Іван ЧАЙКА,
почесний краєзнавець України,
Центр інформаційних зв’язків ДП «КБ «Південне» імені М. К. Янгеля»,
для «Урядового кур’єра»
Його ім’я нанесено на карту Місяця. Звичайне українське прізвище Засядько, яким ще 40 років тому названо кратер, — поряд з іменами таких світових світил науки, як Коперник, Галілей, Ньютон, Ейнштейн.
За які заслуги так високо, до самісіньких небес піднесла його світова наукова спільнота? І чому ж тоді на Землі не спорудили йому бодай найскромнішого пам’ятника? Навіть відому всім шахту Донбасу названо не його ім’ям, а іменем онука. Генерал-лейтенант Олександр Дмитрович Засядько народився 20 листопада 1779 року в сотенному козацькому містечку Лютенька Гадяцького повіту на Полтавщині. Його батько Дмитро Данилович був останнім головним гармашем Запорозької Січі. Син Олександр обрав батькову стежку і після закінчення кадетського корпусу в Петербурзі став офіцером-артилеристом. Він 15 років не залишав поля бою: був учасником переходу Суворова через Альпи, воював з турками на Середземному морі, на Дунаї, брав участь у війнах з Наполеоном. Командир артилерійської бригади полковник Засядько пройшов з боями від Бородіна до Парижа і Лейпцига. Нагороджений найвищими бойовими орденами і золотою шпагою «За хоробрість».
Відставка задля дослідницької роботи
Ще в період бойових походів Засядька непокоїла думка про потребу модернізації артилерії. Він дедалі більше переконувався в цьому тоді, коли з’явилася можливість перепочити після війни й осмислити бойовий досвід, успіхи і поразки. Саме вони наводили його на ідею створення ракетної зброї.
«Я воїн — і всі мої думки спрямовані на прославлення нашої зброї. Якби у нас була ракетна зброя раніше, хтозна, чи посмів би Бонапарт ступити на нашу землю, — казав Засядько. — А якщо ж і почав своє варварське нашестя, то, можливо, його зупинили б раніше. І тоді сиділо б з нами багато сміливців, полеглих на полі бою».
Ось чому Олександр по закінченні війни подав 1815 року у відставку і повернувся в рідну Лютеньку, щоб зайнятися дослідами в пошуках нової зброї, хоч мав змогу відпочивати у столиці, красуватися нагородами перед дамами.
Щоб мати кошти на прожиток і дослідницьку роботу, продав батьківський маєток під Одесою, а вдома спорудив кузню і лабораторію й запросив до себе спеціалістів. Працюючи над винаходом по двадцять годин на добу, Засядько не жалів себе, наполегливо шукав ефективну рецептуру пороху, визначав оптимальну товщину стінок снаряда, навчався запускати ракети точно в ціль. І відчайдушна праця винахідника згодом увінчалася величезним успіхом. Неподалік містечка 200 років тому злетіла вгору вогняна ракета. А потім ще і ще.
Так два століття тому на просторих піщаних вигонах від Лютеньки до Великих Сорочинців розпочався відлік історії українського ракетобудування, і його основоположником став козацький нащадок Олександр Засядько. Саме тут у ті вельми напружені роки наукових пошуків ракетного генерала народжувалася і теорія ракетної тяги — галузь науки, якої ще не знав світ.
Олександр Засядько конструював ракети запалювальні та гранатні (фугасні). Перші їх зразки під Лютенькою пролітали відстань до 2300 метрів. Величезним успіхом винахідника стало створення пускових установок для запуску нової зброї. Це були легкі «триноги-козли», які міг переносити вільно на плечах солдат. А згодом Засядько сконструював пускові установки залпового вогню, які зі спеціальної триноги могли одночасно чи поодинці запускати шість ракет. Це був прообраз майбутніх «катюш» і «градів».
Підсумки своїх дворічних експериментів у Лютеньці вчений виклав у праці «Про справу ракет запалювальних і фугасних», яку написав 1817 року. Вона стала першим посібником із виготовлення та бойового застосування ракетної зброї для тогочасного війська.
