КОЛІЗІЇ

Однією з проблем чинного адміністративно-територіального устрою є порушення принципу компактності територіальної громади через наявність анклавів


 Хтось, прочитавши заголовок цієї публікації, здивується: мовляв, якась нісенітниця. Тільки не жителі одного з поважних за віком міст Луганщини, що веде свій родовід з 1772-го, — Олександрівська. Вони в цій, вибачте за слово, абракадабрі постійно живуть, їздять на роботу, водять діток до школи чи дитсадка, отримують такі-сякі комунальні послуги та ще й один раз тепер вже на п’ять років обирають собі владу. Бо за статусом це місто з 10-тисячним населенням, яке разом з двома селищами, що входять до його складу (?), є частиною іншого міста — Луганська. Тобто, хто кому кум, а хто сват, кількома словами не поясниш.

«Наш паровоз, вперед лети!»

У далеких 30-х роках минулого століття тодішня влада, керована зі столиці тепер сусідньої держави, найвірогідніше як експеримент включила до складу низки міст Донбасу довколишні села, вочевидь, для того, щоб селяни годували містян, чи навпаки — аби хлібороби швидше пролетаризувалися і забували своє коріння.

З тих часів нині вже незалежній Україні залишилися в спадок дивовижні анклави з малозрозумілою невтаємниченим градацією і підпорядкуванням. Їх чи не найбільше в Луганській області, розпочинаючи з обласного центру до складу міськради якого, окрім уже згаданого міста Олександрівська, чотирьох міських районів, входять ще місто Щастя та селище Ювілейне і кілька сіл (із загальним населенням понад 3300 осіб).

Таку саму недолугу структуру адмінтерустрою досі мають Антрацит (місто плюс шість селищ і кілька сіл), Брянка, Кіровськ, Краснодон (у його складі ще два міста — Молодогвардійськ та Суходільськ і ще вісім селищ й кілька сіл).

У міськраді Красного Луча три міста — Вахрушеве, Міусинськ та Петровське. В міськрадах Первомайська та Стаханова — по два (відповідно Новодружеськ і Привілля та Алмазна і Теплогірськ). Розібратися в цьому хитросплетінні, як видно, може далебі не кожен представник влади. А що вже говорити про пересічного громадянина…

Сусідня Донеччина теж рясніє дивовижними радянськими утвореннями. Приміром, міськраді Артемівська підпорядковані міста Соледар і Часів Яр, селище Красна Гора та кілька сіл. Єнакієве, окрім ще двох міських утворень — Вуглегірська та Южнокомунарівська, є ще й «центром» для восьми селищ і кількох сільських громад.

На Дніпропетровщині схожу адмінструктуру можна зустріти в Кривому Розі, до складу міськради якої входять місто Інгулець та селище Зелене, а місто Орджонікідзе має в своєму підпорядкуванні два селища — Гірницьке та Чорномлик.

І на вершині цієї піраміди адміністративно-територіального «хаосу» звеличується наша чорноморська перлина Ялта — барвиста, та малофункціональна з огляду на неефективну і громіздку структуру. Її міськрада є надбудовою над містом Алупка та 21-м селищем. Причім населення цих селищ коливається від 11 тисяч жителів (Голуба Затока) до 414 осіб, що проживають в селищі Куропати.

В очах людей — безнадія

Коли б ішлося про таку собі гру в пазли, то було б навіть цікаво збирати з окремих клаптиків вітчизняні адміністративні утворення, в яких не кожен пінкертон розбереться, де закінчується одне місто і починається селище, що історично входить до його складу, а далі вже територія села на дві вулиці, за яким знову височіють вочевидь міські висотні будинки.

А що робити громадянам, у паспорті яких записано адресу народження: «місто Олександрівськ міста Луганська»? Як діяти тамтешній владі, зокрема голові міста, яке у великій «матрьошці» Луганська є найменшою з-поміж інших?

Із перших вуст послухати Олександрівського міського голову Миколу Грекова можна було 11 січня під час слухань, які зініціював Комітет Верховної Ради з питань державного будівництва та місцевого самоврядування і де обговорювали проблеми, про які йшлося вище.

Так-от пан Микола розпочав свій виступ із запитання до колег: «Чи є ми насправді владою?!» І далі розповів, що місто, громада якого обрала його своїм головою, хоч і має поважну історію, нині перебуває в ситуації, яку жартома називають «приший кобилі хвіст». Бо, виявляється, на одного жителя Олександрівська міськрада обласного центру виділяє втричі менше коштів, ніж на потенційного луганчанина.

Чи візьмімо дві школи, розташовані замалим не на одній вулиці, тільки різного територіального підпорядкування: в одній забезпечення аж до розкошів (належить Луганській міськраді) , а в другій на початку третього тисячоліття, даруйте за подробиці, нема навіть туалету безпосередньо в приміщенні (підпорядкована анклаву — міськраді Олександрівська).

Зате саме на території Олександрівської міськради влада обласного центру узвичаєно складує тверді побутові відходи, полігон з якими вже впритул наблизився до житлових будинків олександрівців, а на вмотивовані запитання влади «меншої» старша відповідає: «Це ваші проблеми».

У подібній ситуації і два інших адмінутворення цієї складної управлінської структури — громади селищ Дзержинського та Тепличного, влада яких повинна випрошувати кожну копійчину в міськраді обласного центру, оскільки навіть державною програмою «Шкільний автобус» підвіз до навчального закладу дітей із цих селищ не передбачено. Ось і ходять вони як бідні родичі — з простягнутою рукою.

