Подія немісцевого значення: у центрі одного з сіл на Київщині місток обвалився. Багато років він надійно зв’язував минуле з майбутнім, а одного ранку стомлено впав. Дорога розірвалась, розпочалися проблеми не лише для місцевих жителів. За їхніми оцінками, гуркіт падаючого мосту — своєрідний сигнал неблагополуччя не від села до райцентру, а розвитку держави. Скажете, занадто?! Міркуймо разом.
Просто так нічого не відбувається. Все має причину і наслідок. І, звичайно, певний запас міцності. Місток — не виняток. Однак останні 20 років його здоров’ям ніхто не цікавився. Всі лише експлуатували. І навіть перед тим, як дорогою потягнулись колони великоваговиків, завантажених камінням. День і ніч усе гуло і тряслось навкруги від їхньої потужної ходи. Всі це бачили і чули. Але офіційно того нашестя на міст не існувало.
«Влаштовуюсь водієм самоскида, — із сумом говорив молодий хлопчина. — Робити доведеться багато, а платитимуть мало. Бо беруть без оформлення трудової книжки. А куди діватись — іншої роботи немає». Якщо беруть на роботу без офіційного оформлення, звісно, й податки не платять. Ось і вийшло, що укоротили життя мосту не ті, хто наповнює бюджет. Все в сучасному стилі: прибутки одним, а витрати на ремонт мають забезпечувати інші. Так не лише у цьому випадку.
Звичайно, бюджетного фінансування на все не вистачає. Тим часом спеціалісти застерігають про можливість техногенних катастроф, оскільки профілактичні роботи на багатьох об’єктах не проводяться. Відмовка одна: брак коштів. Вкладаються вони, здебільшого, не в промислові і природоохоронні об’єкти, а в дачі сильних світу цього, придбання нерухомості за кордоном, огорожі прихватизованої землі і ставків. У цьому, до речі, змогли переконатись ті, хто змушений об’їжджати зруйнований міст польовими дорогами. Серед бур’янів, що квітують на колишніх землях, там у мальовничих місцях виморожені бази благополуччя, звичайно, не селян. Зв’язок між заваленим мостом і маєтками людей, які розбагатіли на біді держави, не лише економічний. Спершу було зруйновано моральні устої. Обірвався зв’язок поколінь. Від управління відтіснили людей, для яких першочерговим обов’язком було виконання державних функцій. Такі поняття, як честь і обов’язок, замінили прагненням наживи за рахунок інших.
Ряди державників поріділи. Натомість розвелось дуже багато політиків (і тих, хто так себе величає для прикриття вовчих намірів). Вони породили стільки обіцянок і обману, що мости уже не витримують. Людей змушують ходити не прямою дорогою, а в обхід. Не лише від пункту «А» до пункту «Б»…