«Є ще офіцери, які служать заради честі!»
Уболіваючи за долю свого дітища, щоб його винахід запровадили у виробництво, Засядько пише рапорт до царя з описом своєї зброї, не вимагаючи за це винагороди. Кажуть, що імператор, дізнавшись про це, вигукнув: «Слава Богу! Є ще офіцери, які служать заради честі!»
Навесні 1818 року Олександр Засядько з великим обозом вирушає з Лютеньки до Санкт-Петербурга. Під час показових випробувань на артилерійському полігоні найкращі зразки ракет Засядька пролетіли на відстань 2888 сажнів (понад 6 км). Ніде у світі такої зброї на той час не існувало.
Згодом винахід ракетника високо оцінили і присвоїли йому звання генерал-майора. Імператорським наказом Засядька призначили очолити новостворене вище артилерійське училище, петербурзький арсенал, піротехнічну лабораторію і охтинський пороховий завод. Знання Олександра Засядька з фізики, хімії, механіки і математики були ґрунтовними, підкріплювала їх величезна бойова практика, а невтомність і цілеспрямованість допомагали успішно виконувати організаційні справи і вдосконалювати винаходи зброї.
У 1826 році Засядька призначили начальником штабу російської артилерії. Це була пора, коли в повітрі знову запахло порохом: назрівала нова війна з турками. Він спішно налагодив серійне виробництво ракетної зброї. За його планами щороку мали випускати 6 тисяч ракет. Вони являли собою такий складний пристрій, що виготовляти їх на одному заводі було неможливо, тому замовлення розподіляли по всій імперії. Сировину й деталі виготовляли окремі державні та приватні заводи. Остаточне ж складання виконували на спеціальному ракетному підприємстві.
На початку 1828 року Засядько підписав наказ про створення у військах постійної ракетної роти, оснащеної шеститрубними станками для запуску ракет. Рота складалася з 23 осіб командирів і понад 300 рядових ракетників.
На облогу фортеці Браїлів ця рота мала в арсеналі понад 3 тисячі ракет. У день штурму на світанку по фортеці здійснили перший залп фугасними, а другий — запалювальними ракетами, сіючи паніку серед турків. За чотири дні гарнізон Браїлова капітулював.
Тепер для російської армії відкривався шлях через Дунай. Так біля українського міста на Поділлі могутня зброя Засядька пройшла бойове хрещення.
Після війни стан здоров’я генерал-лейтенанта Засядька різко погіршився, і Олександр Дмитрович подав у відставку. Він повернувся в Україну й останні роки прожив у Харкові. Але і тут неспокійний допитливий розум винахідника прагнув відкриттів. Щоб налагодити медичне обслуговування простого люду, він виношував ідею додаткової медичної освіти священиків, щоб вони лікували і душу, і тіло. А ще генерал прагнув придумати таку машину, яка б проводила кораблі через дніпровські пороги. Та під час поїздки на Хортицю його хвороба загострилася, і 27 травня 1838 року серце винахідника зупинилося.
Поховали Олександра Дмитровича, як і заповідав, у Курязькому монастирі під Харковом. На жаль, могила не вціліла.
Заслуговує на достойне пошанування на рідній землі
Міжнародна наукова спільнота високо поцінувала вагомий внесок О. Засядька у світову науку: 1976 року ім’ям українця — винахідника ракет було названо кратер на Місяці. 1979-го у видавництві «Молодь» вийшла друком книжка російською мовою харківського робітника-ливарника Юрія Нікітіна «Шпага Олександра Засядька». Проте ідеологічний відділ ЦК компартії України заборонив її продаж. Заборону було накладено тому, що її літературний герой був сином головного гармаша Запорозької Січі. І лише щасливий збіг обставин дозволив книжці пізніше побачити світ.