Микола Греков закінчив свою розповідь сумно: «Я втомився дивитися людям в очі, бо не можу пояснити землякам, чому вони «другого сорту»…

Слюсарю — слюсареве

Цього року виповнюється 16 років, як наша країна живе за власною Конституцією. Та одне з її положень, що належить до чи не найкуцішого розділу Основного Закону та ще й зі шлейфом «зліплено в СРСР», дев’ятого — «Територіальний устрій України», й досі залишається нереалізованим. Місто зі спеціальним статусом Севастополь, життєдіяльність якого мала б регулюватися спеціальним законом, такого вердикту досі не має.

Тож його адміністративно-територіальний устрій також вирізняється своєрідною «декоративністю»: тут є чотири  райони власне міста Севастополя, один з яких, Балаклавський, також позиціонує себе як міське поселення, місто Інкерман, селище Кача і ще кільканадцять сіл, де проживає понад 21 тисяча сільських жителів…  міста чорноморської слави.

 Управляти такими різнокаліберними адміністративними утвореннями, певна річ, дуже нелегко. Особливо з огляду на те, що, як жартує самоврядна громадськість, державна влада тут закріплена намертво (на чолі  Севастополя стоїть міськдержадміністрація, голову якої призначають у Києві). А в менших територіальних одиницях, усупереч логіці чинного Закону «Про місцеве самоврядування», ці права чомусь ущемлені.

Муніципальна громадськість небезпідставно зауважує, що інтереси держави та місцевого самоврядування в багатьох випадках не збігаються, та й регламентуються різними законодавчими актами. Люди хотіли б (і мають право за Конституцією) обирати свою владу, яка б передусім опікувалася місцевими справами. Приміром, розділила б Нахімовський район, розташований на протилежних берегах Севастопольської бухти, оскільки його жителі, аби отримати якусь довідку, мусять перебиратися з правого на лівий берег виключно… морем.

Тож севастопольці на практиці переконалися, що радянська система адміністративно-територіального устрою себе вичерпала, і варто з урахуванням вітчизняного та зарубіжного досвіду розробити нову, яка б була ефективною, забезпечувала розвиток територій і сприяла поліпшенню добробуту громад.

Конфлікт компетенції

Зрозуміло, що проблематика правового статусу територіальних громад сіл, селищ, міст, які перебувають у складі інших територіальних громад, вимагає свого безвідкладного розв’язання. Конфлікти довкола формування місцевих бюджетів, управління майном, соціальними галузями, розмежування компетенції дедалі загострюються.

Нині в межах юрисдикції органів місцевого самоврядування 88 міст обласного, республіканського (в АР Крим) значення функціонують 194 інші місцеві ради. І хоча в загальній кількості вітчизняних поселень вони займають  невелику частку (близько 1,5%, де проживає 0,5% громадян), питання не можна замовчувати.

Окреслена проблема є складовою реформи адміністративно-територіального устрою, розпочати яку  влада ніяк не наважиться. Про це говорили всі учасники слухань, які Комітет Верховної Ради з питань державного будівництва та місцевого самоврядування провів спільно з програмою Ради Європи «Посилення місцевої демократії та підтримка реформи місцевого самоврядування в Україні». То, можливо, розпочинати треба хоча б з реформування окремих її аспектів заради спрощення системи управління та істотного полегшення життя громадян?!

ПРЯМА МОВА


Василь ДЕМЧИШЕН, 
народний депутат України,
голова підкомітету з питань
державного будівництва:

— В основі порушеної проблеми лежить невідповідність стану речей, який існує у сфері адмінтерустрою та побудови системи місцевого самоврядування положенням Конституції  в редакції 1996 року. Тобто фактично в складі територіальної громади, яка об’єднує жителів усіх населених пунктів, зарахованих до складу міста і обирає міського голову та міську раду, діють інші територіальні громади, котрі одночасно обирають відповідних голів, депутатів рад.

Це породжує конфлікт компетентності та складну систему одночасного представлення інтересів територіальної громади кількома органами місцевого самоврядування базового рівня. На слуханнях ми почули чимало слушних пропозицій фахівців, громадськість, науковців. Їхні напрацювання будуть обов’язково використані в роботі над законопроектами щодо удосконалення територіального устрою, новою редакцією закону про місцеве самоврядування та іншими нормативно-правовими актами.

                                   
Сергій ЧЕРНОВ, 
голова Харківської обласної ради,
президент Української асоціації районних
та обласних рад:

— Успадкований від радянських часів  чинний адміністративно-територіальний устрій безнадійно застарів і вимагає вдосконалення. Без цього неможливо створити належну територіальну основу для утворення громад і започаткувати дієві органи місцевого самоврядування. Так звані «матрьошки», коли в межах однієї ради базового рівня  перебувають інші ради з однаковими повноваженнями, — рудимент,  який істотно заважає розвитку і подальшому поступу вітчизняного місцевого самоврядування.

Водночас до розв’язання цього питання треба підходити зважено, бо кожна територія має свої особливості,  які треба враховувати. Десь можна вдатися до добровільного об’єднання, а, приміром, у  Ялті, можливо, слід було б роз’єднати велике утворення, яке існує.

Гальмами є  ще чимало законодавчих актів, що регулюють  сферу управління, ухвалені ще в 60—80-х роках минулого століття. Їх треба швидше змінювати, і це могло б бути позитивним прикладом для прискорення початку  масштабної реформи адмінтерустрою. Від законодавців ми чекаємо розробки ефективного механізму об’єднання і роз’єднання, який би обов’язково враховував, що результатом будь-яких змін має бути поліпшення, а не погіршення життя людей.