала.
Чия саме корова? А чия нині бал править, та й злизала. Не треба так жартувати? А що, крім жартів, залишається, коли так і не вдалося отримати чітку відповідь, кому заважав цей незмінний атрибут скверу? Гаразд, урни для сміття побіля лавочок прибрали, аби обеззброїти терористів. А далі діяли з якою метою? І чи не дійде до спилювання дерев, щоб видимість була, як у донецьких степах?
Місцеві жителі, хто тепер кружляє в пошуках місця, де можна в своє задоволення посидіти, на мої запитання переважно знизували плечима. Переважно, але не всі. Бо дідусь із білою, як борошно, борідкою висловив дуже сміливе припущення. Мовляв, лавочки, а на них оголені дівчачі коліна, керуючим та спрямовуючим нині партійцям, офіс яких навпроти, заважають думати над стратегією розвитку країни.
Однак ця версія не виявилась найоригінальнішою. Бо респектабельний чоловік років п’ятдесяти припустив, що спорожнілий до незвичності сквер на Липській — це продовження боротьби з радикалами та терористами. Мовляв, до відомого офісу відомої партії різні особи заглядають. Навіть та заходить, чиє життя найдорожче в країні. А як снайпер причаїться! Лавочки для нього — місце ідеальне. І підготуватися можна, сівши та зробивши вигляд, що полуднуєш, а потім вести прицільний вогонь, обіпершись об спинку.
А наближеним до істини, як на мене, стало припущення худого інтелігента в темних окулярах. Він вважає, що зниклі лавочки — це відгомін фінансових ігрищ місцевих чиновників. Мовляв, у планах підготовки столиці, точніше, благоустрою її парків, скверів та клумб до Євро-2012 значилося витратити на ці заходи аж 71 мільйон гривень.
У ході реконструкції та благоустрою, як передбачалося, мали облаштувати автоматичний полив газонів, доріжки, зовнішнє освітлення, встановити лавки, урни. А в переліку об’єктів, до яких повинні були долучитися вмілі (до чого?) руки зеленбудівців, значився й улюблений багатьма киянами сквер на Липській. Тільки що ж то за плани такі — пишемо «реконструювати та встановити лавочки й урни», а на ділі викидаємо їх геть?
Та й немає настрою копнути глибше. Приміром, перейнятися запитанням, а скільки коштів «витрачено» тут на автоматичний полив газонів чи зовнішнє освітлення? Хоч і так зрозуміло, що вийде конфуз.
Хтозна, як в інших містах, а в столиці намітилися дві тенденції. Благоустрій мегаполіса частенько ведеться на догоду не жителям мікрорайонів, а комусь іншому. А чиновники вже мало не відкрито махлюють буквально на кожній роботі — великій чи малій. Сюди додається і третя закономірність: роблять щось у Києві, не питаючи громадян, рядових киян. А як же демократія?