Крига забуття унікальної особистості почала скресати, по суті, тільки після проголошення незалежності України. Спочатку вийшли у світ поштовий конверт і марка, присвячені ракетному генералу, а в 2004 році на батьківщині Засядька з’явилася меморіальна дошка. І лише 2009-го вперше в історії незалежної України на державному рівні було пошановано славного козацького сина — винахідника ракет. Нині триває робота зі створення його музею в с. Лютеньці.
Нещодавно готуючись до 240-ї річниці із дня народження Олександра Засядька, батьківщину ракетного генерала відвідала делегація державного підприємства «Конструкторське бюро «Південне» імені М.К. Янгеля». Науковці були приємно вражені тим, як дбайливо оберігають пам’ять про видатного земляка у рідному селі. У шкільному краєзнавчому музеї зібрано достатньо матеріалів для створення сучасного музейного закладу, який міг би надавати послуги найвибагливішим туристам і делегаціям.
Гості з КБ «Південне» імені М.К. Янгеля подарували майбутньому музею макет сучасної ракети «Зеніт-3SL», картину «Місто Дніпро — космічна столиця України», фото та відеоматеріали про розробки КБ «Південне», книжки про видатних конструкторів В. Будника, М. Янгеля, В. Уткіна, С. Конюхова, документи.
«До сьогодні Україна мала ракетно-космічну столицю — місто Дніпро, тепер ми переконалися, — зазначали гості, — що вона має і батьківський дім». Цим батьківським домом О. Кашанов, заступник генерального конструктора КБ «Південне», назвав Лютеньку — батьківщину О. Засядька.
До речі, ще у 2009 році Герой України академік Ігор Юхновський у книжці «Славетні імена Полтавщини. Олександр Засядько» підкреслив: «Ім’я видатного інженера-артилериста Засядька, як і імена інших видатних українців минулого, складають теперішню і майбутню славу України. Відомі в усьому світі, вони мають бути достойно пошановані перш за все на рідній землі. Пам’ять про них і їхні справи ми повинні дбайливо зберігати і передавати наступним поколінням. Достойні діяння теперішніх нащадків збагачуватимуть Україну».
Тому є надія, що Верховна Рада України підтримає пропозицію колективу ДП «КБ «Південне» імені М.К. Янгеля» достойно, на високому державному рівні відзначити 240-річчя із дня народження предтечі української сучасної ракетної зброї генерала Олександра Засядька. І, звичайно, сприятиме фінансовій допомозі в облаштуванні батьківського дому ракетно-космічної галузі. Адже саме звідси, з Лютеньки, 200 років тому почався відлік українського ракетобудування.
«Ми повинні зберегти пам’ять про таких видатних українців»
.jpg)
Володимир ГОРБУЛІН,
академік НАН України:
— Полтавська земля подарувала нашій країні й світу багато відомих митців, науковців, конструкторів, серед яких вагоме місце займає уродженець села Лютенька Гадяцького району Олександр Засядько.
Статтю почесного краєзнавця України Івана Чайки «Місячний слід козацьких ракет», присвячену О. Засядьку, можна вважати необхідною для створення повної галереї достойних синів Полтавщини.
У статті наведено маловідомі й цікаві факти про діяльність на українській землі першого ракетного генерала, який зробив великий внесок у створення, випробування і використання порохових ракет. У другій половині ХІХ століття послідовник О. Засядька генерал К. Константинов побудував Миколаївський ракетний завод, який серійно випускав бойові ракети. З деяким перебільшенням можна стверджувати, що це були предки знаменитих «катюш». Хоча і до «катюші» українці мали стосунок: керівником розроблення ракетних снарядів ракетних систем залпового вогню «катюша» був народжений в Україні Георгій Лангемак. Вважав би за доцільне підтримати плани відзначення 240-річчя від дня народження О. Д. Засядька та облаштування музейного комплексу на його батьківщині.
Олександр Засядько — гідний нащадок козацького роду, який багато разів демонстрував мужність, кмітливість і лицарську безкорисливість. Наш обов’язок перед наступними поколіннями — зберегти пам’ять про таких видатних українців.
Публікацію підготував Станіслав ПРОКОПЧУК, "Урядовий кур'єр"